Сеть знакомств для любителей книг


Книжная Баннерная Сеть

Список новых рецензий


 21..30 31..40 41..50 Ctrl ← 51..60 Ctrl → 61..70 71..80 81..90 
Світлана Dzvinka
   Сэмпл Иэн В поисках частицы Бога или Охота на бозон Хиггса   
Книга о том, как открывали бозон Хиггса, как вообще пришли к мысли о его существовании, его пытались поймать, и что это вообще такое. "Охота на бозон Хиггса" - не только о теоретической физике. Автор рассказывает об учёных, их буднях, сложностях и радостях. О том, как строили большой адронный коллайдер (БАК) под Женевой и о множестве казусов, связанных с ним.

Коллайдер пересекает границу между Францией и Швейцарией четыре раза, проходит под частными домами. В Швейцарии есть закон - владеешь домом, владеешь и землей под ним на 50 м (это чтобы построить артезианскую скважину, не спрашивая разрешения у властей).

А вот во Франции в твоей собственности вся земля под домом, до центра планеты. Чтобы построить коллайдер, нужно было получить письменное согласие больше, чем у 2000 французов!

Попробовала представить, как это, жить над коллайдером. Забавно, наверное, знать, что где-то внизу, под твоим диваном, пока ты спишь, частицы материи с сумасшедшими скоростями летят навстречу друг другу, чтобы ученые смогли поймать частицу Бога.

Читается то легко, то сложно. В целом, книга - будто хороший документальный фильм на бумаге. Много художественно написанных историй: с декорациями, забавными персонажами, их эмоциями... Но есть абзацы, которые приходится перечитывать несколько раз, чтобы понять.

Фишка от меня. Не стоит воспринимать "Охоту на бозон Хиггса" как учебник по квантовой физике. Читая, представляй эмоции героев, как они думали, почему поступали именно так. Это не нудная энциклопедия, а интересная книга. Просто о физике и физиках.

Будет полезна всем, кто интересуется, как устроен мир вокруг нас и мы сами.

Ruslan Zhmachenko
   Эрих Мария Ремарк На Западном фронте без перемен   
Книга поразительной силы. Стиль письма Ремарка неподражаем.
Последние 10 страниц оставляют глубокие шрамы на душе.
"Что мы можем знать о жизни, если видели только смерть?"

Павел Ткаченко
   Эмі Чуа, Джед Рубенфельд Три сили. Як виховують в успішних спільнотах   
Три фактори, що в сукупності присутні в окремих етнічних та релігійних групах США, які пройшли дорогу від аутсайдерів до економічного успіху.

200 сторінок про те, що можна було б сказати у трьох десятках плюс-минус.

І величезна кількість приводів задуматись про широке коло питань успіху в роботі, громадському житті та батьківстві.

Але майже повна відсутність драйву та натхнення від читання (чи то від важкого стилю самих авторів, чи цьому треба завдячувати перекладачеві. Але не виключаю і проблеми із суб'єктивним сприйняттям.)

Визнаю, що книжка про важливе, але мені було не цікаво.

