Сеть знакомств для любителей книг


Интернет реклама УБС
Философия, история



Поделиться в Facebook
Данило Чайковський
Хочу жити!

Холодний вітер зривався з даху й качався по снігу, мов пустотливий хлопець. Він залазив у рвані сорочки хворих, торкався льодом худих, поранених тіл, щоб згасити людське бажання жити.» Та не те що вітер, а й жахливі катування не змогли згасити це бажання у тих, хто перебував у концтаборах гітлерівської Німеччини. Саме про таких людей пише у своїй одній з перших у світі мемуарістичній публікації про нацистські концтабори “Хочу жити “ Данило Чайковський. Ця книга не може залишити читача байдужим, бо зачіпає найглибші струни людської душі... Читать полностью: http://h.ua/story/342740/#ixzz1ibJbbWh2

Данило Чайковський : Хочу жити!

[написать рецензию на эту книгу] [добавить книгу в закладки]
Ivanka
опенько Іванна

1-й курс, 3 група

Величезні жертви радянського народу в тому числі і україн
ського, в ім’я свободи і незалежності Вітчизни, тяжкі страждання, звитяжна праця і бойові подвиги в тилу і на полях битв, масовий героїзм людей не пропали даремно – війна закінчилася довгожданою перемогою. За більш як пятидесятирічний час після перемоги у вітчизняній історії розкрито багато подій Великої Вітчизняної війни, питань боротьби народів України проти окупантів. Але багато сторінок української історії другої світової війни залишились ще поза увагою істориків, або висвітлені занадто однобічно.
Але є такі люди, що намагаються показати всі події точно, не викривляючи ніяких фактів. Саме до них і належить Данило Чайковський, автор книги « Хочу жити», що є
першою публікацією в українському письменстві про німецькі концтабори. Книга розповідає нам про тогочасні реалії, про справжнє таборове життя, про відчайдушність та бажання жити.
«Повертаючи до свого блоку, Тирський ще раз глянув по таборі. Місяць обдав світлом дахи блоків і посріблив потрійну смугу дротів. І раптом згадкою прилинула до Тирського стара гагілка: « Ані куди, заїньку, ані вискочити…тут замочки все німецькії». Так, але і за «німецькими» замками люди жили, бажали жити. Цей уривок неопровержымыйцьому приклад.
Вставали під крики та удари, «оберкапи» шмагали людей до живого: «Штубовий чи, як його звали, комендант залі лаявся та бив кожного , хто тільки підкинувся йому під руку. Він нервувався і тому стягнув з ліжка хворого, що кричав у гарячці. Комендант кинув його на долівку й вилив на хворого відро холодної води…» Просто без коментарів… тут зайві слова…
Щоденна праця, побої виснажували та забирали сили. Люди жили не знаючи що буде завтра, адже ж для когось таки завтра не наступало. Писали листи до рідних , в яких події в таборі описувализовсім не в реальних красках. А робилось це все для заманювання в табір. « Моя дорога Еллі! Я живу в робітничому таборі коло Ной Берун число дому 5…мені добре живеться, праця легка, а зароблені гроші складаю до каси і при нагоді тобі перешлю…» Та насправді ж не було так. Дехто просто йшов в табір, незнаючи куди він попаде, йшов у невідоме.
« Людське серце до краю обідніло» (Золотий гомін) Таке явище як концтабори існувало, і про нього повинен знати кожен, хто поважає сам себе.
В цій книзі кожен момент вартий уваги, кожне слово на ціну золота, бо це наша, а не чиясь історія, це те , що дійсно повинен знати кожен житель нашої країни. Бо це наша, а не чиясь історія, бо ми рано чи пізно теж будем історією…А ця книга – то душа народу , справжня , на папері...

Поделиться в Facebook взять код для блога
26/77  = 103


Данило Чайковський
Хочу жити!
Аліна Цвєткова
Данило Чайковський — український письменник та журналіст на власні очі був свідком жахів польских тюрем та концтаборів, зокрема відомого сотнями своїх жертв Аушвіцу. Переживши Другу світову війну, письменник зміг не просто витримати її жахливі часи, не зламавшись і не втративши людського обличчя, а й з вражаючою відвертістю і проникливістю відтворити страшні події війни на сторінках книги із надзвичайно простою та водночас промовистою назвою —“Хочу жити”.
Книга ця — зразок особистої публіцистики, підкріпленої зболеними спогадами автора. Фактаж шокує, а спогади розкривають людське горе і страждання, які довелося пережити тим, хто опинився у жорнах Другої світової війни. Особистісність пережитої трагедії, відверто і об'єктивно показаної на тлі трагедії цілого народу робить книгу Данила Чайковського не тільки його особистою сповіддю, а й без перебільшення історичним надбанням нашого народу. Оскільки читаючи, розумієш — письменник говорить не тільки і не стільки про себе, як про мільйони загиблих українців, котрі вже ніколи не зможуть розказати нам своїх історій. Власне, щодо історії, то “Хочу жити”, будучи безсумнівним документом тієї страшної епохи, може стати надзвичайно сильним за враженнями доповненням або й альтернативою для суто історичних книжок про події війни. Оскільки жодна думка безстороннього історика і жодна статистика не вразить так, як вражає оповідь людини, яка бачила це все на власні очі і змогла, вкотре подумки переживши жах, показати його нам. Показати і застерегти: від слабкості та жорстокості, від розбрату, від ненависті до інших народів. Нелегко забути ті речі, про які з таким болем і неминучістю говорить Гнат Тирський — літературне альтер-его Данила Чайковського. Неповага до людського життя і навіть смерті. Особливо це прикметно у описах крематорію, вщерть забитого тілами, яких не можна позбутися. Не поховати, не попрощатись, а позбутися. Людина — як річ, смерть як факт. У таких епізодах, як на мене показана невблаганність війни і неймовірна жорсткоість та байдужість нацистів. Гнат Тирський, дивлячись на все це, розуміє, що навіть якби мав таку можливість, не зміг би покинути своїх земляків у таборі. Війна, безсумнівно будучи страшною бідою, може, на жаль, об'єднати людей краще, ніж мирні часи.
Дивує і надихає назвичайна сила людини, котра переживши стільки жаху, знаходить в собі сили написати: «Ні, ще далекий час, коли ми згинемо, а історія перегорне сторінку існування українського народу! Ми дужі й молоді, тверді і незломні».
Ця книга має на меті не тільки розказати нам історичну та особисту правда про події війни, а й пробудити гордість за свій незламний народ, усвідомлення його непростої долі та прагнення бути гідним називатись українцем.
Аліна Цвєткова, студентка 1 курсу Інституту журналістики,Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 4 група

