Сеть знакомств для любителей книг


Книжная Баннерная Сеть
Художественные



Поделиться в Facebook
Томас Бруссіґ
Як хлопці стають чоловіками або чому футбол

З точки зору досвідченого футбольного тренера, людина - суцільна невдала конструкція, аномалія. І при тому кожна, без винятку! Тому ворота мусять бути такими великими — все одно одинадцятиметрові промазують. Бо ми не можемо цього, від природи. У нас в мозку замало ніг, з точки зору еволюції, а їй по цимбалах, що ми хочемо грати у футбол!

Томас Бруссіґ : Як хлопці стають чоловіками або чому футбол

[написать рецензию на эту книгу] [добавить книгу в закладки]
Конкурс Goethe-Institut
Ця повість незвична за формою – бо є, по суті, суцільним монологом, безперервною розповіддю від першої особи. Книга нетипова за змістом – з першого погляду, це всього лиш переказ історії маловідомої футбольної команди та долі його
тренера, приправлений м’якою іронією і добродушним гумором. Насправді ж повість розповість читачам не лише про те, що обіцяє її назва.

Ні, звісно, у творі Томаса Бруссіґа мова піде насамперед про футбол, про те, чому саме ця командна гра не втрачає популярності, чим футбол у всі часи приваблює натовпи фанатів. Але ще ця книга - про самотність людини у світі, про обов’язок і відповідальність перед тими, хто тобі довіряє, про тугу за родиною, відданість улюбленій справі, політику і відносини між країнами, про те, як кардинальні зміни у державному устрої відбиваються на долях пересічних,
«маленьких» людей… І все це - крізь своєрідну, «футбольну» призму.

Адже футбол для оповідача – не просто гра, не лише професія чи захоплення. Футбол став визначальним для його життєвої філософії. Устами героя повісті, - чи жартома, чи всерйоз, – автор робить висновок, що поведінку на міжнародній арені тієї чи іншої держави можна визначити за тим, як її, цієї держави, команда грає у футбол. Особливості національного характеру спонукують англійців грати у «футбол у колонізаторському стилі» довгими пасами; шотландців - вигадувати власний стиль: короткі, низькі паси; італійців – агресивно поводитися на полі тощо.

Футбольні методи переносяться у політичну царину і навпаки. «Тотальний футбол» - що це, опис стратегії у грі, чи згадка про похмурі, не такі вже й далекі, події? Представники різних націй на полі поводяться точнісінько так само, як і поза грою; за тими ж неписаними правилами вони змагаються, навіть воюють між собою не на життя, а на смерть – так заявляє головний герой повісті, футбольний тренер. Варто читачеві сприйняти це твердження на віру? Що ж, як відомо, істина завжди десь посередині.

Сам же головний герой повісті, «польовий горлопан», як він сам себе називає, «асоціальний елемент» (з точки зору жінки-судді, що розглядала його справу про розлучення) любить футбол над усе. Так він заявляє і наголошує на цьому. Герой твору, отримавши травму, після якої він не міг більше грати у футбол, стає тренером дитячої футбольної команди – щоб мати змогу тренувати власного сина.
Але, коли після розлучення колишня дружина заборонила його синові грати у футбол, цей чоловік, який уже не матиме змоги бачитися з сином на тренуванні, все одно не залишає команди. Він почуває відповідальність за цих хлопців. Для них він не лише тренер, а й друг, вихователь, другий батько. Позбавлений змоги щодня бачити, як зростає його син, він спостерігає за тим, як ростуть хлопці його команди. Цей грубуватий «польовий горлопан» готовий підтримати кожного із вихованців, допомогти у найтяжчу хвилину. Він любить їх, як рідних дітей. Тож герой твору Бруссіґа розповідає нам не лише про футбол, а й про них, про своїх хлопців.

