Сеть знакомств для любителей книг

Рецензия
Аліна Цвєткова
Данило Чайковський Хочу жити!
Данило Чайковський — український письменник та журналіст на власні очі був свідком жахів польских тюрем та концтаборів, зокрема відомого сотнями своїх жертв Аушвіцу. Переживши Другу світову війну, письменник зміг не просто витримати її жахливі часи, не зламавшись і не втративши людського обличчя, а й з вражаючою відвертістю і проникливістю відтворити страшні події війни на сторінках книги із надзвичайно простою та водночас промовистою назвою —“Хочу жити”.
Книга ця — зразок особистої публіцистики, підкріпленої зболеними спогадами автора. Фактаж шокує, а спогади розкривають людське горе і страждання, які довелося пережити тим, хто опинився у жорнах Другої світової війни. Особистісність пережитої трагедії, відверто і об'єктивно показаної на тлі трагедії цілого народу робить книгу Данила Чайковського не тільки його особистою сповіддю, а й без перебільшення історичним надбанням нашого народу. Оскільки читаючи, розумієш — письменник говорить не тільки і не стільки про себе, як про мільйони загиблих українців, котрі вже ніколи не зможуть розказати нам своїх історій. Власне, щодо історії, то “Хочу жити”, будучи безсумнівним документом тієї страшної епохи, може стати надзвичайно сильним за враженнями доповненням або й альтернативою для суто історичних книжок про події війни. Оскільки жодна думка безстороннього історика і жодна статистика не вразить так, як вражає оповідь людини, яка бачила це все на власні очі і змогла, вкотре подумки переживши жах, показати його нам. Показати і застерегти: від слабкості та жорстокості, від розбрату, від ненависті до інших народів. Нелегко забути ті речі, про які з таким болем і неминучістю говорить Гнат Тирський — літературне альтер-его Данила Чайковського. Неповага до людського життя і навіть смерті. Особливо це прикметно у описах крематорію, вщерть забитого тілами, яких не можна позбутися. Не поховати, не попрощатись, а позбутися. Людина — як річ, смерть як факт. У таких епізодах, як на мене показана невблаганність війни і неймовірна жорсткоість та байдужість нацистів. Гнат Тирський, дивлячись на все це, розуміє, що навіть якби мав таку можливість, не зміг би покинути своїх земляків у таборі. Війна, безсумнівно будучи страшною бідою, може, на жаль, об'єднати людей краще, ніж мирні часи.
Дивує і надихає назвичайна сила людини, котра переживши стільки жаху, знаходить в собі сили написати: «Ні, ще далекий час, коли ми згинемо, а історія перегорне сторінку існування українського народу! Ми дужі й молоді, тверді і незломні».
Ця книга має на меті не тільки розказати нам історичну та особисту правда про події війни, а й пробудити гордість за свій незламний народ, усвідомлення його непростої долі та прагнення бути гідним називатись українцем.
Аліна Цвєткова, студентка 1 курсу Інституту журналістики,Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 4 група

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 43, на книгу 17  =  общий рейтинг: 60

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0