Сеть знакомств для любителей книг


Книжная Баннерная Сеть

Список новых рецензий


 1..10 11..20 Ctrl ← 21..30 Ctrl → 31..40 41..50 51..60 61..70 
Павел Ткаченко
   Дженни Миллер и Виктория Ламберт Личные границы. Как их устанавливать и отстаивать   
Тема личных границ настолько важна, что эту книгу стоит прочесть хотя бы ради этого.

Плюсы:
1) обзор всех и всяких ситуаций, где границы крайне полезны
2) книга содержит море вопросов, о которых стоит подумать в каждой из ситуаций и взаимоотношений с тем, чтобы определиться, где и какие именно границы нужны лично вам
3) книга пестрит умными мыслями в самых разных сферах психологии взаимоотношений с собой и миром

Минусы:
1) книга недостаточно глубока и структурирована. Что такое границы, и как их устанавливать и защищать - не до конца ясно по прочтении. В этом смысле оригинальное название книги более близко к ее содержанию. С другой стороны, переводное способствует продажам.
2) ответов на самые острые вопросы я в ней не нашел (что делать с важными для меня отношениями в том случае, если мои границы нарушаются или игнорируются). Видимо, книга основывается на предположении, что о существовании границ и уважении их знают ВСЕ стороны взаимоотношений.
3) периодически книга пестрит "перлами" наподобие изменения веса головы в зависимости от ее наклона (над смартфоном во время зависания в Фейсбуке).

В целом, термин "граница" используется как зонтично-синонимичный, т.е. все, где было бы неплохо определить место начала и конца - это граница. Соответственно, книга описывает и ваши взаимоотношения со сном, питанием, спортом и вредными привычками, а также взаимоотношения с близкими, далекими и недалекими людьми. Мне такой подход показался излишне широким, но недостаточно глубоким.

Но читать стоит. Равно как и думать над предлагаемыми в книге вопросами (кои по объему - добрая половина книги).

Павел Ткаченко
   Роб Мур Принцип рычага. Как успевать больше за меньшее время, избавиться от рутины и создать свой идеальный образ жизни   
Книга - набор идей, стратегий и техник, как достигать большего в жизни.

Если кратко, то смысл книги сводится к расстановке приоритетов согласно жизненной миссии, и затем концентрации на том, что приносит наибольшие результаты (а все прочее предлагается отдавать на аутсорсинг). Помимо этого, автор предлагает несколько советов из области персональных финансов, управления своими задачами и временем, повышения личной эффективности.

В целом, книга неглубока, ничем революционным не отягощена. Более того, автор, называющий себя миллионером, очевидно, именно это ставит в основу своей самооценки, и, как следствие, на этом основывает свою (и предлагаемую в книге) систему ценностей.

Часть советов культурно привязана к англо-саксонскому обществу. Часть советов про инвестирование - плохо применима в наших реалиях. Тем не менее, общий подход и фундаментальные идеи (а также несколько цитат) вполне пригодны для повсеместного применения.

Павел Ткаченко
   Анна Янченко Underdog   
Сначала кажется, что это просто сборник рассказов, объединенных тяжелой женской судьбой и попытками выжить в этом мире (в разных точках мира, от Аргентины до Украины).

Периодически возникают сложности с пониманием сюжетной линии. Иногда автор радует неожиданными и драматическими поворотами в истории, чаще всего ближе к концу.

Но многое становится понятным в конце книги, где появляется еще одно объединяющее начало (эдакая история Шахерезады на современный лад), и сюжетная стройность проявляется во всей красе. У всего есть смысл, все очень непросто, и мир не идеален, в том числе и микро-мир каждой из героинь (а тем более мир "Шахерезады").

Потрясающее впечатление в целом от книги, хотя местами возникает легкое недоумение - о чем это автор, и с кем она сейчас говорит?

И да, книга пестрит сексуальными и насильственными сценами, а также ненормативной (в классическом понимании слова) лексикой, равно как и некоторой не-обще-употребимой лексикой. Так надо. И это прикольно.

Павел Ткаченко
   Роберт Уинстон, Лаверн Антробус, Тереза Дэй, Соня Ливингстон, Радха Модгил, Сара Павлевская и Карен Рейн Как помочь ребенку повзрослеть. Иллюстрированное руководство для родителей по переходному возрасту   
В лучших традициях серии книг "Как помочь ребенку....", эта книга не столько погружается глубоко в тему, сколько обозначает границы темы, дает представления о ее ландшафте, основных понятиях, проблемах, узких местах и методах работы с ними.
Книга состоит из 11 разделов, в которых сгруппированы статьи на общую тематику/проблематику: взросление, половое созревание, секс, отношения с миром, семьей, здоровье, обучение и т.д.
Хотя "официальной" целевой аудиторией книги являются родители подростков, книга написана настолько щадящим языком, и в ней настолько последовательно реализован принцип уважения к разнообразию (даже на уровне пиктограммок!), что становится понятно: авторы не исключают, что книгу будут читать дети.

Итого. Книга не погрузит вас в глубокий эмоциональный мир вашего подростка. Но она даст все ключевые понятия, причины для тревоги, поводы для общения и некие наметки стратегий, с тем, чтобы в общем и целом ответственный родитель (а) вовремя распознал проблему, (б) создал атмосферу доверия, (в) сумел выстроить разговор наиболее конструктивным способом, и (г) помог ребенку переступить еще одну ступеньку на пути взросления.

И да. Традиционно книга отлично проиллюстрирована, хорошо структурирована, навигация (в том числе перекрестные ссылки) на высшем уровне. Вот только список дополнительных источников вряд ли вам поможет. Но для этого есть Гугл.

Павел Ткаченко
   Ренсом Риггз Библиотека душ. Нет выхода из дома странных детей   
Третья и (предположительно) заключительная часть трилогии о странных детях, опекающих их имбринах, охотящихся за ними тварях, и помогающих им (спойлер!) пустОтах.

Самая неприятная книга трилогии. По крайне мере, в первой половине книги местом действия становятся на редкость омерзительные локации, и сами события приобретают достаточно зловещий оборот. Вкупе с невысокой динамичностью, это может быть препятствием для прочтения книги. Особенно на фоне увлекательной первой части и достаточно динамичной второй.

Финал (хэппи-енд) ярко проявляет подростковую направленность трилогии. В первую очередь это высосанное из пальца решение вопроса временного разрыва в главной любовной линии трилогии. Ну, и достаточно сглаженный хэппи-енд, "закрывающий гештальт", тоже создает несколько искусственное впечатление.

Итого: как часть трилогии прочесть стоит. Как самостоятельное произведение ценности не имеет.

Karina
   Михай Чиксентмихайи Поток   
Это оно! И все))

Andriy Mariyko
   Стивен Кинг Туман   
Туман — повесть Кинга, написанная в жанре психологического ужаса.

Цитата:
Некоторые вещи наш мозг просто не приемлет. Бывают явления настолько темные и ужасные — ровно как, я полагаю, и невероятно прекрасные, — что они просто не могут пройти через крошечные двери человеческого восприятия.


Павел Ткаченко
   Ренсом Риггз Город Пустых. Побег из Дома странных детей. Книга 2   
Вторая книга - непосредственное продолжение первой. События нарастают как снежный ком, враги, погони, отчаяние, новые герои и новые тайны. В принципе - эта книга - наиболее суетная из всей трилогии. И да, эмоциональный лейтмотив книги - отчаяние и нарастающая тревога (ибо развязка в следующей книге, а тут - географические и временнЫе перемещения).

И да, Джейкоб теперь не просто видит пустОты. Он с ними взаимодействует. По-странному (а кто-то ожидал иного?)