Мова оповідача, що, ніби м’яч по полю, довгими пасами простує від однієї тези до іншої, начебто мимовільно, а
насправді – підпорядкована внутрішній строгій логіці автора, - зненацька доходить до парадоксального висновку. Виявляється, гра у футбол взагалі суперечить людській природі: «З точки зору футболу людина – суцільна невдала конструкція, аномалія… Людина просто не створена для футболу. Футболіст приречений на поразку… єдине, що ти
можеш у футболі – це довести свою неспроможність». Еволюція, вважає оповідач, призначила ноги людини лише для бігу, а футбол як такий – жахлива помилка, непорозуміння, намагання людини піти наперекір долі.

Людина повсякчас змушена боротися, змагатися з власною природою, життєвими обставинами, з невблаганним часом. За
що б вона не бралася – освоювала нову техніку, намагалася схуднути, пробувала досягти порозуміння з іншими – її шлях часто буває повним невдач. Наче Сізіф у знаменитому есе французького філософа Камю, вона щоразу скочується додолу,
програючи це безнадійне, на перший погляд, змагання знову і знову. Але істинну суть людини якраз і визначає те, що вона бореться – навіть без надії на перемогу.

Команда «Таткрафт Бьорде», тренером у якій був головний герой повісті – не просто група людей, що зібралися, щоб грати у футбол. Це – команда близьких за духом людей, що спільно протистоять часові. Гра для них - єдина стабільна річ у мінливій епосі, в яку їм довелося жити. А цілковита
відданість своїй справі, команді, своїй другій родині, що з роками стала для тебе єдиною, справжньою сім’єю – найефективніший спосіб боротьби з обставинами, категоричний імператив.

Тренер назавжди, що б там не траплялося у його житті, залишається зі своїми гравцями. І так повинно бути. Справжня
людина не зраджує собі і близьким, бо просто не може інакше, і в цьому найбільша її перемога, нехай не гучна, непомітна,
але більш важлива за будь-яку із перемог на полі. Навіть за ту, що дозволила б пройти до вищої ліги.

Книга Томаса Бруссіґа - не просто «чтиво» для вузькоспеціалізованої аудиторії, себто справжніх футбольних фанатів. Вона для всіх. І навіть для жінок, з яких неодноразово кепкує герой твору (чого варті лише ці «шовіністичні», «женоненависницькі» фрази: «…жінки і футбол – нє», «Я не противник жінок, але є певні межі» тощо). Бо кожен із нас, незалежно, від віку, статі, країни проживання, чи особистих спортивних вподобань, зможе знайти у повісті Бруссіґа щось своє, таке, що зачепить його душу, змусить співпереживати дійовим особам твору, задуматися над абсолютно серйозними проблемами, які автор підіймає у книзі…

У повісті не бракує сумних, навіть трагічних моментів (історія Гайко). А ще – вона не один раз викличе у читача усмішку. Бо справжня література, - як і футбольні змагання, як і все наше життя, зрештою, - може дарувати радість, нести позитив, стимулювати до того, щоб по-іншому глянути на все, що відбувається довкола, навчитися краще розуміти себе і людей.

Рецензія з 100buch.in.ua

Поделиться в Facebook взять код для блога
17/11  = 28
Томас Бруссіґ Як хлопці стають чоловіками або чому футбол
Конкурс Goethe-Institut
Томас Бруссіґ. Як хлопці стають чоловіками або чому футбол. – Л., Кальварія, 2006

Футболу тут найменше. Він, звичайно,
присутній, куди ж без нього – але швидше як фон, який подекуди проступає
дотепною метафорою. Основна ж нитка сюжету крутиться навколо життєвої історії
звичайного собі чоловіка з абсолютно звичайного східнонімецького містечка, яка
своєю типовістю ілюструє досвід покоління.

У часи молодості для головного героя сонце світило яскраво, майбутнє було
відомим, і улюблений ФК «Магдебург» вигравав. Потім – фізична травма, перехід
від кар’єри футболіста до тренерського містка у команді місцевого ПТУ, за тим – Перебудова, руйнація Стіни і звичного способу
життя. Східнонімецький футбол у забутті, така ж доля чекає місцевий завод і
команду, яка фінансувалась за рахунок підприємства. Далі герой депресуватиме і
набере зайву вагу, його покине дружина, забравши з собою дітей. Врешті завод
поглине компанія-інвестор, сякі-такі гроші виділятимуться на юнацьку команду,
життя трохи налагодиться. І за відсутності сім’ї на перше місце в житті
остаточно вийде зграя підопічних пацанів – любителів копаного м’яча.

На прикладі стосунків тренера з його дружиною і його вихованцями автор
піднімає проблему чоловічості і батьківства. Побачивши, що команда займає непропорційно багато часу
чоловіка, дружина вирішує розійтися. Суддя, яка вирішує питання про розлучення
і влаштування дітей – також жінка; зрозуміло, що перейнятість чоловіка футболом
вона не схвалює. Герою залишається
замкнутий чоловічий світ футбольної команди, де всі – свої і всі – сім’я (ось
вона, антична гомосексуальність платонівської Академії!) Для своїх гравців він
більше, ніж вчитель, а вони для нього не просто учні; як люблячий батько, він
живе їхніми успіхами і невдачами, виправляє помилки, допомагає, підтримує, і
рік за роком, разом із командою, він проходить процес дорослішання.

Улюблений гравець тренера, капітан
команди Гайко, змушений покинути команду для відбуття служби в армії. Хлопцеві
довелося служити у прикордонних військах, і після об’єднання Німеччини він
постає перед одним з багатьом судів над «стрільцями-захисниками Берлінської
стіни». Тренер прийшов підтримати хлопця
на процесі. Як і багато інших, він задається питанням: наскільки може людина
бути відповідальною за злочини системи? І наскільки злочинним є виконання
наказу (в українському контексті це питання набуло особливої актуальності після
нещодавнього процесу над уже покійним Іваном (Джоном) Дем’янюком)?

Отже, повторюся, футболу в цій невеличкій книжечці не так і багато. Зате
тут є: відчуття самотності, втрат, поразок, і травм; здатність (необхідність)
змиритися зі своєю долею; життя тут-і-тепер; відчуженість і абсурд як
«розвиненого соціалізму», так і «ринкової економіки, що розвивається»; локальний
патріотизм, східнонімецький націоналізм, сексизм; батьківська любов і
витворення сім’ї; втрата життєвих орієнтирів; непереборне прагнення перемоги та
багато іншого.

Певні нюанси дискурсу книги видадуться добре знайомими українським читачам.
Тематика книги перегукується з сюжетом популярного фільму, який за бажання
можна звинуватити в «остальгії» - Good bye, Lenin! (2003). Як і у фільмі
Вольфганга Беккера, головний герой розмірковує над тим, що в НДР далеко не все
було поганим, і не тільки з причин «дешевої ковбаси». Крім того, на наших
літературних теренах ностальгія за радянським минулим, викликана спогадами про
власне дитинство і юність, прочитується у «нібито романі» Рівне/Ровно
Олександра Ірванця і останньому романі Сергія Жадана «Ворошиловград». Зрештою,
воно й не дивно, оскільки Україна і східна Німеччина мали в двадцятому столітті
досить багато спільного.

Все ж, історично-політична тематика не домінує в книзі і займає місце фону
нарівні з футболом. На першому ж плані розгортається драма існування «звичайної
людини» в сучасному світі. Самотнє життя
у відчуженій, фрагментованій реальності…

Чому футбол? Тому що деколи це все, що залишається.

Рецензія з 100buch.in.ua

Поделиться в Facebook взять код для блога
8/9  = 17
Томас Бруссіґ Як хлопці стають чоловіками або чому футбол

С этой книгой читают:
 


Еріх Фромм
Мати чи бути?
 


Йорг Баберовскі
Червоний терор
 


Мора Терезія
День у день (Alle Tage)
 


Райнер Марія Рільке
Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе
 


Шивельбуш Вольфганг
Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів.