Сеть знакомств для любителей книг


Интернет реклама УБС
Художественные



Поделиться в Facebook
Крістіан Тільманн
Близнюки рідко грають поодинці

Якщо хтось вважає футбол звичайною спортивною грою, йому варто прочитати цю книгу. Спортивний майданчик і команда вчать близнюків Пауля та Пію не лише розробляти стратегічні плани із забивання м'яча у ворота. Набагато важливіше залишитися чесним у грі, у стосунках з батьками та друзями. Лише в такому разі перемога принесе задоволення. І не вірте, що дівчатка не грають у футбол.

Крістіан Тільманн : Близнюки рідко грають поодинці

[написать рецензию на эту книгу] [добавить книгу в закладки]
Конкурс Goethe-Institut
Найбільше захоплення близнюків Пауля й Пії, дітей учителів математики пані Ренате й пана Юрґена Маєр-Гогенштайнів, – футбол. З огляду на це можна уявити, до яких хитрощів їм доводиться вдаватися. Щодня. На перманентну боротьбу з батьками накладається суперництво між братом і сестрою (недарма ж усю серію з шести книг названо «Суперники»). Пауля злить, що через Пію він постійно спізнюється на
тренування, а то й на саму гру: «Пауль стиснув кулаки. Ось чим закінчилася цього разу вічна потреба Пії сходити в туалет у невідповідний момент! Їхня мама вже прокинулася після свого обіднього сну» (а мама, як відомо, змусить
спочатку поприбирати у своїх кімнатах, і зробить це саме тоді, коли часу катма).
Тож час від часу Пауль вдається до не зовсім чесних учинків: то переведе стрілки годинника, то кине сестру саму, точно знаючи, що дороги вона не знає (а тим часом тренер суворо попередив: три запізнення – і ти вилітаєш із гри).
Та й узагалі, що це за прикол такий, вона дівчинка, чого їй пхатися у футбол, – розпалює свій гнів Пауль.

Та після боротьби протилежностей у житті близнюків-футболістів неодмінно настає мир. Ба більше: вони не просто не шкодять одне одному, а вже разом працюють на спільний результат. І нічого дивного: футбол – командна гра, каже тренер, тож свої стосунки з’ясовуйте за полем, а тут забудьте, що ви брат і сестра, які пересварилися. Співпрацювати доводиться не лише на футбольному полі: Пія прикриває брата, покараного прибиранням у садку, аби той зміг потрапити на тренування. Втім, дівчинка робить це не просто так: вона й сама не проти потрапити на тренування до
старшої команди.

У цій постійній «єдності й боротьбі протилежностей», закрученій навколо футболу, брат і сестра вчаться простих, але важливих речей. На власному досвіді Пауль бачить, що не варто брехати: навіть дуже вправна брехня врешті-решт несподівано виринає назовні, і то в найменш годящий момент. Так, знаючи, що батькам не подобається його захоплення футболом і виключно ним, Пауль не наважується просити їх підписати згоду на тренування у новій команді. Але й відмовлятися від такої можливості він не хоче. Тож вдається до хитрощів, майстерно граючи на слабостях матері. Але здобути материн підпис – не єдина проблема: бракує ще
50 євро внеску… Крадіжку було викрито в найгірший момент, який можна було тільки вигадати: просто в день найважливішої гри. Паулю здавалося, що шлях до футболу тепер закрито назавжди. Та врятувала ситуацію Пія, показавши братові (а
заодно й дітям-читачам), що навіть із найбезвихіднішої ситуації можна вийти переможцем, якщо не вдаватися до хитрощів, а звернутися по допомогу.


Власне, вся книга сповнена таких – абсолютно життєвих – ситуацій. Герої вчиняють на свій розсуд, а час показує, чи правильним було їхнє рішення і чи не краще вчинити інакше.
Часто автор пропонує юним читачам одразу два варіанти реагування, даючи їм можливість наочно побачити різницю. Так, дивна поведінка воротаря напередодні вирішальної гри викликає в Пауля підозру. Яка одразу ж підтверджується самим
розвитком подій: хлопці з команди суперників напали на Пауля та його друга Ямайку, погрожували й вимагали, аби ті умисно зіграли погано. Коли з’ясувалося, що воротарю теж погрожували, стало очевидно: краще не боятися й приховувати, а поділитися проблемою з тренером і друзями, адже разом знайти вихід із такої неприємної ситуації значно простіше.

Конфлікт, який умовно можна назвати «дівчина у футболі», теж розв’язується не на користь стереотипів: з’ясувалося, що Пія грає не так уже й погано, а її подруга – чудовий воротар. Та, власне, у футболі важливою виявилася не тільки й не стільки перемога. І взагалі не результат у вигляді рахунку: нічию варто святкувати як перемогу не лише через кількість очок і, відповідно, місце у турнірній таблиці. Повість показує, що надзвичайно важливою є воля до перемоги, бажання боротися до кінця, коли навіть надії на перемогу немає. Саме в таких випадках, коли втрачати вже нічого, відкривається друге дихання і творяться чудеса. І хоч би заради цих чудес перемоги над собою, над своєю зневірою й песимізмом варто грати у цей суперечливий, вибухонебезпечний та водночас примирливий футбол. Бо футбол, виявляється, у своїй діалектиці такий самий, як життя двох близнюків, хлопчика
й дівчинки.

Рецензія з 100buch.in.ua

Поделиться в Facebook взять код для блога
12/25  = 37
Крістіан Тільманн Близнюки рідко грають поодинці

С этой книгой читают:
 


Еріх Фромм
Мати чи бути?
 


Йорг Баберовскі
Червоний терор
 


Мора Терезія
День у день (Alle Tage)
 


Райнер Марія Рільке
Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе
 


Шивельбуш Вольфганг
Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів.