Сеть знакомств для любителей книг


Книжная Баннерная Сеть
Художественные
Поэзия



Поделиться в Facebook
Борис Мариан
Нить моей Ариадны

Не традиционно стихотворный, а комбинированный сборник: помимо старых и новых лагерных и не лагерных стихотворений, в него вошли первые главы будущей книги мемуаров поэта с выразительным подзаголовком – « Записки блатного студента», охватывающие в основном тюремный период его биографии. Плюс стихотворные подборки пятерых его, как он сам выразился, «товарищей по перу и «кирзовой каше», т.е. тоже лагерных поэтов, стихи которых более полувека хранились в чудом уцелевшей тетради Б. Марианна.

Борис Мариан : Нить моей Ариадны

[написать рецензию на эту книгу] [добавить книгу в закладки]
Vladyslava Mokievets
«Объездил я в поисках рая
Огромную зону – Союз»
***
«Потому и поет соловей,
что иначе не может он плакать»
Б.Маріан

Кожен період в історії ретельно досліджуються спеціалістами цієї галузі. Вивчаються першоджерела, підіймаються архіви, проводяться опитування свідків тих подій тощо. Все це піддається ретельному аналізу і систематизації для того, аби покоління за поколінням люди читали про той самий «нерушимый советский союз», про який, власне, сьогодні і піде мова.
Підручники ніколи не покажуть справжньої історії, тому що таку історію, якою вона була, можна почути лише з вуст тих, хто її створював. Мемуари та поетична збырка «Нить моей Ариадны» Бориса Маріана, найстарішого молдавського дисидента, безперечно належать до тих джерел, сумніватися у яких не доводиться.
Книга молдавського дисидента це не традиційний віршований збірник, а можна сказати збірний, комбінований: окрім віршів з таборів та нових віршів у збірник увійшли глави майбутньої книги мемуарів під заголовком «Записки блатного студента». А також це вірші п’ятьох друзів, «товарищей по перу» поета з таборів, які протягом довгого часу тримав в своєму старому тюремного зошиті Борис Маріан. Ці вірші об’єднані під назвою «Поэты Дубровлага», і сам автор сказав про введення цього розділу так: «Пускай эта публикация будет моей данью братской памяти всем лагерным поэтам».
Книга нещодавно вийшла у світ, відкриваючи все нові й нові жахливі сторінки нашої історії. «Нить моей Ариадны» дає змогу пересічному читачу відчути на собі усі радощі «памятной «хрущевской оттепели», за которой, однако, скоро последовали хрущевские же заморозки» (Кирило Ковальджі). В 1956-1957 роках десятки тисяч сталінських політв’язнів поверталися з концтаборів, а на їх місце відправлялися перші хрущовські – дисиденти. Серед таких дисидентів був і 20-річний юнак Борис Маріан, студент четвертого курсу Київського університету.
«Нить моей Ариадны» відкриває очі на те, якими людьми були переповнені тоді радянські тюрми. Борис Маріан у «Зигзагах одной судьбы» у розділі «Ретропортрети» подавав характеристику своїм друзям, яких теж звинувачували в «антисоветской агитации и пропоганде..» . За його описом чітко видно, що там, у радянському концтаборі формувалася своя опозиційна еліта, серед яких були поети, музиканти, поліглоти-дилетанти та просто сміливі люди, які відверто виражали своє ставлення до комуністичного світу. І навіть заслання на довгих 20 років до Гулагу не могло їх змусити скоритися.
Одного разу до редакції «Молдова», де працював автор завітав службовець КДБ, який на свій страх і ризик повернув зошити з віршами, що їх було відібрали у Бориса Маріана у концтаборах і промовив такі слова: «…Но вы и ваши товарищи рисковали жизнью, когда встали против такого режима, как наш! Мне захотелось хоть как-то поблагодарить вас…» Цей красномовний факт безумно підтверджує важливість тієї справи, що її робили дисиденти.
Борис Маріан у своїй книзі не те що розвінчує культ наддержави, якою вважався в свій час СРСР, він просто передає страждання цілого народу через призму особистого життя, і це не може не показати усю утопічність і жорстокість Радянського Союзу.
Автор порушує важливі соціально-політичні проблеми, природно поєднує інтимну лірику з громадянською, публіцистикою. Я впевнена, що ця книга запам’ятається читачам надовго, тому що кожен з нас може знайти в ній для себе відповіді на найважливіші морально-етичні проблеми.


Поделиться в Facebook взять код для блога
28/32  = 60


Борис Мариан
Нить моей Ариадны
Katerina Masyta
Душа поета – найчуттєвіша, найтендітніша, найвразливіша матерія людської суті. Саме тому у віршах майстрів рими можна побачити всі таємниці, проникнути в глибини, побути у всіх потаємних закутках, залізти туди, де ховаються думки-звірі, що сплять, але в їх душах ще тліє іскра революціонера.
Кожна книжка, кожен вірш, кожне слово безшумно кричить на весь світ, протестує…
Борис Маріан і його книга «Нитка моєї Аріадни» - це брати-близнюки, це відображення один одного – душа і творчість. Усі свої душевні терзання, вигини й закутки думок автор виклав у своїх віршах, а те, що вийшло за рамки лірики, те, що неможливо було ув’язнити в рамки поезії, те, що не могло втілитися ні в амфібрахій, ні в анапест, не піддавалося навіть «ямбуванню», Борис Маріан сповідав нам у прозі.
Його поезія різнобарвна, різностороння, рельєфна… Читаючи вірші, ми то піднімаємося на вершини Кавказу, то поринаємо в глибини Тихого океану; відчуваємо, що нам не вистачає ані слів, ані повітря, щоб дихати, то нас накриває прохолодною хвилею бурі емоцій, і кожна її краплина пронизує нас, наповнює і втамовує біль, спрагу і страх.
Книга «Нитка моєї Аріадни», яка стала вже сьомою у творчому доробку поета, є не тільки збіркою прекрасної поезії, а й щоденником. Саме на сторінках щоденника ми можемо дізнатися про причини та підстави для написання його творінь, почути про муз, що надихнули його, про людей, які відіграли дуже важливу роль у житті автора та знайшли відображення в його віршах.
Найстаріший дисидент Молдови (так сам себе іноді називає поет) зобразив комуністичний режим через призму власного життя, показав епоху в дзеркалі своєї долі. Автор зруйнував у своїй книзі міф про «прекрасне» радянське життя та «незнищенний», «непохитний» Союз Радянських Соціалістичних Республік.
Комунізм – тема, яку дослідили вже з усіх боків, зазирнули в кожну шпарину, розклали на молекули, атоми, розділили на кванти. Що, здавалося б, можна тут нового сказати? Все вже написали, оспівали, показали… Розкрили всі карти, як то кажуть. Але ні. Борис Маріан розповів про комунізм від першої особи, від політв’язня, який, як то кажуть, на власній шкурі відчув смак життя в таборі. Він не був наглядачем, дослідником чи катом, він був учасником, жертвою. Для автора синонімами стали комунізм і біль, страх, ув’язнення, мовчання, вогке болото. Так, саме болото: тебе поливають брудом, потихеньку, помалу; коли багнюки стає надто багато, ти починаєш панікувати, барахтатися, але вже пізно, ти міцно застряг у пащах безжального звіра, машини для повільного вбивства; ти починаєш задихатися, бруд заповнює ніздрі, тобі нічим дихати. Ти начебто і вже не живий, але ще і не мертвий. Найжахливіший стан з усіх, в якому може перебувати людина.
Я на собі відчула ті муки, ті невимовні страждання, ту ядуху, спричинену комуністичним газом.
Окрім старих віршів та нових лагерних та нелагерних поезій, до збірки увійшли перші розділи майбутньої книги мемуарів поета з дуже виразним підзаголовком «Записки блатного студента», що охоплює в основному тюремний період його біографії. Також автор друкує вірші своїх товаришів по перу та нещастю й «кирзовій каші», друзів, яких знайшов, перебуваючи в ув’язненні. Ці вірші зберігалися в старому зошиті Бориса Маріана близько півстоліття й були об’єднані в розділ «Поети Дубровлага».
«Нить моєї Аріадни» - це саме та мотузка, яка може з’єднати сьогодення та минуле, провести нас через лабіринти часу та розкрити всі таємниці історії.

Поделиться в Facebook взять код для блога
16/32  = 48


Борис Мариан
Нить моей Ариадны
Марічка Нижник
Его строка заветная жива:
«Пишите честно -
Как перед расстрелом.
Жизнь оправдает
Честные слова».
А.Жигулин
Кожна книжка має свою особливу енергетику. Наче донорська кров, тече ця енергетика від серця автора до серця читача й у зворотній бік (систола й діастола), передаючи у своєму плині переживання й думки, відбиті на сторінках.
У книзі Бориса Моріана - пристрасть полум’яного часу. І, власне, ця сама «пристрасть», злегка скута рамками обов’язкової документальності, - аж надто западає в душу. Прочитавши «Нитку моєї Аріадни», ще доволі довго відчуваєш якийсь гіркуватий післясмак.
Пристрасть полум’яних літ…
Криваві спалахи пострілів під сльотавим осіннім вітром. Тендітні віти кедрів, понівечені кулями.
Крок вліво – розстріл. Крок вправо – розстріл. Пошерхлі сторінки таборової прозопоезії. Чи поезопрози. Це вже – як кому… в залежності від специфіки бачення світу.
Моріан долучив до змістової канви своєї книги окрім тюремної поезії різних років, окремі глави мемуарів із виразною назвою «Записки блатного студента», а також вірші кількох товаришів «по перу и кирзовой каше». Це не новий прийом у літературі, подібно побудована, наприклад книжка тюремних спогадів А.Жигуліна. Однак у «Нитці моєї Аріадни» поезійна і прозова складові не розрізнені, як у Жигуліна, а утворюють осмислену єдність. Борис Моріан показує себе досвідченою у літературній праці людиною (то й не дивно, бо ця книга є сьомою у творчому доробку письменника), вміло поєднуючи яскраву емоційну і стриману хронікально-історичну хвилі на сторінках свого твору.
Сюжет книги класичний як для широкого пласту «таборової літератури». Деякою мірою «ріже слух» абсолютне критикування радянського режиму, однак для людини, яка несправедливо постраждала від свавілля влади, це є і було б досить природно.
Ідейно книга вчить подоланню. Силі волі. Силі духа.
Хоч би яким химерним не видавалося життя, яке відкривається перед очима, треба мати сили із високо піднятою головою поспішати назустріч йому, бо зупинитися – значить загинути.
Попри все йти. Не згинати ні на мить розкрилені плечі... і намагатися не звертати уваги, що на коліях твоєї дороги пил деінде вперемішку з кров'ю.
Така вже примха епохи.
Ми непробачно швидко звикли до цієї примхи. Навіщо, мовляв, боятися? Червоне, червоне, червоне… Вишивка тонкою ниткою по шовку – рівні, акуратні стіжки. Чи не варто раз і назавжди відпороти їх з канви нашої історії, почавши новий візерунок уже іншими кольорами – синім і жовтим?..
Страшна життєва правда одкривається раптово, несподівано. У книзі вона показана сповна. Маріан подає її у вигляді своєрідної кінострічки.
Но встанет над сияющей планетой
Всечеловечьей скорби монумент
И сгорбленные наши силуэты
Пройдут по километрам кинолент.
Чорно-біле марево переживань і болю. Але підсвідомо відчувається, що одвічну палітру вплівся ще один колір – червоний. Багато червоного. Розлився колір крові всіма манівцями і дорогами, всіма морями й океанами, б’є у всі дзвони: стрічайте, люди!
Чи стане у нас сили закрити вуха і пройти повз нього, не впавши, не змалівши, не розгубивши силу душі на гострих скелях поневірянь? Бо ж
«не хранит былой любви запас / Сердце, пережившее утраты»…
Запам’яталося. Напевне, правду кажуть: вірші, які подобаються, не треба вчити. Вони – з півслова і на все життя. Прозу, що суголосна життєвим поглядам, не треба конспектувати у читацький щоденник. Вона конспектується в душу. Таких конспектів багато повинно бути у рюкзаці, що його перекинув через плече і йдеш з ним дорогою життя. Чи класти мені «Аріадну» до свого рюкзака? Напевне. Думаю, важко не буде.

Поделиться в Facebook взять код для блога
21/19  = 40


Борис Мариан
Нить моей Ариадны
Аліна Вірстюк
Рецензія на книгу Бориса Маріана «Нить моей Ариадны»

«И в диком гулаговском ралли
Обьездил я в поисках рая
Огромную зону – Союз»

«О родине кто серцем не тужил
Не плакал на чужбине о народе –
Тот, не родившись, как в утробе жил.
Того как бы и не было в природе»

Коли здається, що між минулим і теперішнім – велика прірва. Коли здається, що майбутні покоління не зрозуміють минулі. Коли час стає попелом і не означає нічого. Коли здається, що остання ниточка, яка з’єднує день вчорашній і день сьогоднішній, втрачена. Тоді просто варто відкрити поетичну збірку Бориса Маріана « Нить моей Ариадны».
Одна із основних причин соціальної вагомості книги – її мемуарна частина, спогади. Це показує те, що автор має безпосереднє відношення до того, про що пише, він жив цим, відчував це.
Двадцятирічний студент Борис Маріан був серед перших хрущовських політв’язнів, дисидентів. П’ять студентських років, проведених в тюрмі, залишили глибокий слід на тонкій душі поета. У двох рядках відбивається усі ті роки:
Обьездил я в поисках рая
Огромную зону – союз
Шукаючи той захмарний рай, поет наштовхується на цілком земне пекло, те, із яким його сучасники зустрічались кожного дня, те, яке стало їхнім щоденним життям – життям в Союзі.
Збірка не обмежується тематикою життя в СРСР. Вона містить три частини: «Из тюремной тетради», «Размышляя о вечном», «Любовь и лед», а також книга спогадів «Зигзаги одной судьбы», де розміщені віршові підбірки тих, кого автор називає «товарищами по перу и «кирзовой» каше», тобто табірних поетів, чиї вірші більше півстоліття зберігались у дивом вцілілому зошиті Бориса Маріана.
Кохання, ненависть, страждання, ревнивість, любов до Батьківщини та краса рідної природи, вічні людські почуття і цінності – книга Бориса Маріана про те, що не чуже жодній людині.
Поет присвячує темі кохання багато рядків своєї збірки. Він дуже трепетно відноситься до своєї коханої людини, присвячуючи їй свою поезію:
Была ты моей Ариадной,
Серебряной нитью моей

Ты не раз так спасала меня,
Вызволяя улыбкой и словом
Та кохання – не завжди щасливе почуття. Той, хто любить, повинен бути готовим і до втрат, і до розчарувань:
Я теперь представляю, родная,
Ледниковый период земли.
И меня проняла, ледяная,
Та же эра твоей нелюбви.

Годы обворовывают нас,
Цепью вяжут горестные даты.
Не хранит былой любви запас
Сердце, пережившее утраты.
У збірці багато описів чарівної природи, пейзажів, поет проймається красою навколишнього світу, бачить прекрасне у кожній порі. Зокрема про зиму він пише так:
Она проснулась, как невеста
И в каждом доме так светло
И в каждом сердце столько места!
Деякі вірші проймають до глибини душі своєю силою та магнетизмом, силою як рими, так і думки. Чи не найбільший психологічний вплив чинить поема «Я убил человека», де автор по декілька разів стверджує одне і теж, картає себе за скоєне:
Я убил человека,
Я убил человека,
Я убил человека,
Человека убил…
Цікаво зауважити, що автор виділяє три найбільш значущі елементи, що визначають наше буття, називаючи їх «троебожие: слово, совесть, любовь».
Але якими б важкими не були ті часи, як би важко не було сховатись «от дьявольского сталинского взгляда», поезія Бориса Маріана сповнена любов’ю до життя, до людей, вірою у кращу сторону їх душ. Вірші поета – ніби гімн людині, віра в те, що краще обов’язково буде, воно вже поруч:
Но встанет над сияющей планетой
Всечеловечьей скорби монумент
И сгорбленные наши силуэты
Пройдут по километрам кинолент.
Книга Бориса Маріана «Нить моей Ариадны», оспівуючи усе розмаїття людського життя, показуючи добре і зле, чесне і гріховне, красиве і потворне світу цього, залишається справжньою зв’язуючою ниткою поколінь.

Поделиться в Facebook взять код для блога
18/21  = 39


Борис Мариан
Нить моей Ариадны
Таня Літвінчук
Тема жахіть таборів ГУЛАГу, тюремно-табірного життя неодноразово піднімалася в літературі держав пострадянського простору і не тільки. Актуальність теми очевидна, адже надзвичайно важливими є дані та свідчення, які трималися в таємниці більше пів століття.
Книга «Нить моей Ариадны» належить перу молдовського дисидента Б.Маріана. Автор книги був заарештований ще на четвертому курсі навчання в Київському державному університеті за стандартним в ті часи звинуваченням – за антирадянську агітацію та пропаганду. Фактично виною молодого та амбіційного студента перед радянською владою була участь в акціях на підтримку Угорської революції 1956р. та підтримка протестів проти її придушення військами Червоної Армії. Отож, київський обласний суд присудив майбутньому поету відбути п’ятирічний термін покарання в Мордовії. Під час перебування в таборах Борис Маріан записував вірші свої та своїх друзів по нещастю в спеціальний зошит, який і став основою даної збірки.
Ця книга є унікальною в своєму роді. Беручи її до рук, сподіваєшся прочитати чергові сторінки про нелюдське поводження з в’язнями у таборах, їх щоденні страждання та поневіряння, але автор висвітлює тему зовсім з іншої сторони. Він пише про своє перебування в таборах зі всією притаманною йому щирістю та з оптимістичними нотками в голосі. Навіть в образах своїх мучителів Борис Маріан бачить в першу чергу людей, згадує хороші сторони їх характерів.
У збірці зібрано не лише вірші самого автора, а й вірші його друзів-поетів, теж в’язнів, які збереглися в його зошиті з віршами і ще не були видані раніше. З особливою теплотою автор розповідає про своїх тюремних друзів, читаючи про них з гіркотою розуміємо, що там була зібрана еліта нації. Ці люди не скоїли ніяких злочинів, їхній духовний рівень свідчив про їх освіченість та високий рівень культури. Майже всі вони вже померли, тому ця збірка ніби данина в їх пам'ять, знак справжньої дружби та підтримки. Велике соціальне значення мають уривки з майбутньої книги мемуарів Бориса Маріана.
Вся збірка – це справжня хроніка епохи, яка органічно переплітається з поетичними творами.
Попри все, що довелось пережити, Борис Маріан не тримає образ на колишню владу, а згадує той період свого життя з ностальгією та теплотою. У рядках: «Потому и поет соловей,/ Что иначе не может он плакать» бачимо відображення самого автора. Адже, незважаючи на всі нещадні повороти долі, тернистий шлях поневірянь в таборах ГУЛАГу, спроби знищити його як особистість Борис Маріан не тільки не здався, не пішов на компроміс із власною совістю, а й здатний все пробачити.
В бібліотеці освіченої людини збірка «Нить моей Ариадны» конче потрібна, тут кожен з нас може знайти відповіді на найважливіші морально-етичні проблеми.

Поделиться в Facebook взять код для блога
11/28  = 39


Борис Мариан
Нить моей Ариадны
Tatiana Gorban
Жива історія в руках: від глобального до локального
Опозиціонер від народження, Борис Мар’ян спішить повідати світові якомога більше про те, чого сказати ще не встиг: 2011 року вийшла друком, за визначенням Кирила Ковальджи, «седьмая радуга Мариана» - збірка віршів і мемуарів «Нить моей Ариадны».
Розпочинається книга поясненням самого автора поняття в його розумінні «Новые старые стихи». Біда багатьох поетів у тому, що вони пишуть для шухляди, але це аж ніяк не стосується пана Мар’яна. Автор спромігся поєднати в одному томику власні вірші, написані під час «спокутування гріхів антирадянського настрою» в ГУЛАГу (розділ «Из тюремной тетради»), римовані філософствування раннього і зрілого Мар’яна («Размышляя о вечном»), прекрасні присвяти коханню («Любовь и Лед»), і, найбільш неочікувано, найцікавіше і, до того ж, найцінніше - не опубліковані ніде раніше – «Стихи поэтов «Дабравлага». Проза збірки представлена кількома розділами мемуарів «Зигзаги одной судьбы», і як зазначає сам автор: «Многие из этих записок послужат материалом для будущей книги воспоминаний, за которую я уже принялся, но никак не доведу до ума..» Всі вірші, переплітаючись, утворюють прозору канву історії. Все зрозуміло і тонко: від загалу до особистості.
Книга, як дорогоцінний камінь, і не лише через наявність у ній рідкісних матеріалів і думок. Автор хоче змусити читача роздивитися життя з усіх його граней – від складнощів існування в таборі до радощів, розділених із товаришами, від юнацької інфантильності до сивочолої мудрості, від ненависті до кохання… Ось вона, нитка його Аріадни… Кохання.
Вірш «Ночные допросы» із першого розділу «Из тюремной тетради», сповнений фізичного болю від знущань катами табору і (на противагу) духовною міццю ліричного героя, його мудрістю. Що ж, рядки нижче пояса, викликають тремтяче захоплення і бажання схилити голову:
Но я страшней придумал месть:
Найти детей его и внуков,
На лавку с ними сесть
И рассказать о нем, как есть,
Да и оставить с этой мукой.
Цим віршем увіковічено пам'ять не лише ГУЛАГівців, а й усіх тих, хто потерпів над собою знущання, як фізичне, так і моральне. Ліричний герой помстився за всіх. Ні, не криваво, не дико, а лише мудро. Отже, глобально.
Але помилкова та думка, власник якої вважає цю книгу черствою. Вона про кохання. Від самого початку. Про любов… до життя.
Погляди на меня, погляди
Животворным ласкающим взором,
Чтобы серце, что тлеет в груди,
Полетело жар-птицей
Над бором.
Ты не раз так спасала меня,
Вызволяя улыбкой и словом
Из беды, из тюрьмы, из огня,
Укрывая волшебным покровом…
А із яким трепетом автор ставиться до відтворення автобіографій його братів по долі. Як усе не по-книжному. Все просто, від того й легше віриться в живу історію. А ще й з віршами кожного із названих братів. Отже, локально.
Історію можна вчити, зубрити, знати, розуміти і т.д. (глобально). Але щоб усвідомити, що коїлося з нашими дідами і прадідами, що вони відчували (локально), щоб «пережити», відчути їхнє життя – варто читати саме такі книжки. І якими б не були певні епізоди: жахаючими або відштовхуючими. Така вже правда, вона гірка. Але ж і прекрасне завжди існувало. Навіть в іншому, відгородженому колючим дротом, світі люди вміли радіти життю і не падати духом. Скільки всього світ пережив… Але ж люди не «Айстри». Це нам довів Борис Мар’ян.
(Наприкінці збірки розміщені фото з особистого архіву молдавського письменника. Під одним із зображень тліє (чекайте-но, може, скоро вибухне) підпис: «…у прадедушки Бори… есть неплохие стихи – вот только издавать их некому и не на что»…)


Поделиться в Facebook взять код для блога
17/18  = 35


Борис Мариан
Нить моей Ариадны
Lena Ishchenko
Кожен хоче знайти вихід із лабіринту під назвою життя. Але одному з нього не вийти. Повинно бути те, що дасть сил вижити, не зламатися, вистояти. Потрібна нитка Аріадни.
Книга Бориса Маріана яка має назву «Нить моей Ариадни» присвячена справжньому життю. У ній є страх, відчай, ненависть, кохання, трепет, біль, переживання – емоції, що переповнюють кожного, хто ступив у найскладніший лабіринт. Ця книга не просто збірка віршів, що назбиралися за довгий час. Ні. Це зошити з щоденниковими записами. Тому почавши читати, поринаєш у вир почуттів і віриш кожній строчці, кожному слову, кожній крапці. Життя Бориса Маріана, про яке пишеться у книзі, безперечно не схоже на легке. У 1956-1957 роках десятки тисяч сталінських політв’язнів поверталися з концтаборів, а на їх місце відправлялися перші хрущовські – дисиденти. Серед них був і 20-річний юнак Борис Маріан. Ці студентські роки молодий дисидент провів у тюрмі. Цей факт зіграв підступну мелодію на струнах тонкої поетичної душі автора. «Из тюремной тетради» - саме цей розділ книги присвячений такому болючому ув’язненню. Повноту переживань добре видно у рядках:

Опять мы на ночном допросе –
Слова и лица – кровь и ком.
И атеист кричит:
Христосе!..
К утру его во двор выносят
«Очухаться» под ветерком.

Та збірка включає в себе й інші розділи: «Размышляя о вечном», «Любовь и лед» і «Зигзаги одной судьбы», у який автор вмістив вірші своїх «товарищей по перу и «кирзовой» каше», тобто табірних поетів. Їх зберігались у дивом вцілілому зошиті Бориса Маріана.
Особливу увагу Борис Маріан приділяє темі любові і коханню. Любові до ближнього, до життя, до Батьківщини. І коханню, яке шалено захоплює усього тебе, наче гірська лавина.

Погляди на меня, погляди
животворным ласкающим взором,
Чтобы сердце, что тлеет в груди,
Полетело жар-птицей
Над бором

Совість, слово і любов – три складові рятівної ниточки усього життя:

В Египте, в ночи непроглядной,
В пещере усопших царей,
Была ты моей Ариадной,
Серебряной нитью моей.

Багато рядочків автор присвятив природі:

В Карпатах,
в Румынских Карпатах
Так много природных чудес!..
И первое чудо –
крылатый,
Зеленый заснеженный лес.
Где ты, как в небесных палатах,
Летаешь, не чувствуя вес.

У книзі гармонійно поєднується лірика і публіцистика. Як каже сам Борис Маріан: «Поезия и публицистика с юных лет были музами-двойняшами в моем творчестве. Однако, как говориться, невозможно объять необъятное, тем более в пределах однотомника ». Та автору вдалося виплекати з цього «необъятного» свою ниточкою Аріадни.

Поделиться в Facebook взять код для блога
18/16  = 34


Борис Мариан
Нить моей Ариадны
Cабіна
Я первым не стал в этих гонках,
Но понял, отринув печаль,
Как выжить и жить для потомков
И как закаляется сталь.
Борис Маріан
Зустрівшись поглядом із гострими, виразними та безмежно добрими очима цієї людини, саме такі рядки спадуть вам на думку. У них – уся душа людини-втілення Історії, людини, яка не по чутках знає, що таке ГУЛАГ і як «після хрущовської «відлиги» наступили хрущовські «заморозки». Тонка, поетична душа, що так багато знала, не могла й не хотіла все тримати в собі. Тому і вийшли в світ збірки поезій Бориса Маріана. Серед них – «Нить моей Ариадны», ніби вікно у минуле; зазирнеш раз – і не зможеш більше відірвати погляд.
Через монохромну стрічку минулих років червоними плямами проступає кров, людська кров, багато крові; вона моторошно переплітається із озвучкою – невмовкаючим голосом Совісті, який розвіває всі стереотипи раніше «німого» кіно. Ти хочеш змити цю кров, стерти, зчистити, закрити чимось – якимись вигаданими фактами, іменами, датами, подіями, неіснуючими підтекстами, невмотивованими мотивами, ганебними «відмазками». Надто вже ріжуть очі багряно-червоні літери Правди; надто ріже слух пронизливий і принизливий голос-озвучка, незвичний і дивний для нашого вуха, затиканого, ніби ватою, брехнею із підручників, історія в яких, неначе повія, продається черговій владі, перекроюючись щораз на її лад. Хіба бачили чи чули щось ми, наївно вірячи милій кінострічці «для сімейного перегляду», що пістріла лозунгами типу «Назустріч наступній 5-річці!» !? Ні.
І згадуються слова пісні:
Нам очі ніжно закрили,
Губи медом змастили,
Душу кинули просто так.
Та автор не звинувачує нас у глухоті чи сліпоті. Він просто показує те, що бачив сам, те, що чув на власні вуха:
И атеист кричит:
Христосе!..
К утру его во двор выносят
«Очухаться» под ветерком.
Параллельно із ГУЛАГівською лінією спостерігаємо знову ж таки червону стрічку любові. Любові всепоглинаючої, ніжної, прекрасної, неначе сама Аріадна:
Погляди на меня, погляди
Животворным ласкающим взором,
Чтобы серце, что тлеет в груди,
Полетело жар-птицей
Над бором.
Ты не раз так спасала меня,
Вызволяя улыбкой и словом
Из беды, из тюрьмы, из огня,
Укрывая волшебным покровом…
В загальному поезія Бориса Маріана , безумовно, приковує увагу. Пише письменник про зовсім непрості й невеселі речі. Та не залишається смутку в серці після його рядків – ні, навпаки, вселяється надія в те, що все ще буде добре: якщо наш народ і таке пережив, значить, нічого вже нам не страшно! Більш того: в його рядках знаходиш себе, в його словах чуєш власний голос, у його підтексті вгадуєш власні думки.
…вера –
Мой друг и мой верный кудесник,
Железным приказом велит мне:
«Вперёд!»
Перечитайте ці строфи – впевнено, життєствердно, на увесь світ! І ви зрозумієте тоді, чому їх автор поборов усі негаразди в житті, усі перешкоди та біди. Бо ця людина – сильніша від нас. Вона сильна своєю любов’ю до життя, своєю вірою в майбутнє, своїм незламним оптимізмом.
А нам із вами залишається лише перейнятись цим духом, схопити цю «нитку Аріадни» і тримати, доки стане сил. Саме тоді ми пізнаємо щастя, бо – пізнаємо сенс життя.

Поделиться в Facebook взять код для блога
17/17  = 34


Борис Мариан
Нить моей Ариадны
Тая Куденко
Я мыслил сумбурно,
Слагал я не плавно,
Но словом, как буром,
Бурил я о главном…


Масштаби та значення багатьох подій краще сприймаються не через сухий історичний фактаж, а крізь призму художньої творчості їх очевидців. Можна детально досліджувати, скільки талановитих людей постраждали від радянських репресій, можна уважно студіювати їхні біографії, вироки, винесені трибуналом… Проте щоб по-справжньому відчути всю трагедію минулого, варто просто відкрити збірку Бориса Маріана та прочитати її.

Звинувачений «совєтамі» за «антирадянську агітацію та пропаганду», молдовський публіцист, поет і громадський діяч п’ять дорогоцінних років своєї молодості провів у таборі для таких самих інакодумців. Спершу про той час хочеться написати «втратив» - але ж ні, за цей період автор написав такі поезії, що ті роки втраченими ніяк не назвеш, принаймні в контексті творчості.

Збірка «Нить моей Ариадны» містить у собі як авторську поезію Бориса Маріана та частину його прозових мемуарів, так і вірші товаришів письменника «по перу и по «кирзовой» каше». Кожен твір – маленька історія про велику Людину. Людину, яка пройшла крізь те, що навіть атеїстів змушувало просити допомоги в Христа.

«…По бритвам ходил я, по нервам, / Бросался в огонь из огня…» - так згадує свою молодість автор. Про свої вчинки він не шкодує, адже «…Родился я, кем надо,/ свой кол осиновый вбивая без огляда,/ в Империю безбожия и зла». Не шкодує, навіть незважаючи на те, через які страхіття пройшов.

Не здатися, не зламатися, не загубитися в треклятому лабіринті авторові допомогла його власна «нитка Аріадни». Віра, людяність, спогади про рідний край та кохану людину почуття гумору – це, певно, і допомагало вогникові його душі не погаснути від холодних протягів табірної атмосфери. Цей стоїцизм і дає Борисові Маріану безперечне право давати такі поради нам, його читачам: «живи, не мудрствуя лукаво», «живи по правде», цінуй кожну мить життя.

Борис Маріан, як той соловей з його поезії: птах, який співає, бо інакше плакати не може. Хіба що замість співів у автора – вірші та проза. Цей письменник пройшов через знущання влади, яка «вражий дух твой чувствует и видит,/ как в старой табуретке новый гвоздь», більш того – вийшов із цієї боротьби переможцем. Він – один з тих, чиї «сгорбленные силуэты» не просто «пройдут по километрам кинолент», а й закарбуються у пам’яті нових поколінь як справжні гуманісти, стоїки та, без перебільшень, герої.

Поделиться в Facebook взять код для блога
21/13  = 34


Борис Мариан
Нить моей Ариадны
Anna Kursenko. подорожній.
«Объездил я в поисках рая
Огромную зону – Союз»
Б.Маріан

На мою думку, професію поета можна порівняти із роботою дантиста. Саме так! Поет видаляє зуби несправедливості, так би мовити лікує «карієс» суспільної байдужості. І, як зубного лікаря, поетів інколи недолюблюють та остерігаються. До арсеналу поета входить слово та щире прагнення змінити світ на краще.
Радянська влада завжди остерігалась людей з незмінною жагою правди у серці. Вона пригноблювала таких людей, намагалась будь-що зломити їх дух, стерти блиск у очах та забрати найголовніше: свободу та здатність писати.
Багато письменників та поетів постраждало у ті жахливі часи. Ця зла доля не оминула і такого талановитого молдавського поета та журналіста як Борис Мариан.
Ця людина пройшла весь жах радянського табору з високо піднятою головою. Аніякі знущання радянських катів не змогли відібрати у нього жагу до правди.
І ось, наче й забулись ті жахливі часи. Перед очами вже не стають ці сірі стіни табору.
З під пера Бориса Мариана виходить збірка віршів та мемуарів «Нить моей Ариадны». Авжеж, це не перша книга поета. «Нить моей Ариадны» є сьомою книгою автора, яку побачив світ.
Коли я читала цю книгу, одразу помітила наскільки пристрасний кожен вірш. Рядки ніби пропитані емоціями, вони б’ють через край.
Окрім віршів з таборів та нових віршів у збірник також увійшли мемуари «Записки блатного студента». А також вірші п’ятьох друзів, поетів з таборів.«Пускай эта публикация будет моей данью братской памяти всем лагерным поэтам», - пояснив автор.
Людині, яка хоче відкрити для себе щось нове, впустити у себе долю нових емоцій та хвилювань - я рекомендую ознайомитись з цим чудовим збірником.
Я впевнена, кожен читач знайде в ній щось нове для себе. Те, що допоможе знайти йому вогник правди у такому незбагненому вихорі чудес, як наше життя.

Поделиться в Facebook взять код для блога
15/17  = 32


Борис Мариан
Нить моей Ариадны
Вікторія Кондрацька
«Судьба, точно лодку цунами,
Швыряла меня среди скал.»
«Так закаляется сталь», Борис Маріан.

Книга, із символічною назвою «Нить моей Ариадны» вражає не тільки яскравою авторською майстерністю, але і глибоким автобіографізмом. Вона є справжнім криком душі не тільки Бориса Маріана, але і тих дисидентів, які зазнали покарань за часів хрущовських «заморозків». Прочитавши її, поринаємо у болючі спогади тих подій, які передаються через призму не тільки поетичного таланту митця, але і відображаються у мемуарній прозі.
Спершу вводить нас у світ змістовної поезії, неперевершеної авторської стилістики лірика «Себе на День рождения». Принцип контрасту, до якого звертається Борис Маріан у поданому вірші, свідчить нам про те, що автора можна назвати справжнім художником, який зображує картини життя на полотні лірики. Образ «серого» та «плачущего» неба втілює стан душі самого митця, його смуток та печаль. Тож ліричний герой виступає нероздільним із власним «я» поета. Невимовна туга за волею, Батьківщиною, тим неповторним мерехтінням зірок у рідному краї переходять у світлі надії на краще, замінюються палким оптимізмом, що закликає ніколи не здаватись, не зневірювались. Ці глибокі моральні настанови закарбувались у таких рядках:

Но вера –
мой друг и мой верный кудесник
Железным приказом велит мне:
«Вперёд!»

Доповнює морально-соціальну і політичну тематику збірки і вірш «Сестре Анне». Велика щирість поета, душевність, правдивість розповіді, точна передача власного настрою та почуттів у звертанні до сестри надаєть ліриці особливого трепетного звучання. Більше того, не можуть залишити нас байдужими такі художні слова Бориса Маріана:

В мою весну, как мачуха ворвалась,
Холодная осенняя желтынь.

За що було покалічено стільки невинних людських доль, засуджено у в’язниці талановитих майстрів слова? Чому постраждала еліта нації, яка намагалась присвятити своє життя боротьбі за правду та справедливість? Скількох була покарано, ув’язнено, репресовано… Але справжніми героями, безсмертними взірцями залишаються ті, хто ніколи не скорився, не втратив почуття власноъ гідності та непохитності. Саме таким є Борис Маріан, якого досить рано загартувала доля. Невід’ємною складовою його життя стала поезія, яка досить рано полонила митця: ще у класі третьому Борис Маріан створив свій перший вірш у класі на дошці. Ніколи не згасав його дух боротьби за справедливість, так як і ніколи не згасав великий талант у написанні віршів.
Справжніми літературними наставниками поет вважав В.Хлєбнікова, А. Ахматову, Н. Гумільова, Б. Пастернака та багатьох інших російських величних митців. У ліричному зверненні до Пушкіна із гірким смутком Борис Маріан підкреслює:

А в 37-м писала б пресса,
Что народу враг ты и паук.

Ця художня довершеність автора наштовхує замислитись над трагічними сторінками нашої історії.
Недаремно поезія «Так закаляется сталь» завершує перший розділ збірки, адже ця лірика є своєрідним духовним підсумком,вона відображає рішучість і високу моральну стійкість автора, свідчить про непохитність і відчайдушність Бориса Маріана. Не можу не зазначити, що особисто мене надзвичайно вразили такі філософські рядки:

Я первым не стал в этих гонках,
Но понял, отринув печаль,
Как выжить и жить для потомков
И как закаляется сталь.

В розділі «Размышляя о вечном» митець згадує і про рідну Молдову, пронизує її образ палким патріотизмом і відданістю рідній землі. Виняткової ніжності, плавності звучання, теплоти у розкритті образів надають художні образи, серед яких велике значення має повтор «в час вечерний».

Особлива лірична щирість поета, глибокі роздуми наповнюють вірш «Похвала одиночестве». Не можуть залишити нас байдужими наступні поетичні рядки:

Ох, не знает никто мою душу-
Одиночество друг мне и брат…

Лише поезії довіряє автор свій сердечний біль, переживання, думки там настрої. Незмінними «тремя товарищами», як зазначає Борис Маріан, для нього є Бог, Зошит та Книга,символіка яких відзначається сакральним змістом.

Світла любов до природи, зокрема співчуття голодній синичці відображається в поезії «Русская зима». Коли пташечка залітає в кімнату поета, він бажає допомогти їй, що передається такими словами:

За храбрость я хлеба и сала дал птице,
И тут же влетели в окно со двора
Со звоном весёлым другие синицы,
И звон это значил, должно быть «Ура».

Особливо запам`ятовується і розділ «Любовь и лёд», де автор вирізняється глибокою поетичною щирістю у кожній ліриці, створюючи образ кохання, багатством художніх засобів і водночас лаконічністю і точністю у змалюванні власних почуттів. Кожному читату неодмінно запам'ятається глибока змвістова сутність розділу, яскраве емоційне навантаження віршів.

Отож, книга Бориса Маріана «Нить Ариадны» належить до числа тих, які має прочитати кожен із нас. Це одна зі зразків, де на тлі історичної правди відображуються реальні події із життя автора, передаються його особисті почуття та переживання, що і підсилює безпосередня розповідь митця. Особливість цієї збірки полягає також і в тому, що вона є комбінованою, адже вірші-спогади, звертання, сповіді доповнюються глибокою мемуарною прозою. Прочитавши кожен вірш, в душі пробуджується гуманізм, співчуття до тих знедолених людей, які несправедливо зазнали жорстких покарань, безмежний патріотизм, людська самосвідомість, любов до волі та свого життя…

Поделиться в Facebook взять код для блога
16/16  = 32


Борис Мариан
Нить моей Ариадны
Bogdana Boychuck
Жизнь, я знаю, будет тщиться
Сделать дух твой злой покорным.
Чтоб не мчаться, а тащиться,
Чтобы серым быть, не черным.

И как ты, я был гранатой
В мир застойный, ярким взрывом,
Друг мой, друг мой бесноватый,
Будь всегда таким красивым!
В. Соколов – Б. Мариану

Объездил я в поисках рая
Огромную зону – Союз…
Б. Мариан «Нить моей Ариадны»
Перу українського поета Є. Маланюка належать такі рядки: «Як в нації вождя нема, тоді вожді її поети…» А можна сказати і так: якщо панівна влада облудливими солодкими словами замилює народу очі, то лише іскра поета розпалить вогонь правди і розвіє дим брехні. Але запалити цю іскру нелегко... Тяжкі випробування проходить творча душа, стікає кров’ю розбитих ідеалів і пекучих розчарувань, несправедливості і ганьби, щоб потім осяяти світ неймовірним спалахом істини. Цю гірку чашу випив до дна найстаріший молдавський дисидент Борис Маріан. Нестримним криком серця та розуму стала книга «Нить моей Ариадны» – поетична правда про хрущовську «відлигу».
Це не просто збірник віршів на тюремно-табірну тематику. Велике соціальне значення мають уривки з майбутньої книги мемуарів Бориса Маріана, в основному, про роки, проведені за ґратами. Адже це – документ, справжня хроніка епохи, що органічно переплітається з високохудожніми поетичними творами. Автор передає переживання 20-річного студента, що вірив, кохав і горів, а безжалісна радянська машина руками «по-батьківськи лагідних» прокурорів топтала і нищила найкращі його поривання, таким чином, розкриваючи серйозні політичні, морально-соціальні теми.
Дуже цікава структура збірника: вірші з таборів та нові поезії, підбірки творів його «товаришей по перу и «кирзовой каше» у розділі «Поэты Дубровлага» та уривки мемуарів з надзвичайно виразним підзаголовком «Записки блатного студента». Він не є випадковим, адже Дубровлаг забрав одні з найкращих років життя тоді ще молодого палкого дисидента. Проте сам Борис Маріан на зустрічі «Литературная нить Ариадны» (20 лет без СССР) сказав, що не тримає образ на колишню владу, а згадує той період з ностальгію та теплом. Я переконана, що така сторона автора лише допоможе читачеві якнайглибше зрозуміти неоцінний скарб, дзеркало табірних жахів – «Нить моей Ариадны».

Поделиться в Facebook взять код для блога
13/18  = 31


Борис Мариан
Нить моей Ариадны

С этой книгой читают:
 


Данило Чайковський
Хочу жити!
 


Джоан Кэтрин Роулинг
Случайная вакансия
 


Кен Кизи
Над кукушкиным гнездом
 


Ярослав Федорчук
Волинянин. Книга друга. Напередодні
 


Ярослав Федорчук
Волинянин