Сеть знакомств для любителей книг


Интернет реклама УБС
Художественные



Поделиться в Facebook
Юлія Це
Орли та янголи

В романі описана панорама сучасного світу в добу зламу ідеологій. Події відбуваються у Відні і Ляйпцизі. Трагічна історія кохання розгортається на тлі цинічних і жахливих подій Балканської війни: геноциду, наркоторгівлі, політиканства - зла, яке виникло з благих намірів приборкати ще більше зло.Мова роману легка і сучасна, дія напружена. Роман читається на одному диханні і подібний до усної оповіді, ніби промовляє саме життя.

Юлія Це : Орли та янголи

[написать рецензию на эту книгу] [добавить книгу в закладки]
Конкурс Goethe-Institut
Кокаїново-злочинне покоління західноєвропейського зразка, котре гряде на зміну
совковому, переважно свідчить, як на мене, про гнилість і
смердючість соціальних трансформацій кінця ХХ-го й початку ХХІ-го століть, що,
як це не парадоксально, пробуджує атавістичні ноти ностальгії за минулим.
Хвора психіка переломної історичної епохи підмінила поняття свободи
вибору на вибір свободи від життєвих законів співмешкання,
хоча би серед собі подібних!

Верховенство емоційного
начала у сприйнятті світу, підсиленого кокаїном, суб’єктивно набагато глибше за
так звані об’єктивні наукові та моральні закони – превалюючий аспект приватної
філософії, панування котрої стимулює конфлікт між тим, як людина хоче жити і
тим, що вона мусила би робити, не порушуючи цих законів. Подібне безпорадне
становище головного персонажа Макса Купера насправді є помежовою ситуацією
окремо взятої людини, коли вона прагне опертися на самого себе, інтимного, й
одночасно, подолати власну суть, тобто, з нічого зростити щось вигідне й
комфортабельне.


Роман по прочитанні залишає фатально-песимістичний осад від довколишнього
світу, що занурений у злочинність по самі вуха. Чого тільки варта шокуюча
розповідь Джесі про акт садизму! («…до нас, знявши капелюха і маску,
підійшов один з чоловіків… Він сказав, що жодних проблем і щоб я тільки
показала кого. Ми увійшли з ним у кімнату і я йому сказала: це –
Марта. Він затопив їй в обличчя, витяг ножа і відрізав їй вуха.») Напевне,
назва роману є його сенсовою домінантою, і все ж… не покидає відчуття певного
зромантизованого бачення тих подій, що відбуваються: які там, до біса, орли й
тим паче, янголи?! Безвідповідальність вчинків головних героїв доведена до
повної безглуздості, коли безодня завжди поряд, і ніколи – позаду, тому
що для зміни ситуації треба хоч трохи думати, але ж мозок атрофований, чи й
взагалі його нема. («Зрештою, ми всі виглядали розгублено, немов
перелітні птахи, що проґавили час приєднатися до зграї і вже не знали де
південь…Життя дивне. Воно складається з вихилясів і кроків. Кілька невеликих
порухів вбік – і вже все по-іншому…»).

Художньому мисленню
письменниці притаманний герметизм, що веде читача по колу – від замкнених
на собі драм індивідуалістичної свідомості до драм узагальненого стану
людини в навколишньому світі, – такий, по суті, діапазон тематики твору.
Як у збільшуваному склі, гранично наближаються до нас, набувають
особливої наочності, виразності, чіткості, ясності деталі та риси
характерів дійових осіб і явищ. («Надворі огидно добра погода… настання
темряви – завжди велике полегшення. Вулиці порожніють, відпливає денний шум, я
можу швендяти: безцільно, бездіяльно, безпотребно…місяць, круглий і плямистий,
ніби виїдена тарілка… як відрізаний ніготь великого пальця… середа і неділя –
єдині дні, які я розрізняю…»).

Все ніби оголено, без
затаювання і приховування, та в цьому є, думаю, певна небезпека.
Поясню. Важливо не зациклюватись на готових образах і наявних ситуаціях, бо
втрачається відчуття таємниці (йдеться про таємницю трагічності екзистенції,
коли зло отримує силу впливу і стає абсолютним, про збереження того
містерійно-невимовно-незбагненного, що стосується цієї лінії розвитку людської
свідомості). Література одновимірна позбавлена сенсу, по суті, є
самозапереченням, самогубством, і хоча досвід майбутнього апокаліпсису
авторка черпає із довколишнього середовища, це дозволяє їй майстерно передати
інший вимір, поза реальним. («…місто, яке іноді давало мені можливість
справжньо відчути те, як у безсоромно м’які обідні години всі будинки виглядали
ніби мавзолеї, а їхні мешканці – ніби привиди, і те, що вивчили ноги: під
нерівною бруківкою відчуваються горбки цвинтаря, де ми всі колись будемо…»)

Саме художня інтуїція
письменниці встановлює контакт з іншим виміром дійсності, чіпко й чітко
вловлює сутність швидкоплинних речей (дотик і подих sacrum!), і помітно, що твір
є діалогом саме відчувань, а не тільки розумінь. Наркотичний кайф, який
герой вважав нормальним станом свідомості, насправді не є затишком, а чи
солодким сном серед трагедії, він є нічим іншим, як темрявою духу, пасткою,
звільнити з якої може тільки любов, однак і любов – теж смерть. Цей
дуалізм проявляється у природі людини, зокрема, в потребі любити-вбивати,
вбивати, і потім любити вічно. Проте, саме смерть як кінець стає вікном
до неба любові. (Давні греки спитали б: де ж катарсис, де ж очищення душі
через пережиття трагедії? А власне, чиєї душі?).



Творчу манеру прозаїка складно класифікувати,
віднести до якогось конкретного напряму чи стилю. Йдеться не стільки про
наслідування, чи заперечення впливів, про плідність мистецької зустрічі
давнього й сьогодення, скільки про переосмислення суті літературного
істемблішменту, котрий переживає кризу (а можливо, переочікує перед
новим злетом) разом із суспільною формацією, до якої належить майстриня.
Творчість авторки – це інтроспективний шлях пізнання дійсності, що веде до
сфери набагато вищої, де розум міститься у самому осередку екзистенційної
драми, спокушаючи людину метафізичними ілюзіями. («Тоді я відчував початок,
зараз відчуваю кінець і навіть трохи більше. Сиджу, немов глядач у театрі, що
затримався у своєму кріслі після закінчення вистави й здивовано констатує: гра
триває і після закінчення п’єси, ніхто не робить її спроб зупинити»).

Поделиться в Facebook взять код для блога
13/12  = 25
Юлія Це Орли та янголи
Конкурс Goethe-Institut
Центральну ідею цього твору можна було б охарактеризувати
одним реченням &­#8210; самотня людина у безжальному світі: хто кого?, якби не той факт, що особа ця не така вже й безневинна та одинока, а світ насправді просто тримає
її на короткому повідку. Але все по черзі.

У своєму першому романі «Орли та янголи», опублікованому
українською у видавництві «Нора-Друк» у перекладі Віктора Рябчуна, молода німецька письменниця Юлі Це знайомить читача з низкою персонажів, кожен із яких одержимий по-своєму: ідеєю, грошима, людиною, кокаїном. Проте всі вони безперервно страждають через відсутність можливості отримати бажане.
Головний герой Макс-Купер – відлюдькуватий і мовчазний
чоловік, який нещодавно втратив кохану. «В певному розумінні Джесі стрельнула в голову нам обом, і я майже так само мертвий, як і вона», – приречено констатує він.
Після цієї події Макс звільняється з престижного адвокатського бюро, закривається у своїй квартирі й повністю поринає в кокаїнові ілюзії. «Переважна більшість людських справ – робота, закупи, рух до шкіл – мене пригноблює, висотує, ніби вуличний вир живиться моєю душевною й тілесною енергією», – зауважує Макс. Герой практично не виходить з квартири, відмовляється від пропозиції повернутися на
роботу, свідомо прирікає себе на самотність. Полегшення для нього наступає тільки разом із темрявою, коли «вулиці порожніють, відпливає денний шум» і Макс може «швендяти: безцільно, бездіяльно, безпотребно».
Єдиними супутниками у цих мандрах для героя є наркотики,
спогади про Джесі та вина за вбивство друга Шершаха. А ще – пес Жак Ширак. «Його я люблю, – міркує чоловік. – Але це Джесин пес, і він має вмерти». Зрештою, саме собака і є тієї ниточкою, яка завжди повертає Макса до реальності, не дає
остаточно загубитися у світі кокаїнових марень. Про Жака Ширака він найперше згадує у моменти «прозрінь». Можливо, тому, що це чи не єдина жива істота, яка герою справді
небайдужа.
Чоловік живе, ніби в бункері, який він сам створив і надійно охороняє. Те, що відбувається поза ним, Макса не цікавить. Спочатку цим бункером стали його відносини з психічнохворою Джесі (як виявилося згодом – наркодилеркою) й захоплення кокаїном, а після її смерті – порожня квартира. Згодом
Макс знайомиться з радіодівчиною Кларою-Лізою, яка нібито пише дипломну роботу і потребує його як об’єкта для дослідження. Її помешкання стає наступною в’язницею, де через певні обставини опиняється герой. «Знаю цю кімнату зсередини і ззовні.
Впродовж тижнів обнишпорив її сантиметр за сантиметром, ніби сом – стінки свого акваріуму у пошуках корму. Ця квартира стала частиною моєї голови». У згаданих приміщеннях/стосунках персонаж почувається цілком комфортно і зовсім не
потребує визирати з цієї шкаралупи у зовнішній світ.
Щоправда, одного дня диво таки стається. Розповідаючи Кларі
на диктофон історію життя, Макс розуміє, що настав час покинути свій бункер до того, як він остаточно його поглине. Саме тоді Юлі Це розкриває перед читачами усі карти, за якими приховувалось значно більше, ніж здавалося спочатку.
Якщо в першій частині книги сюжет роману має більш-менш
чіткі обриси, то в наступній читачеві важко не загубитися у Максовому «потоці свідомості». Події, які відбуваються з Кларою, нагадують герою те, що сталося між ними з Джесі декілька років тому. То тут, то там виникають персонажі
хворобливої уяви наркозалежної – вовки, леви, слимаки. Щоб поставити крапку в цій історії, Юлі Це повертає своїх героїв до занедбаного будиночку з таємничою криницею. «Джесі ніколи не дофантазовувала до кінця, – згадує Макс. – Можливо,
я тут для того, щоб дослідити останні складові, з яких вона витворювала свої краєвиди». Вдасться це Максу чи ні, читач зможе дізнатися тільки з останніх сторінок роману. Одне скажу напевне – фінал його не розчарує.

Рецензія з 100buch.in.ua

Поделиться в Facebook взять код для блога
11/13  = 24
Юлія Це Орли та янголи

С этой книгой читают:
 


Еріх Фромм
Мати чи бути?
 


Йорг Баберовскі
Червоний терор
 


Мора Терезія
День у день (Alle Tage)
 


Райнер Марія Рільке
Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе
 


Шивельбуш Вольфганг
Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів.