Сеть знакомств для любителей книг

Рецензия
Таня Літвінчук
Данило Чайковський Хочу жити!
На долю нашого народу випало не одне лихо, але ніяке не зрівняється з жахами Другої Світової війни. І саме наш народ прийняв на себе головний удар гітлерівської навали, втрати українців становлять близько 14,5 млн людей. У цій війні загинув кожен п’ятий українець, та смерть знаходила наших співвітчизників не тільки на передовій чи в тилу, в німецьких концентраційних таборах гинуло не менше людей. Читаючи книгу Данила Чайковського «Хочу жити» усвідомлюєш, що смерть не передовій – це ніщо в порівнянні з декількома днями в концтаборі.
Автор книги – Данило Чайковський (О.Данський) – ніколи не стояв осторонь життя своєї нації, був активним учасником українського визвольного руху. У людей, які борються, життя ніколи не буде спокійним та безперешкодним. Не було воно таким і у Данила Чайковського, «по-футбольному» кажучи доля неодноразово підставляла йому підніжки і, мабуть, найбільшим випробуванням стало ув’язнення в нацистських концентраційних таборах. За період війни автору довелось відчути на собі побої та приниження від нацистів, побачити смерть друзів та все ж вистояти до кінця і побачити білий стяг перемоги. Все це з надзвичайною реалістичністю показано в творі «Хочу жити».
Мета книги – показати силу на незнищенність духу людини, яка в своєму житті керується вищими ідеалами добра, любові до ближнього і боротьби за волю свого народу. Всі дійові особи книги – реальні люди, от тільки їх імена вигадані, щоб не накликати небезпеку з боку всюдисущої «руки Москви», для якої перебування в концентраційному таборі розцінювалось як державна зрада і людина могла пройшовши жахіття концентраційних таборів відчути на своїй шкірі ще й «ласку» таборів ГУЛАГу.
Головними героями книги є друзі, які разом потрапили в концтабір, весь твір складається з окремих історій з ними пов’язаних. Умови життя в таборах були нелюдськими, більшість людей помирала в перший місяць життя там, а про звільнення можна було й не мріяти. «Це є концлагер, у якому ви маєте працювати, бо інакше чекає вас крематорія. … зрештою – ви й так вийдете звідсіля димарем, бо іншої дороги немає».
Попри всі жахіття таборів, голод і знущання, непосильну праця та хвороби, в’язні найбільше жадали жити, вперто боролись зі смертю. Сам автор – приклад цього: «Кожної ночі смерть приходила до Тирського і сідала йому в головах. Та він не хотів піддатися їй. Тоді вона вбиралась в білий серпанок, як молода наречена й нахилялася до нього, коли він мав гарячку. Але Тирський пізнавав її навіть перебраною»
Навіть у таких надзвичайних обставинах, поряд з крадіжками хліба, самогубствами, інстинктом самозбереження мали місце почуття дружби, любові, співчуття. Люди не уподібнювались тваринам, морально стояли до кінця.
Концентраційні табори – це те явище, про яке потрібно пам’ятати і не дозволити знову виникнути. Цю книгу варто прочитати кожному, адже не можна творити націю, не знаючи своєї історії.

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 9, на книгу 24  =  общий рейтинг: 33

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0