Ольга
   Іван Корсак Із кореня дужого. Путівцями героїв історичних романів Івана Корсака   
ЯК ХЛІБ НАСУЩНИЙ
слово до читачів
Книга, що постала перед вашими очима, досить своєрідна за вмістом. Але вагатися не варто: розгорніть її, серйозно вчитайтеся і зрозумієте, чому вона дуже потрібна сьогодні.
Йдеться про творчість відомого українського письменника Івана Корсака. Адресується видання, як і все напрацьоване в слові невтомним автором художньо-історичної прози (романів, повістей, оповідок, есеїв) тим, хто вже зумів оцінити потужний творчий набуток, та тим, хто ще не встиг цього зробити. А, кажучи більше, - усім, хто перейнятий заповітною національною мрією щодо гідного і навічного утвердження українства в цивілізаційному просторі. Ви, звісно, теж до таких належите, а заодно і поділяєте переконання письменника, що «кожен історичний роман – то насамперед твір про сучасність», що сюжети з історії акутуальні завжди, а надто у наш надскладний за вітчизняними реаліями час. Отож вам годиться знати, як один за одним по-своєму увиразнюють правдивість означеної думки наші неординарні сучасники – поціновувачі таланту митця.
Середи них і колеги по перу – лауреати Шевченківської премії (Євген Сверстюк, Василь Слапчук, Анатолій Дімаров), і професори - історики (Володирим Ричка, Ігор Гирич, Микола Кучерепа), і вчені – філологи та філософи (Володимир Поліщук, Дмитро Степовик), і навіть фахівці досить віддалених від літературознавства фізико-математичних та географічних наук (Микола Григорчук та Михайло Мельнійчук – відповідно). Принагідно зауважимо, що особливо прикметною є увага до створеного нашим працьовитим земляком з боку блискучого знавця світового літературного процесу Михайла Слабошпицького (від нього – аж чотири розлогі статті; певно, так пощастило хіба ще Юрієві Щербаку, бо метра зацікавлює тільки високоякісне і самобутнє письмо). Всі ці авторитети, як то зізнається одна з-посеред них – Світлана Кузьміна – “глибоко вражені кількістю і якістю історичних джерел, що ними белетрист скористався, легким і невимушеним стилем, цікавими і маловідомими історичними фактами, про які можна дізнатися з його книжок.” До гонорового кола вписаний і сам автор з його інформаційно багатими інтерв’ю.
То як же не причаститися ерудованістю знаних інтелектуалів, не прислухатися до їх міркувань, суджень, оцінок і врешті самому не взятися за ретельне читання чи перечитування написаного тим самим Корсаком, аби суттєво употужнити свою патріотичну озброєність? Отут не зайве нагадати: «патріотом України робить не кров, а усвідомлення, що людина – частка своєї Батьківщини, і від її честі залежить честь країни» (процитовано Василя Лизанчука). Не секрет бо, чому програє в умовах інформаційної війни доволі поширене наївно – верхоглядське українолюбство, що марнославно зводиться до гучного декларування, позування у вишиванках і при символіці задля власного задоволення. Причина немочі – недоозброєність знаннями, недооцінка їх сили та потреби в них. Аргументи для оперативного опонування при ворожих наїздах брати ніде, їх у пам’яті просто немає. Ох ці наші духовні лінощі – родове гніздо парапатріотизму! А ще ж ота різномасна пошесть політичного піару на любові до Вітчизни, безсоромне паразитування на ній певної вигоди ради (а не зрідка - й мільйоннорясної!), що нічого спільного взагалі не має із чи не найшляхетнішим людським почуттям… Не з доброго ж дива, а саме від болю через подібну цинічну реальність простогнав колись великий Франко своє звернення до її сповідувача:
Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала…
………………………………………………….
Бо твій патріотизм – празнична одежина,
А мій – то труд важкий, гарячка невдержима.
І хоч у тих знайомих усім ще зі школи рядках задається належний орієнтир у протистоянні політичному словоблудству, віз і нині там, навіть суттєво просунувся вперед…
Словом, маємо щиро порадіти у спільному читацькому колі, що є підстави додати ще одну потужно фронтову книгу до арсеналу тих, які допомагають давати відсіч і патріотичній фейковості, і повсякчасним українофобським атакам.
Однак у чому ж конкретно виявляється актуальна суголосність її авторів у поглядах на виховну силу аналізованого творчого надбання? У чому вбачають вони його цінність як духовної поживи, як «хліба насущного» - для читача – сучасника?
Найпомітніша акцентація критиків – на заслузі Корсака у винахідливо - переконливому спонуканні до ретельного переосмислення совдепівського трактування нашої далекої і зовсім близької минувшини та її знакових постатей. Бо його книжки (далі цитую Євгена Сверстюка – О.К.) «повертають нас обличчям до постатей історії і культури замовчуваних і забутих». Зауважимо: забутих тому, що замовчувались не випадково, а згідно з комуністичною ідеологією. Отож маємо активний каталізатор у позбуванні малоруського комплексу меншовартості, що, як не прикро, за інерцією і досі отруює свідомість навіть наймолодших українців. Дуже доречним є оприлюднення у книзі на суто документальній основі маловідомих чисельних подробиць із біографій тих замовчуваних і забутих. Відтак завдяки спільним зусиллям і постають перед читачем в увесь свій гідний подиву і захоплення зріст «яскраві представники українського лицарства» Григорій Орлик («Гетьманич Орлик»), Данило Братковський («Мисливці за маревом»), Тарас Боровець-Бульба («На розстанях долі») та ін.
Сходиться поважна автура у тому, що не менш повчально виписана діяльність самодостатніх особистостей цивільного плану і з їх вірністю національній ідентичності, «і з їх моральною цільністю та безкомпромісністю». Це Арсеній Мацієвич («Таємниця святого Арсенія»), Модест Левицький (« Тиха правда Модеста Левицького»), Павло Пащевський («Капелан Армії УНР»), Олександра Куліш («Перстень Ганни Барвінок») тощо.
Відзначається і вражаюче окреслення саможертовності у безкорисливому служінні ідеї української державності при безмірі гострих ризиків з боку Міхала Чайковського («Отаман Чайка») і В’ячеслава Липинського («Діти Яфета»). А що то значить на тлі нинішнього напруження у польсько - українських взаєминах послідовна вмотивованість автором життєвого вибору «поляків з українською групою крові»: «Я хочу, щоб була Україна!».
Адекватно складається ціна і романам «Борозна в чужому полі» та «Вибух у пустелі» як творам про інтелектуальних велетнів, «про українську людину, яка, полишивши рідний край, не загубилася на чужині», а стала поряд і з тими, «хто своїм інтелектом впливає на долю світу». Нагадаємо, що героями першого є троє політичних емігрантів з України – троє братів Тимошенків, які згодом стали помітними представниками світової наукової еліти. Друге полотно – про долю вченого теж зі світовим іменем Георгія Кістяківського родом із Боярки. Здобувши докторат ще у 24 роки, він упродовж життя за кордоном удостоївся честі бути обраним почесним доктором наук найпрестижніших університетів США та Великобританії. Поміж тим вважав за необхідне суттєво докластися до появи відповідної ухвали Конгресу США щодо спорудження пам’ятника нашому Тарасові Шевченку. А будучи співавтором атомної бомби, мудро збагнув загрози від неї. Вчинки, що й казати, - надшляхетні… До слова, у цьому романі письменник зумів відстежити ще й знакову родинну тяглість Кістяківських. І ось що зазначає з цього приводу у відгуку на «Вибух у пустелі» згаданий вище провідний співробітник НАН України Микола Григорчук: «На прикладі родини Кістяківських – інтелігентів у п’яти поколіннях він показав, яким могутнім міг би бути наш народ, якби доля дозволила йому самостійно розвиватись».
Цією виразно актуальною цитатою вважаємо за потрібне завершити побіжне (згідно з можливостями жанру, до того ж корсаківські творчі широти осягнути нелегко навіть у солідній монографії) анотування думок маститих рецензентів. І читач, звісно, розуміє чому: у ній – своєрідне узагальнення виховного потенціалу образів українців, виписаних талановитою рукою мисливця за унікальними фактами, для якого патріотизм – таки «труд важкий, гарячка невдержима». Здавалося б, «напольовані» реалії досить рідкісні, але загалом суттєво увиразнюють обличчя нації. І назву книги «Із кореня дужого» варто сприймати не тільки як означення хисту самого Корсака та авторського загалу, а й своєрідно подане напучування усім нині в Україні сущим: «Так! Ви – крона із кореня дужого. Дужого по-українськи. І Вам до снаги сягати піднебесних висот». Як мовлено поетом, « де виросли – там МУСИМО (підкреслення моє О.К.) цвісти»…
P.S. Автор повинен попросити вибачення і в белетриста Корсака, і в читача за досить утилітарну (як стосовно творчості художньої!) акцентацію і такого закінчення, і всього сказаного вище. Вибір зроблено свідомо і зумовлений він потребою якомога більше розширити коло зацікавлених літературою подібного характеру. Не будемо лукавити:таке серйозне чтиво пересічному люду не дуже під силу. Адже 80% населення України, як то відомо з надійних джерел, «за європейськими нормами бідняки, люди вкрай нужденні і мало вмотивовані до культурно – громадського життя.» Чи до самоосвіти повсякчас засмиканим і забіганим у пошуках елементарного харчу? Переважно обходить таку лектуру і нинішня огаджетована юнь, що «зростає в умовах духовно-культурної посухи» та взагалі сахається паперових носіїв інформації обсягом більше десяти сторінок.
Отож, поки що головна надія – на читача - популяризатора, на своєрідного посередника між культурним продуктом і бажаним споживачем. І це має бути той інтелігент-патріот, на кого все ж прийнято серед людей притомних взоруватися, хто має вплив на громадську думку. А найперше – освітянина за професією. До прикладу, кому, як не вчителю математики, треба знати і передати учням позицію великого вченого Михайла Остроградського: « У москалів не хочу помирати!»? А вчителю фізики – що відомі титани науки Георгій Гамов, Іван Пулюй теж дуже цінували своє походження із українського кореня дужого. А географу – про українолюбну затятість Миклухо-Маклая, всупереч привласненню його, як і попередньо названих вчених, не особливо порядними сусідами? А що вже тут казати про вчителя історії, про класного керівника, яким бувають усі «предметники», або ж адміністратора! Чому ж не вдатися до педагогічного експромту на уроці цитуючи відповідні рядки з відповідної книжки в руках?
Словом, уся та наша українська правда подається письменником - істориком настільки цікаво, що пробудження патріотичного інтересу таки мусить відбуватися.
…Так, нині як ніколи, задля своєї належної вписаності у світ, маємо дбати про безчисельну армію озброєних людей – озброєних відповідними знаннями. Без добрих українознавчих книг, до яких аргументовано причислено і написані Іваном Корсаком, такої потуги не сформувати.
Цінуймо ж творчий доробок визнаного майстра слова не стільки задля його слави (йому наразі її не бракує), як задля спільної справи…