Поделиться в Facebook взять код для блога
39/17  = 56


Данило Чайковський
Хочу жити!
Bogdana Boychuck
Чи не єдиним пам’ятником цим українським героям антинацистського опору стали спогади їх побратимів, що пережили пекло концтабору.
Володимир В`ятович, кандидат історичних наук.
«Хочу жити» – це сльози і стогін звірячо вбитих і безжально замучених українців, це благородство тих, хто, відчуваючи дихання смерті, залишався Людиною, це дух, сила і воля, це крик українського народу, який, незважаючи на всі знущання, хочу жити! «Хочу жити» – легендарна автобіографічна книга Данила Чайковського, журналіста, в'язня польських тюрем і німецьких концтаборів, разюча гола правда про всі кола пекла концентраційного табору Аушвіц.
Вмощуюючись у зручненькому кріслі з цією книгою в руках, читач навіть не уявляє, що на нього очікує. Адже перед очима головного героя Гната Тирського (у якому неважко впізнати самого автора –учасника подій) щодня відбуваються жахливі, нелюдські речі: «…довга, гостра, як жало гадини, голка плавно пройшла крізь тіло, шукаючи серця. Вправна рука німецького лікаря натиснула толок. Тіло хлопця прогнуло, як під струмом, на червоні уста вибіг крик і сконав. Доглядач попхав хлопця у кут кімнати й пустив. М'яко стукнуло об землю тіло…» Це перевертає нашу заяложену абстрактними та часто неправдивими цифрами у підручниках свідомість. Сухі факти не справляють враження на нашу уяву, але живі, сильні образи немов вибухають на сторінках. Неможливо уявити те, як ЦЕ могла пережити людина – жива людина, яка ще недавно просто жила собі, а зараз потрабила в обійми смерті… Та звірам Третього рейху лише фізичних катувань видавалось замало: кожен в’язень мусив писати додому світлого оптимістичного листа: «Після праці я маю багато вільного часу. Тоді йду на концерт — у нас є дві орхестри: джазова і симфонічна... їсти є дуже багато... Приїжджай до мене з дітьми й усіма речами...» Цим самим нацисти уподібнилися до радянських можновладців, які замовчували наймасштабніші трагедії ціною тисяч життів лише для збереження міжнародної репутації (о, ці слова «Жить стало лучше, жить стало веселее»!). Здається, простіше вмерти… Але герої книги не здаються, бо вони хочуть жити! Навіть у таких ситуаціях вони лишаються людьми, ба більше – патріотами! Їхній подвиг завжди буде у наших серцях: «Ми віддаємо свої літа, ба навіть життя одній, вибраній, закохані в ній, як у найкращій дівчині. А ім'я її солодке й святе для нас. Воно наклало на нас свою печать, змушує нас як Божий наказ гонив легендарного Агасфера, мандрувати без упину, без відпочинку, аж доки не дійдемо до мети, що їй ім'я — Самостійна Українська Держава».
Вони хотіли жити. І їхньою кров’ю ми жили. Живемо. І будемо жити.

Поделиться в Facebook взять код для блога
37/16  = 53


Данило Чайковський
Хочу жити!
Катарина Безтака
Художньо- документальний твір Данила Чайковського. В умовах, коли Москва організувала полювання на учасників українського національно-визвольного руху навіть за кордонами імперії, треба було бути дуже обережним, тому даний твір виданий під псевдрнімом. Герої твору – реальні люди – також фігурують під різними псевдонімами, крім тих, хто загинув у німецьких катівнях й кому вже нічого було боятися. Тепер нам відомо хто є хто у цій книзі.
Автор розповідає про жахіття Аушвіцу. Через цей табір перейшло понад чотирнадцять тисяч українців, серед них сотні членів націоналістичного підпілля, однак ніщо в сучасній музейній експозиції на території колишнього табору не нагадує про те, що саме в Аушвіці перебувало найбільше число українських політв’язнів, заарештованих гестапо після проголошення Акта відновлення незалежності, що тут замордовано сотні членів націоналістичного підпілля. 
 Може завдяки такому поетичному сприйняттю світу Данилові Чайковському і вдалося вижити в пеклі концтаборів.
Тепер, коли тоталітаризм на пострадянському просторі знову піднімає голову, а разом з ним вбивається в силу московський імперіялізм, ця невеличка (півтори сотні сторінок) книжка стає актуальна, як ніколи.

«Про одне прошу тих, хто переживе цей час: не забудьте! Не забудьте ні добрих, ні злих» – закликає нас Юліус Фучик перед смертю в німецькій катівні (до речі, одурманений комуністичною пропагандою). До протилежного кличе українську молодь ізраїльський президент Шимон Перес, що недавно відвідав Україну. Він радить українцям забути минуле й дивитися лише в майбутнє. І то після того, як сам вшанував пам’ять своїх однокрівців, знищених у Бабиному Яру німецькими нацистами.  Ми знаємо, в чиїх руках опинилися нажиті рабською працею, кров’ю і потом наших дідів і батьків багатства України. Ми також знаємо, що плоди нашої теперішньої праці осідають переважно не в Україні, а в офшорних зонах та усяких кіпрах. Нам усе те треба знати, про все те пам’ятати, читати такі книжки як «Хочу жити!» Данила Чайковського і робити правильні висновки.

Поделиться в Facebook взять код для блога
18/25  = 43


Данило Чайковський
Хочу жити!
Anna Kursenko. подорожній.
«Я плакав, цілував землю і просив Бога, щоб врятував нас. Та він не хотів»
14-річний в'язень концтабору Аушвіц.


В історії України мали місце трагічні події, які назавжди залишили слід у серці нашого народу.
Про ці події не можна позабути чи майстерно завуальовувати їх, зменшити прояви жорстокості, несправедливості, які панували у ті жахливі дні.
Велика Вітчизняна війна. Жах концтабору Аушвіц. Жорстокість німців.
Все це, зціпивши зуби, витримав наш український народ.
Саме про ці власні переживання пише Данило Чайковський у своїй книзі «Хочу жити». Ця книга є значним літературним доробком автора в жанрі мемуарів, в якій з подробицями показана участь автора в національному українському визвольному русі і після цього перебуванню в концтаборі.
Головними героями розповіді є в'язні «Поганин» (Гнат Тирський, автор), «Кім» (Роман Коваль), «Крук» (Іван Пилипенко), Віра Стельмах та Марко Хмурий. Уся книга складається з окремих історій, які пов'язані з цими героями та концтабором.
У книзі поряд із розповідями про крадіжки хліба, самогубства та спроби до розправи, також є місце і справжній дружбі та коханню.
Автор хотів показати нам, в яких жахливих умовах існували в'язні, серед постійних знущань німців і при цьому ще намагались залишатись людьми.
Дивує і те, що у найважчі хвилини, у в'язнів все одно був присутній оптимізм і віра у світле майбутнє: "Ми житимемо, Таню, ще побачимо волю, рідний дім. Я почую твій радісний сміх, догляну щастя в твоїх синіх очах. І побравшись за руки, підемо крізь юну хуртовину в срібну даль..." Люди підтримували один одного, співчували та цінували те, що просто живуть, навіть у концтаборі: " Головне, друзі, що живемо - тут, у таборі й там, у лісах, де йде боротьба. І будемо жити, бо ми хочемо жити!»
Я рекомендую кожному ознайомитись із цією книгою, хоча б для того, щоб почати дійсно цінувати своє життя.

Поделиться в Facebook взять код для блога
30/13  = 43


Данило Чайковський
Хочу жити!
Tatiana Gorban
Не зі слона муху: книга про правду, а не зменшену її копію

Сьогодні люди занадто переймаються особистими проблемами, нерідко, просто дрібницями. Інакше – роблять з мухи слона. Чи то від хорошого життя, що вже набило оскому, від суму й байдикування, чи то від незнання історії, відсутності усвідомлення того, що комусь бувало й гірше, що все, через що більшість сьогодні нервує й сивіє – несуттєве, порівняно із тим, що червоною кров’ю пролила і притрусила мерзлим снігом історія.
«Хочу жити!» - образки, «переживання» (якщо так доречно висловитися) з німецьких концентраційних таборів Данила Чайковського – стоїть поряд із творами Олександра Солженіцина, Варлама Шаламова, Осипа Турянського за своєю болісною, мученицькою фізичною та міцною духовною наповненістю. «Сторінки неможливо просто полистати чи перебігти очима – обов’язково спіткнешся об деталь, яка зачепить і не дозволить не перечитавши йти далі», - пише у передмові до другого видання книги кандидат історичних наук Володимир В’ятрович. Чому в передмові до книги нас вітає саме історик? Книга Данила Чайковського – автобіографічна, є історичним документом, що таїться в обгортці художньо-публіцистичних засобів, літературно-стилістичних прийомів та образності, чим забезпечує собі почесне місце серед літературних творів. «… книга Чайковського, що побачила світ у 1946 році, - зауважує Володимир В’ятрович, - стала першим в українській, а можливо, й світовій літературі свідченням про жахи німецького концтабору».
«Хочу жити!» - життєстверджувальна назва (що очевидно), але повний її сенс розумієш лише по прочитанню всього твору. Книга не для слабких. Автор прихований під іменем персонажа Гната Тирського, члена ОУН, і в багатьох епізодах ми все бачимо його очима, а також очима його товаришів-українців. Разом вони проходять крізь всі кола пекла Аушвіцу, Маутгаузена й Ебензее (щоправда, не всім пощастило вийти з них живими).
Сюжет має кільцеве обрамлення: від потаємних зборів членів націоналістичного підпілля на волі до визволення в’язнів-українців, цілеспрямованих на визволення свого народу (тобто від волі українців до волі українців). Мова твору дещо специфічна, присутній західномовний колорит, діалектні слова, які дещо ускладнюють читання, але твір не стає від того меш цікавим.
Події описані неймовірно реалістично. Настільки неймовірно, що стає не по собі. Дивишся правді у вічі. Від того, наскільки було жахливо, принизливо й страшно у таборах, стаєш байдужим до сьогоднішніх міні-проблем. Усвідомлюєш (бодай трохи) той гніт нацистів: катування, надзвірське знущання німецьких бандитів над людським тілом і моральний, психологічний пресинг, неповага, пригноблення людини як соціальної істоти, антигуманність. Вражає те, що цим одні люди виживають на цьому світі інших людей, причому ще й намагаються скористатися тим, що залишилося від їхньої так званої сили.
Але повернімося від жахіть до поняття «Хочу жити!» У книзі фраза згадується лише один раз. Але відчути її можна частіше. В’язні у таборі, які не мають належного одягу, які недоїдають шматка хліба, які недосипають ночей, страждають від страшних хвороб і тяжко працюють, знаходять силу, дух і час для святкування Нового року, Різдва. А щасливі від того, як діти. Ба навіть більше. А ще від того, що хочуть жити, як складно не було б.
Книга змушує серце битися частіше від лютої ненависті до катів, несправедливості, змушує і плакати над тяжкими долями, як не дивно, та навіть деколи сміятися, але точно не залишає байдужим. Такі речі змінюють світогляд. Життя прожити – не поле перейти. Такий же шлях пройти – не філософствувати про екзистенціалізм. Шкода, що сьогодні дехто з історії-слона робить муху…

Поделиться в Facebook взять код для блога
22/18  = 40


Данило Чайковський
Хочу жити!
Марія Хільченко
«Хочу жити!» - не лише вели кий внесок до викриття білої плями в історії України, а і значний літературний доробок Данила Чайковського у жанрі мемуарної літератури, в якому детально зображено безпосередню участь автора в українському визвольному русі і подальшому перебуванню у німецьких концтаборах, в тюрмі «на Лонцького».. Ця книга була видана у 1946 році у Мюнхені, однак у незалежній Україні була презентована лише у 2009 році.
У ті часи, коли книга була вперше опублікована, ще не було видань книжок на тему страхіть концтаборів у гітлерівській Німеччині, тому Д.Чайковський став новатором цієї теми не лише в українській літературі, а і у багатогранній світовій скарбниці.
Головний герой повісті – Гнат Тирський, як призма, через яку автор оповідує свої страждання та досвід, ділиться тим, як він пережив жахаюче концентраційне життя, бо був сповнений бажання жити. Ця мета «жити», чи, як було би краще висловитися, - вижити, не була егоїстичним бажання конкретної особи, а потребою боротись за власне життя і життя усіх людей, яких спіткало горе, лише при згадці якого у жилах стигне кров, - смерть. Найболючішим аспектом для сприйняття книги стає те, що всі згадані там герої були реальними людьми, які стерпіли всі описані ситуації і, можливо, поклали своє життя, залишивши по собі лише яскраво-червоний слід у історії боротьби нашого народу.
Незважаючи на те, що книга написана від третьої особи, навіть у маленькому уривку книги можна побачити не лише каторжні муки людей над якими знущаються, а й героїзм та відчайдушний патріотизм наших співвітчизників. Одним із вражаючих факторів є негігієнічні умови утримування в’язнів у концтаборі: замислюєшся, чи взагалі можливо таке пекельне знущання над живими людьми.
«Хочу жити!» - надзвичайно важлива книга не лише в історичному та політичному аспектах, а й стверджує те, що навіть у таких жахливих місцях, без світла у кінцю тунелю, варто, перш за все, залишатися людиною. На сторінках книги де-не-де зображуються стосунки між в’язнями, кохання, турбота, жалість, повага до жінки та багато іншого. Один епізод, де старий Качке дав одній із в’язнів жіночого блоку хліб, говорячи, що жінкам перепали ще гірші муки, ніж чоловікам:
Книга пронизана надзвичайним стрімким потоком людських переживань та страхаючих будь-яку здорову людину історичних фактів. «Хочу жити!» - надзвичайно цікава книга не лише для істориків, але і для психологів, педагогів, юристів та просто освічених людей, які прагнуть самовдосконалення і щиро хочуть домогтися кращого для світу. Мова автора проста і зрозуміла будь-якій пересічній людині, що робить її доступною для широкого кола читачів, проте, не так багато людей хочуть знати цей темний бік нашої історії з жахливими деталями-спогадами, пронизаними болем та надією, нестримним патріотизмом та гуманізмом, який дає людям сили «жити». Справжня та непереборна любов лише одна – любов до життя.
Історія – наша історія – це не щаслива казка, яку легко сприйняти і просто забути: її не перепишеш і ніколи не вгамуєш біль від усвідомлення мук та втрат від невпинної жорстокої боротьби нашого народу за власну свободу, за право на життя.
Треба просто захотіти розуміти нашу історію такою, якою вона є: заплямовану кров’ю народу, тернисту та трагічну за своїм перебігом.


Марiя Хiльченко

Поделиться в Facebook взять код для блога
24/12  = 36


Данило Чайковський
Хочу жити!
Липич Ольга
Велика Вітчизняна Війна - це величезна душевна рана в людських серцях. Вона була не лише великою трагедією, але й героїчною боротьбою в ім’я перемоги і виживання нації. Ми в неоплатному боргу перед загиблими на фронтах, в концентраційних фашистських таборах, померлих від ран, перед тими, хто, віддаючи останні сили, помер з голоду і перенапруження в холодних заводських цехах. Сьогодні з багаточисельних наукових і публіцистичних видань, мемуарної літератури відомо про трагедію українських частин, що опинилися у ворожому оточенні і продовжували чинити опір. Це добре зображено в нашій літературі. Події Великої Вiтчизняної вiйни, однієї з найбiльших трагедiй світу, знайшли свій відбиток у творчості багатьох письменників, особливо тих, хто був на фронтi, чиє дитинство та юність опалила війна. Одним з них був Данило Чайковський. У своїй автобіографічній книзі «Хочу жити!» він детально зобразив увесь жах перебування у концтаборі. Цей твір є автобіографічним, сам автор і є головним героєм повісті, але розповідає не від першої особи, ховається за ім’ям Гнат Тирський,через якого оповідує свої страждання та досвід, ділиться тим, як він пережив жахливе концентраційне життя.
Найжахливіше те, що читаючи цю книгу розумієш, що героями були живі люди, які поклали своє життя, залишивши по собі лише яскраво-червоний слід у історії боротьби нашого народу.
В цій книзі кожен момент вартий уваги, кожне слово на ціну золота, бо це наша історія, це те , що дійсно повинен знати кожен жител

Поделиться в Facebook взять код для блога
21/15  = 36


Данило Чайковський
Хочу жити!
Katerina Masyta
Про одне прошу тих, хто переживе
цей час: не забудьте! Не забудьте ні
добрих, ні злих.
Юліус Фучик

Мій вчитель історії у школі казав : «История – это проститутка, которая ложится под любого диктатора». Не знаю, чи сам він дійшов до такої думки, чи цитував когось, але мені здається, що вона є напрочуд справедливою. Історія ніколи не буває об’єктивною. Вона завжди проаналізована кимось, трохи спотворена, підім’ята під владу…Книги ж пишуть люди. Вони відображають події з власної точки зору. Тому ніхто ніколи не зможе повністю об’єктивно оцінити всі ті перипетії та таємниці.
От, наприклад, я і викладання історії в школі. У мене був прекрасний вчитель історії, якого я безмежно поважаю, звертаюся до нього за порадою, він є для мене авторитетом. Він нам завжди щосили намагався викладати об’єктивно, без домішок, як то кажуть. Але, розпочавши навчання в університеті, я зрозуміла, що у нього нічого не вийшло.
Про справжні події, не перекручені, не спотворені знають лише ті, хто сам їх пережив. Серед таких жертв Данило Чайковський. І своє власне бачення цих подій автор виклав у своїй книзі «Хочу жити!».
Страх, біль, смерть, голод, страждання наскрізно пронизують тебе. Дуже важко читати, переходити від слова до слова, кожна літера стає комом посеред горла, кожна кома залишає глибокий душевний шрам. Здавалося б, півтори сотні сторінок… Я ще у п’ятому класі з легкістю «ковтала» за вечір. Ці ж сторінки даються дуже важко. Кожна з них просякнута жахом.
Данило Чайковський, замаскувавши відображення себе під головним героєм Гнатом Тирським, зображує жахливі будні політв’язнів концтабору Аушвіц. Вражають картини голодних та безрадісних днів, знущань та катувань, ганебних принижень…Яким тільки тортурам піддавали наших побратимів, як жорстоко вбивали: спускали собак, підпалювали, розстрілювали, заводили у газові камери, підключали до струму… «Пропливала смугаста безконечна ріка людських тіл. А над ними, на носилках і просто на раменах товаришів, наче на древніх щитах, гойдалися трупи. Кров запеклася на худих тілах, або рубінами скапувала в дорожний пил». Жахом і лютою ненавистю наповнюється серце! «Палачі відчинили двері газової камери й почали виносити тіла, покорчені мукою, поранені власними зубами й нігтями в боротьбі з нагальною смертю. Малі подушені дитинчата схожі на порвані шматяні ляльки.» Як можна робити таке?
Ця книга перевернула світ на голову, змінила моє ставлення до життя, навчила цінувати життя. Ми завдячуємо нашим мирним та світлими будням, нашому безтурботному життю тим, хто помер у муках за свою непокору, незламність, боротьбу. Вони викували залізо майбутнього, віддавши в цій кузні вогонь свого життя…

Поделиться в Facebook взять код для блога
13/19  = 32


Данило Чайковський
Хочу жити!
Таня Літвінчук
На долю нашого народу випало не одне лихо, але ніяке не зрівняється з жахами Другої Світової війни. І саме наш народ прийняв на себе головний удар гітлерівської навали, втрати українців становлять близько 14,5 млн людей. У цій війні загинув кожен п’ятий українець, та смерть знаходила наших співвітчизників не тільки на передовій чи в тилу, в німецьких концентраційних таборах гинуло не менше людей. Читаючи книгу Данила Чайковського «Хочу жити» усвідомлюєш, що смерть не передовій – це ніщо в порівнянні з декількома днями в концтаборі.
Автор книги – Данило Чайковський (О.Данський) – ніколи не стояв осторонь життя своєї нації, був активним учасником українського визвольного руху. У людей, які борються, життя ніколи не буде спокійним та безперешкодним. Не було воно таким і у Данила Чайковського, «по-футбольному» кажучи доля неодноразово підставляла йому підніжки і, мабуть, найбільшим випробуванням стало ув’язнення в нацистських концентраційних таборах. За період війни автору довелось відчути на собі побої та приниження від нацистів, побачити смерть друзів та все ж вистояти до кінця і побачити білий стяг перемоги. Все це з надзвичайною реалістичністю показано в творі «Хочу жити».
Мета книги – показати силу на незнищенність духу людини, яка в своєму житті керується вищими ідеалами добра, любові до ближнього і боротьби за волю свого народу. Всі дійові особи книги – реальні люди, от тільки їх імена вигадані, щоб не накликати небезпеку з боку всюдисущої «руки Москви», для якої перебування в концентраційному таборі розцінювалось як державна зрада і людина могла пройшовши жахіття концентраційних таборів відчути на своїй шкірі ще й «ласку» таборів ГУЛАГу.
Головними героями книги є друзі, які разом потрапили в концтабір, весь твір складається з окремих історій з ними пов’язаних. Умови життя в таборах були нелюдськими, більшість людей помирала в перший місяць життя там, а про звільнення можна було й не мріяти. «Це є концлагер, у якому ви маєте працювати, бо інакше чекає вас крематорія. … зрештою – ви й так вийдете звідсіля димарем, бо іншої дороги немає».
Попри всі жахіття таборів, голод і знущання, непосильну праця та хвороби, в’язні найбільше жадали жити, вперто боролись зі смертю. Сам автор – приклад цього: «Кожної ночі смерть приходила до Тирського і сідала йому в головах. Та він не хотів піддатися їй. Тоді вона вбиралась в білий серпанок, як молода наречена й нахилялася до нього, коли він мав гарячку. Але Тирський пізнавав її навіть перебраною»
Навіть у таких надзвичайних обставинах, поряд з крадіжками хліба, самогубствами, інстинктом самозбереження мали місце почуття дружби, любові, співчуття. Люди не уподібнювались тваринам, морально стояли до кінця.
Концентраційні табори – це те явище, про яке потрібно пам’ятати і не дозволити знову виникнути. Цю книгу варто прочитати кожному, адже не можна творити націю, не знаючи своєї історії.

Поделиться в Facebook взять код для блога
9/23  = 32


Данило Чайковський
Хочу жити!
Ivanka
Величезні жертви радянського народу в тому числі і українського, в ім’я свободи і незалежності Вітчизни, тяжкі страждання, звитяжна праця і бойові подвиги в тилу і на полях битв, масовий героїзм людей не пропали даремно – війна закінчилася довгожданою перемогою. За більш як пятидесятирічний час після перемоги у вітчизняній історії розкрито багато подій Великої Вітчизняної війни, питань боротьби народів України проти окупантів. Але багато сторінок української історії другої світової війни залишились ще поза увагою істориків, або висвітлені занадто однобічно.
Але є такі люди, що намагаються показати всі події точно, не викривляючи ніяких фактів. Саме до них і належить Данило Чайковський, автор книги « Хочу жити», що є
першою публікацією в українському письменстві про німецькі концтабори. Книга розповідає нам про тогочасні реалії, про справжнє таборове життя, про відчайдушність та бажання жити.
«Повертаючи до свого блоку, Тирський ще раз глянув по таборі. Місяць обдав світлом дахи блоків і посріблив потрійну смугу дротів. І раптом згадкою прилинула до Тирського стара гагілка: « Ані куди, заїньку, ані вискочити…тут замочки все німецькії». Так, але і за «німецькими» замками люди жили, бажали жити. Цей уривок неопровержымыйцьому приклад.
Вставали під крики та удари, «оберкапи» шмагали людей до живого: «Штубовий чи, як його звали, комендант залі лаявся та бив кожного , хто тільки підкинувся йому під руку. Він нервувався і тому стягнув з ліжка хворого, що кричав у гарячці. Комендант кинув його на долівку й вилив на хворого відро холодної води…» Просто без коментарів… тут зайві слова…
Щоденна праця, побої виснажували та забирали сили. Люди жили не знаючи що буде завтра, адже ж для когось таки завтра не наступало. Писали листи до рідних , в яких події в таборі описувализовсім не в реальних красках. А робилось це все для заманювання в табір. « Моя дорога Еллі! Я живу в робітничому таборі коло Ной Берун число дому 5…мені добре живеться, праця легка, а зароблені гроші складаю до каси і при нагоді тобі перешлю…» Та насправді ж не було так. Дехто просто йшов в табір, незнаючи куди він попаде, йшов у невідоме.
« Людське серце до краю обідніло» (Золотий гомін) Таке явище як концтабори існувало, і про нього повинен знати кожен, хто поважає сам себе.
В цій книзі кожен момент вартий уваги, кожне слово на ціну золота, бо це наша, а не чиясь історія, це те , що дійсно повинен знати кожен житель нашої країни. Бо це наша, а не чиясь історія, бо ми рано чи пізно теж будем історією…А ця книга – то душа народу , справжня , на папері...

Поделиться в Facebook взять код для блога
13/17  = 30


Данило Чайковський
Хочу жити!
Яловенко Аліна

Саме у надзвичайно емоційній, сповненій людських переживань, книзі Данила Чайковського «Хочу жити!», описані події, які довелося пережити українським полоненим у роки Другої світової війни.
Вперше, книга була опублікована у 1946 році в Мюнхені.
Читаючи цю книгу, просто неможливо не заплакати, від цих страшних страждань, які випробували на собі ні в чому не винні люди.Вони відчайдушно прагнули боротися, за ради збереження своєї держави та здобуття незалежності України.
Перегортаючи сторінки, стає просто моторошно від описів автора, які не залишать байдужою,напевно, ні одну людину, особисто мене так точно.Головним героєм книги є сам автор, який необґрунтовано, потрапив у німецький концтабір.
Людям, які перебували у таборах, найголовніше було-це просто вижити, у тих страшних нелюдських умовах.Надзвичайно боляче від того, що німці знущалися над жінками, дітьми. Для них це було нормальним явищем, вони просто жорстоко розправлялися з всіма, незважаючи ні на що.Тільки нелюди, сповнені агресії та ненависті можуть робити такі жахливі речі.Саме такими виявилися німці, але це й не дивно.
Вражає те, наскільки люди були патріотичними, через: біль, сльози, кров, страждання, нестерпні муки, їх не покидала віра у краще.Нестерпне бажання, вижити, стало глобальним, що допомогло та об'єднало людей у спільній меті.
Вони були патріотами, ладні віддати своє життя за ради рідної держави.І тепер ми просто не маємо права зневажливо ставитися до України.Потрібно берегти та любити її, пам'ятаючи скільки випробувань було на шляху українського народу.
Прочитавши, книгу «Хочу жити!», насправді можна багато чого переоцінити, і ті проблеми, які виникають зараз, ніщо порівняно з тим, що відбувалося у роки Світової війни.
Отже, ця книга є безперечно великою, яка змушує задуматись над багатьма речами. Раджу її прочитати. Я на сто відсотків впевнена, що ні одна людина не залишиться байдужою.

Яловенко Аліна
студентка 1-го курсу , 4 групи
факультету журналістики
КНУ ім. Тараса Шевченка

Поделиться в Facebook взять код для блога
12/18  = 30


Данило Чайковський
Хочу жити!
Тая Куденко
«Здоров’ям і життям найкращих купована воля України»


«Хочу жити!» Данила Чайковського – це не лише своєрідний документ, що містить у собі опис найжахливішого періоду нашої історії, а й до болю щира, прониклива та вражаюча своєю відвертістю книга.

Зважаючи на те, що автор сам пережив жахіття концтаборів, «Хочу жити!» є відображенням реальних подій, і цей факт із кожною наступною прочитаною вами сторінкою лякатиме дедалі більше. Катування, насилля, знущання, яких зазнали тисячі невинних людей, описані в цій книжці так, що читач і сам поволі починає відчувати біль, холод та страх. Відчувати те, до чого за роки ув’язнення звикли жертви Аушвіца та інших таборів.

Герої «Хочу жити!», серед яких, зокрема, і Гнат Тирський - alter-ego автора, - еталони справжнього стоїцизму. Вони продовжували любити життя та цінити кожну його хвилину. В умовах невимовної антигуманності ці люди залишалися Людьми. Старі жертвували своїм життям заради молоді, чоловіки – своїм хлібом заради жінок, яких фашисти використовували як піддослідних у своїх експериментах зі штучним заплідненням.

Така «шокотерапія» є, безперечно, необхідною для кожного свідомого українця. Більш того, повчитися у покоління, на чий вік випав цей страшний жереб, варто не лише незламності духу. Слід згадати про те, з якою гідністю тодішні в’язні захищали нашу країну, перебуваючи в неволі. Навіть коли жертви мусили «скидати шапчину перед кожним з оцих чванькуватих «надлюдей», у їхніх серцях жевріло полум’я віри у світле (чи принаймні не настільки темне й холодне) майбутнє нашої держави. «Хто посягає по Україну, той мусить згинути» - ці слова одного з героїв твору мусимо закарбувати в своїх серцях усі ми, українці.

Ця книга є доказом того, що хоча багатьох зі згаданих осіб «замість сподіваної волі дзвінко поцілувала куля», це не значить, що пам’ять про них загинула разом із їхніми тілами. Люди ці хотіли жити, і ми маємо своєю пам’яттю продовжити їхнє життя, яке було спотворене катуваннями в таборах.

Читайте і збагачуйтеся духовно.
Пам’ятайте історію свого народу.
Цінуйте життя.

Поделиться в Facebook взять код для блога
13/17  = 30


Данило Чайковський
Хочу жити!
Olga Artemenko
Рецензія на книгу Данила Чайковського «Хочу жити!»

«Ніхто не хотів залишатися на споді, бо там лежала смерть…»
Скільки всього було вже сказано і написано про жахіття Другої світової війни, котрі пережили наші пращури заради світлого майбутнього, що ми маємо тепер. Словами складно, майже неможливо виразити увесь той біль і розпач людей, які бачили смерть на власні очі, відчували її подих. Данило Чайковський був одним з них, тому не дивно, що йому вдалося так майстерно передати атмосферу одного із концтаборів, який, по суті, уособлює кожен такий табір.
«…тільки кілька метрів – і вже воля».
Аушвіц, концентраційний табір, тьма тьмуща в’язнів. Про слово «людина» там варто було забути, адже те, що коїлося в межах цього німецького ізольованого міста важко приписати тому, хто має серце і хоча б якісь моральні орієнтири. А за межами – страшна війна, але все ж свобода: батьки, дружини, діти, котрі не втомлювалися сподіватися на повернення зниклого рідного вояки. Всі вони – герої, та хіба ми можемо сьогодні уявити, через що пройшли ті, кому ми повинні вклонятися до землі й берегти вічну пам’ять? Знущання, приниження, катування – навіть це не змогло зломити українського духу, непоборного прагнення до визволення Батьківщини.
Центральним персонажем є сам Данило Чайковський, котрий на сторінках книги постає під іменем Гната Тирського. Через сприйняття цього українця подій, що відбувалися навколо, ми можемо заглибитися в сутність страшної нещадної війни. Вся книга побудована на спостереженнях, діалогах і випадках в Аушвіці. Та саме за допомогою таких дрібниць можна збагнути, які почуття і переживання переповнювали тих людей, можна повністю переосмислити трагедію народів, що вперто захищали свої землі.
«Хочу жити!» - ці слова пронизують наскрізь, звучать як гасло кожного героя. Це найпалкіше бажання не було даремним, адже вони живуть в наших серцях і наших споминах. Вони – творці нашого добробуту і миру. Шануймо їх повік!
Ольга Артеменко
Інститут журналістки (І курс, І група)

Поделиться в Facebook взять код для блога
11/18  = 29


Данило Чайковський
Хочу жити!
Anna Melnik
«Хочу жити!» - це не просто книга, це - душа автора, яка викладена на папері, відкрита для читачів, яким не байдужа справжня історія України та її дітей. У книзі без утаєнь та вимислів показана вся правда про ті жахливі роки, те страшне та криваве обличчя Смерті, яке переслідувало своїх жертв. Її автор - Данило Чайковський – не просто український письменник та журналіст, який був свідком тих жахливих подій, які відбувалися у польських тюрмах та концтаборах, він велика людина, яка змогла пережити страшну Другу світову війну. Читаючи роман людина потрапляє у той жахливий рій подій війни, читач стає ніби її учасником. Адже багато і історії замовчується, і народ не знає всієї трагедії, і дивиться на все крізь «рожеві окуляри».
На мою думку такі історії не потрібно приховувати, а зовсім навпаки – розкривати народу!
Книга пронизана криками та моліннями людей: «Хочу жити!». Адже у всіх людей є спільне - справжня та непереборна любов лише одна – любов до життя. Гнат Тирський — це і є сам автор, який брав участь в українському визвольному русі і перебував у зв'язку із цим у нацистських катівнях та концтаборах, зокрема в тюрмі «на Лонцького». Хворі нагадували великих хробаків, що люди не у яких на обличчі застиг жах в перемішку зі слізьми. Найбільше дивувало те, що люди трималися, вони вірили у краще майбутнє і жили. Люди намагалися залишатися людьми. Але попри всі жахіття в таборі вирувало життя! Більшість навіть у нелюдських умовах залишалися людьми! Надія, то було останнє, що вони втратять…“ Головне, друзі, що живемо - тут, у таборі й там, у лісах, де йде боротьба. І будемо жити, бо ми хочемо жити!»
Самим страшним є те, що німці не шкодували ні жінок, ні дітей. Проводили досліди зі страшними наслідками…За душу заділо те, що заставляли людей заманювати рідних у ці місця, просто прикрашаючи життя, яке було оповите смертю. І ті вірили, не знали, що їх чекає…
Так за що вони поклали своє дорогоцінне життя? Так, за життя своїх нащадків…Заради мети, ім’я якої – Самостійна Українська Держава. Ми маємо поважати нашу історію, не продавати рідну Україну, та не промінювати її на щось або когось. Бо земля наша просякнута червоною кров’ю наших предків, які головами полягли за нас. Шануймо нашу святиню, нашу реліквію

Поделиться в Facebook взять код для блога
13/16  = 29


Данило Чайковський
Хочу жити!
Юля Залюбовська
Українці, об'єднаймося заради життя!


Відчайдушну жагу життя відчув на собі автор книжки «Хочу жити!» Данило Чайковський. Цей роман автобіографічний, тому якнайкраще передає всі глибокі почуття та переживання в'язня концтабору.

Головний герой, Гнат Тирський, яким і є сам автор, був щирим патріотом та насамперед Людиною. Він усіляко підтримував інших, був готовий віддати останній шматок хліба товаришу. Такими, звичайно, були далеко не всі. Це і зрозуміло, адже концтабори морально вбивали людину, повністю виснажували її. Не підкоритись цій системі був спроможний не кожен. Письменник дуже точно та натурально описує цей психологічний аспект твору, який є чи не найголовнішим меседжом – українці, об'єднаймося заради життя!

Роман вражає яскравістю переживань та масштабами жаху, пережитого реальними людьми. Такими, як і ми. Вони наші прадіди, яким ми завдячуємо усім, що маємо зараз. А найголовніше – життям.

Данило Чайковський подає не сухі факти з підручника з історії. Він влучає прямо в серце відвертою і напрочуд жорстокою правдою. Непідробні почуття письменника не залишать байдужим нікого, моторошні подробиці навіть шокують. Але саме це є нашою історією, історією українського народу, яку ми зобов'язані знати, аби не допустити можливих помилок у майбутньому.

«Хочу жити» вперше була опублікована у 1946 році в Мюнхені, та презентована широкому загалу в Україні була лише у 2009 році. Данило Галицький у своєму романі вперше описав злочини тоталітарного режиму, тому його вважають новатором цієї моторошної теми.

Зараз ми сприймаємо життя як належне. Але ця книга змінить ваше світосприйняття та навчить по-справжньому цінувати його.

Юля Залюбовська, Інститут журналістики КНУ ім. Т.Шевченка, 1 курс

Поделиться в Facebook взять код для блога
10/17  = 27


Данило Чайковський
Хочу жити!
Вікторія Кондрацька
Сама назва книги, яка містить глибоке емоційне та змістове навантаження, є своєрідним криком душі знедоленої людини, закликом ніколи не здаватись, не зневірюватись. Варто зазначити, що ці слова були справжнім життєвим кредом не тільки для головних героїв цієї книги, але і для понад чотирнадцятьох тисяч українців, які пройшли через Аушвіц – жахливий нацистський концтабір, для тих, які гордо боролись, намагались вижити, ніколи не втрачали віри, витерпівши знущання, страждання, голод і холод.
Досить влучними і точними є слова Володимира В`ятовича, кандидата історичних наук, який писав: «Чи не єдиним пам’ятником цим українським героям антинацистського опору стали спогади їх побратимів, що пережили пекло концтабору». Замислившись над вищезгаданими рядками, розуміємо, що наш людський обов’язок – пам’ятати про безстрашність та жертовність цих непохитних патріотів , не забувати про ті страшні події, які випали на їх долю. А допоможе нам у цьому книга Д. Чайковського, людини, яка зазнала переслідувань у тюрмах та нацистських концентраційних таборах. Варто зазначити, що унікальність цієї книги полягає не тільки в тому, що події, які в ній описуються, побудовані на безпосередньому авторському автобіографізмі, але також і те, що, побачивши світ у 1946 році, вона стала однією із перших у світовій літературі свідченням про жахи німецького концтабору.
Надзвичайна художня майстерність правдивості та реалізму Д. Чайковського, передання власних переживань та сподівань , роздумів та настроїв головними героями допомагає побачити страшні події через призму людських почуттів, викликає невимовне співчуття до тих персонажів, покалічених долею, наштовхує на усвідомлення, яка величезна духовна сила, непогасний патріотизм, любов до життя сприяли тому, щоб герої присвячували себе самопожертві за відродження Батьківщини. Про це свідчать такі рядки із книги: «За вікном кричали вартові, лунали постріли і чиєсь горе плакало дитиною… З міста плили згуки церковних дзвонів, бадьорі, як стукіт тисячі сердець за товстими дротами ґратів».
Не може не зворушити епізод, сповнений глибокої щирості та гуманізму, коли Гнат Тирський , в якому впізнаємо самого автора, не зважає на свій надзвичайний фізичний біль, швидко забуває про нього: «Що дає силу тому мізерному хлопцеві всміхатися після катувань? Які чудові образи і в якому світі бачить він їх? Яка віра держить його кволе тіло? І наче у відповідь долетіла крізь розчинене вікно насвистувана кимсь мелодія солодкої пісні «Україно, моя Україно, золота ти моя стороно!..»
Вражає і непохитність Василя Лемеша, девізом життя якого є слова «караюсь, мучусь, але не каюсь»...Щоденна важка праця, постійні катування виснажували людей, але ніщо не було здатним погасити любов до Батьківщини у їх серцях. Чи перенесуть герої всі страждання, які випадуть на їх долю, чи зможуть залишитись живими? І як розгоратимуться події далі, чим все закінчиться? Відповідь на ці всі питання, які хвилюють нас, зможемо знайти, прочитавши книгу. Проста, звичайна мова написання робить її доступною для надзвичайно широкого кола читачів, сприяє тому, щоб сторінки читались швидко, незважаючи на насиченість перебігу подій.
Варто доповнити, що, ознайомившись із книгою, читач не зможе забути її глибоку змістову сутність. Основні проблеми, лейтмотиви та яскраві характери персонажів не залишать нас байдужими, адже вражаючий стиль написання автора, який ґрунтується на власних спогадах, та глибоке розкриття невідомої інформації обов’язково запам’ятовується читачам та наштовхує замислитись, чи залишились такі відчайдушні патріоти, яким притаманна така ж нескореність, непохитність та непереможна любов до життя.
Велику гордість, пошану та співчуття викликають щирі рядки: ««Ні, ще далекий час, коли ми згинемо, а історія перегорне сторінку існування українського народу! Ми дужі й молоді, тверді і незломні». Книга Д.Чайковського не тільки призначена для передачі тих страшних подій у нацистських концентраційних таборах, допомагає зберігати історичну пам'ять про страшне минуле, але і звернена в майбутнє. Кожен українець має обов’язково прочитати її, щоб зрозуміти сутність справжнього патріотизму, не забувати про величних героїв нашої держави, здатних на самопожертву, брати за приклад їх високоморальність, нескореність та любов до життя…

Поделиться в Facebook взять код для блога
15/12  = 27


Данило Чайковський
Хочу жити!
Христина
Так буває : ти живеш, радіючи кожній миті, шалено кохаєш, будуєш своє майбутнє, душею і серцем відчуваєш, що ось воно щастя - лише простягни руку, і ти відчуєш, що воно зовсім поряд… Але враз, ці безхмарні яскраві мрії та почуття, жорстоко розтрощує величезна, огидна «чорна лапа», яка не знає, що таке жалість та співчуття . Вона змушує людей кричати, ридати, рвати на собі волосся, стікати кров’ю, їсти землю, битися у смертельних муках… І зветься вона Війною .
«Хочу жити», - каже стара понівечена бабуся, «хочу жити», - ледь промовляє молода зґвалтована нелюдами жінка, «хочу жити» - із гірким плачем озивається дитина, «хочу жити», - стогне поранений солдат , що лежить на полі бою , «хочу жити», - тихо шепоче виснажена та закривавлена Україна… Але вороги продовжують сіяти смерть на своєму шляху , а що буде з тим народом та його Батьківщиною їм байдуже .
Я звертаюся до тих кому не байдуже, хто здатний до об'єднання в ім'я перемоги над спільним ворогом, хто бажає для України щасливого майбутнього і шанує честь померлих під час Великої Вітчизняної Війни . Звертаюся до вас із проханням прочитати книгу Данила Чайковського ( видатного письменника, журналіста, громадського діяча, педагога) «Хочу жити» . Це унікальний твір , який несе у собі не лише історичний , а й психологічний зміст , який дозволяє читачу глибше відчути та зрозуміти трагічний стан тодішньої України . Ця книга вчить нас пишатися тими, хто поліг під кулею ворога ,захищаючи нашу Батьківщину, та змушує задуматись - як потрібно діяти щоб такого більше ніколи не повторилося , адже ,як би там не було , а мир потрібно здобувати (Латинське прислів’я) …

Не забуде крові Отчизна,
Що пролита за неї в боях.
Кров у зрадника — це трутизна.
Кров героя — горить в серцяхі

Він і вмерши — не бранець смерті,
Він народу гідний свого.
Він і вмерши — живе в безсмерті,
Тож наслідуй і ти його!
( Муса Джаліль, Грудень, 1943 рік ) .
Студентки 1 курсу, 3 групи, факультету журналістики.

Поделиться в Facebook взять код для блога
12/14  = 26


Данило Чайковський
Хочу жити!
Iryna
Лисогор Ірини, 1 курс група 3


У книзі «Хочу жити» Данила Чайковського ви не знайдете опису героїчних вчинків радянських солдатів, розповідей про те, як нацисти допомагали українським військовополоненим втекти,як і не знайдете жодного слова, яке б пекучим болем не відгукувалось у живій пам’яті автора. Проте твір наскрізь просякнутий гіркою правдою про підступність ворожих та вітчизняних вояків, про катування ще зовсім маленьких дітей і слабких жінок, про методичне знищення нашої нації. Важка двадцятигодинна праця,нестача ліків та продуктів харчування,тортури,яких не витримували навіть найміцніші чоловіки,і це ще далеко не весь перелік того,що пережили наші предки. Ворогам було байдуже,багатий ти чи бідний,чоловік чи жінка,селянин,чи полководець. Їх не цікавили ані статки, ані маєтки, ані титули."Я скінчив сорбонську високу школу,маю два дипломи...я є спецом у своїй ділянці,але я не вмію возити тачки з бетоном і тому мушу вмерти".На території концентраційних таборів діяло лише одне правило:або ти працюєш,або помираєш.І чим швидше ти це зробиш - тим краще.


«Образки з німецьких концентраційних таборів» - таку назву дав автор своїй частині біографії, відтвореній на папері. Опис власних переживань Данила як колишнього в’язня вражає своє реалістичністю. Кожна сторінка, ба навіть кожен рядок цього твору кричить про одне:хочу жити! Хочуть жити закатовані, схожі більше на тіні, а не на людей герої книги, хоче жити Україна,разом із своїми синами та доньками-мучениками. Занадто відверто автор говорить про те, про що більшість боялась у той час навіть думати. «Хочу жити» - перша книга на Україні, та, мабуть і в цілому світі, у якій розповідається уся правда про німецькі концентраційні табори без прикрас та без цензури. Саме через це автор і мусив видавати її вже після закінчення війни, та ще й під псевдонімом.


Цей твір – не просто розповідь людини, яка пережила війну, це сповідь міцного чоловіка, який був на грані життя та смерті, але знайшов у собі сили витерпіти нелюдські катування та знущання із вірою у те, що колись таки буде краще. Мабуть через це така і назва:нестримне бажання жити – ось усе, що надавало сил тим, у кого не залишилось вже ні рідних, ні друзів, ні сил далі боротися.

Поделиться в Facebook взять код для блога
14/11  = 25


Данило Чайковський
Хочу жити!
Yula Victorovna
Життя-найбільша цінність. Кожна людина готова віддати найбільші багатства лише для того, щоб продовжити своє перебування на цьому світі. Однак кожен обирає для себе різний шлях: хтось живе заради своєї сім'ї, хтось заради власного задоволення, хтось присвячує своє життя науці, а хтось віддає себе рідній країні. Здається, що усе просто: живеш собі заради якоїсь мети, працюєш, їж, спілкуєшся з рідними, друзями, ворогами, відпочиваєш....
Але чи задумувався хоча б хтось над тим, яке життя було у тих, хто боронив нашу країну від загарбників у далекі 40-45 рр.. Яка доля спіткала тих, кому ми завдячуємо незалежністю України і своїм життям. Адже невідомо, як склалася б ситуація, без участі тих героїв, і чи жили б ми зараз взагалі...
Друга Світова війна - найжахливіше, що могло спіткати людство, на його життєвому шляху: мільйони, а може й мільярди смертей, страждання дітей і матерів, розруха, знущання. Українці, як жоден інший народ, відчули на собі усю повноту "кривавої влади" цього періоду. Тисячі українських душ сконало у німецьких концтаборах, але не здалися, не покинули своєї ідеї, не зреклися того, що вони українці.
Книга "Хочу жити" Данила Чайковського дає можливість кожному усвідомити, що таке боротьба за життя зі смертю. Як воно, не здатися, коли, здається, що уже все втрачено, коли немає жодного бажання жити, жодної надії на порятунок , коли ти вже не людина, а гірше будь-якої собаки. Але в серцях українців завжди жила любов до рідної землі, думка про те, що десь там, у далеких від Аушвіцу лісах, ще є ті побратими, котрі боряться з завойовниками за волю рідної України.
Головні герої книги - це реальні персонажі, які пережили усі нестерпні муки у нацистських таборах. Сам автор, у творі Гнат Тирський, пройшов тернистим шляхом таборового життя. Привозивши у табір, людей просто знищували, як морально, так і фізично. Коли група людей прибула з України, то швидко усвідомили, що закони таборового життя прості:"Або вижити, або вмерти"! Однак, не зважаючи на нестерпну працю, знущання наглядачів та жахливі умови життя, українські в'язні завжди трималися, вони допомагали один одному, віддавали останню крихту хліба своєму ближньому, готові були віддати власне життя за життя друга. Саме єдність, братерство, підтримка давали наснагу до життя. В той час, коли інші здавалися в руки смерті, що було набагато легше, аніж терпіти наругу катів, українці продовжували терпіти і жити з іскоркою в серці - мрією про вільну, незалежну Україну.
Мало хто з сучасників віддає належну шану, справді великим героям тих днів, просто не усвідомлюючи їхнього значення, не знаючи, що їм довелося пережити і крізь що перейти. Але прочитавши книгу Д.Чайковського, починаєш розуміти, що українці-величний народ, який має право на вільну, незалежну державу, який має право жити, а не виживати, бути господарями на власній землі.

Поделиться в Facebook взять код для блога
11/8  = 19


Данило Чайковський
Хочу жити!

С этой книгой читают:
 


Ярослав Федорчук
Волинянин
 


Борис Мариан
Нить моей Ариадны
 


Василь Ковальчук, Лідія Стойкова
Злочини без кари
 


Василь Шкляр
Залишенець Чорний Ворон
 


Марія Хільченко
Козаки-характерники