Олеся Ковальчук,
заслужений вчитель України,
громадський діяч, кавалер ордена Княгині Ольги


Павел Ткаченко
   Кэри Купер, Стефан Стерн Хороший плохой босс. Наиболее распространенные ошибки и заблуждения топ-менеджеров   
Хорошо написанная, глубокая с точки зрения идей, но хорошо читаемая книга об общем менеджменте, теориях управления, популярных когнитивных искажениях менеджеров, и еще многом другом.

Главное, раздавая советы, не скатиться в две крайности: не начать говорить общеизвестные банальности, не предлагать простых решений для сложных (или даже комплексных) проблем, но и не уйти в негативизм и отрицательство (типа, ТАК не надо, а КАК НАДО - об этом написано в других книгах). Это, как по мне, авторам удалось.

Да, книга - не только развенчивание мифов. Она - и об альтернативах. Увы, редко где в менеджменте есть хорошие альтернативы простым, понятным и не работающим мифам. И управленцам придется с этим смириться, если допустить, что выживание - это все-таки одна из целей бизнеса.

Периодически возникало ощущение, что читаешь телефонный справочник (обилие незнакомых имен, наряду со знакомыми). Тем не менее, книга далека от компиляции или агрегатора чужих идей. Просто авторы старались показать разные точки зрения на дискутируемые вопросы, в том числе в динамике, и не присваивать себе чужие мысли.

Итого: книга привлекает реалистичностью взгляда, комплексностью подхода, хорошей читабельностью, актуальным набором тем.

НО: она не научит вас управлять. Может просто стать одной из надежных ступенек на пути к вершинам менеджмента. Если вы ее, конечно, прочтете...

 1..10 11..20 Ctrl ← 21..30 Ctrl → 31..40 41..50 51..60 61..70