Ольга
   Іван Корсак Із кореня дужого   
ЯК ХЛІБ НАСУЩНИЙ
слово до читачів
Книга, що постала перед вашими очима, досить своєрідна за вмістом. Але вагатися не варто: розгорніть її, серйозно вчитайтеся і зрозумієте, чому вона дуже потрібна сьогодні.
Йдеться про творчість відомого українського письменника Івана Корсака. Адресується видання, як і все напрацьоване в слові невтомним автором художньо-історичної прози (романів, повістей, оповідок, есеїв) тим, хто вже зумів оцінити потужний творчий набуток, та тим, хто ще не встиг цього зробити. А, кажучи більше, - усім, хто перейнятий заповітною національною мрією щодо гідного і навічного утвердження українства в цивілізаційному просторі. Ви, звісно, теж до таких належите, а заодно і поділяєте переконання письменника, що «кожен історичний роман – то насамперед твір про сучасність», що сюжети з історії акутуальні завжди, а надто у наш надскладний за вітчизняними реаліями час. Отож вам годиться знати, як один за одним по-своєму увиразнюють правдивість означеної думки наші неординарні сучасники – поціновувачі таланту митця.
Середи них і колеги по перу – лауреати Шевченківської премії (Євген Сверстюк, Василь Слапчук, Анатолій Дімаров), і професори - історики (Володирим Ричка, Ігор Гирич, Микола Кучерепа), і вчені – філологи та філософи (Володимир Поліщук, Дмитро Степовик), і навіть фахівці досить віддалених від літературознавства фізико-математичних та географічних наук (Микола Григорчук та Михайло Мельнійчук – відповідно). Принагідно зауважимо, що особливо прикметною є увага до створеного нашим працьовитим земляком з боку блискучого знавця світового літературного процесу Михайла Слабошпицького (від нього – аж чотири розлогі статті; певно, так пощастило хіба ще Юрієві Щербаку, бо метра зацікавлює тільки високоякісне і самобутнє письмо). Всі ці авторитети, як то зізнається одна з-посеред них – Світлана Кузьміна – “глибоко вражені кількістю і якістю історичних джерел, що ними белетрист скористався, легким і невимушеним стилем, цікавими і маловідомими історичними фактами, про які можна дізнатися з його книжок.” До гонорового кола вписаний і сам автор з його інформаційно багатими інтерв’ю.
То як же не причаститися ерудованістю знаних інтелектуалів, не прислухатися до їх міркувань, суджень, оцінок і врешті самому не взятися за ретельне читання чи перечитування написаного тим самим Корсаком, аби суттєво употужнити свою патріотичну озброєність? Отут не зайве нагадати: «патріотом України робить не кров, а усвідомлення, що людина – частка своєї Батьківщини, і від її честі залежить честь країни» (процитовано Василя Лизанчука). Не секрет бо, чому програє в умовах інформаційної війни доволі поширене наївно – верхоглядське українолюбство, що марнославно зводиться до гучного декларування, позування у вишиванках і при символіці задля власного задоволення. Причина немочі – недоозброєність знаннями, недооцінка їх сили та потреби в них. Аргументи для оперативного опонування при ворожих наїздах брати ніде, їх у пам’яті просто немає. Ох ці наші духовні лінощі – родове гніздо парапатріотизму! А ще ж ота різномасна пошесть політичного піару на любові до Вітчизни, безсоромне паразитування на ній певної вигоди ради (а не зрідка - й мільйоннорясної!), що нічого спільного взагалі не має із чи не найшляхетнішим людським почуттям… Не з доброго ж дива, а саме від болю через подібну цинічну реальність простогнав колись великий Франко своє звернення до її сповідувача:
Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала…
………………………………………………….
Бо твій патріотизм – празнична одежина,
А мій – то труд важкий, гарячка невдержима.
І хоч у тих знайомих усім ще зі школи рядках задається належний орієнтир у протистоянні політичному словоблудству, віз і нині там, навіть суттєво просунувся вперед…
Словом, маємо щиро порадіти у спільному читацькому колі, що є підстави додати ще одну потужно фронтову книгу до арсеналу тих, які допомагають давати відсіч і патріотичній фейковості, і повсякчасним українофобським атакам.
Однак у чому ж конкретно виявляється актуальна суголосність її авторів у поглядах на виховну силу аналізованого творчого надбання? У чому вбачають вони його цінність як духовної поживи, як «хліба насущного» - для читача – сучасника?
Найпомітніша акцентація критиків – на заслузі Корсака у винахідливо - переконливому спонуканні до ретельного переосмислення совдепівського трактування нашої далекої і зовсім близької минувшини та її знакових постатей. Бо його книжки (далі цитую Євгена Сверстюка – О.К.) «повертають нас обличчям до постатей історії і культури замовчуваних і забутих». Зауважимо: забутих тому, що замовчувались не випадково, а згідно з комуністичною ідеологією. Отож маємо активний каталізатор у позбуванні малоруського комплексу меншовартості, що, як не прикро, за інерцією і досі отруює свідомість навіть наймолодших українців. Дуже доречним є оприлюднення у книзі на суто документальній основі маловідомих чисельних подробиць із біографій тих замовчуваних і забутих. Відтак завдяки спільним зусиллям і постають перед читачем в увесь свій гідний подиву і захоплення зріст «яскраві представники українського лицарства» Григорій Орлик («Гетьманич Орлик»), Данило Братковський («Мисливці за маревом»), Тарас Боровець-Бульба («На розстанях долі») та ін.
Сходиться поважна автура у тому, що не менш повчально виписана діяльність самодостатніх особистостей цивільного плану і з їх вірністю національній ідентичності, «і з їх моральною цільністю та безкомпромісністю». Це Арсеній Мацієвич («Таємниця святого Арсенія»), Модест Левицький (« Тиха правда Модеста Левицького»), Павло Пащевський («Капелан Армії УНР»), Олександра Куліш («Перстень Ганни Барвінок») тощо.
Відзначається і вражаюче окреслення саможертовності у безкорисливому служінні ідеї української державності при безмірі гострих ризиків з боку Міхала Чайковського («Отаман Чайка») і В’ячеслава Липинського («Діти Яфета»). А що то значить на тлі нинішнього напруження у польсько - українських взаєминах послідовна вмотивованість автором життєвого вибору «поляків з українською групою крові»: «Я хочу, щоб була Україна!».
Адекватно складається ціна і романам «Борозна в чужому полі» та «Вибух у пустелі» як творам про інтелектуальних велетнів, «про українську людину, яка, полишивши рідний край, не загубилася на чужині», а стала поряд і з тими, «хто своїм інтелектом впливає на долю світу». Нагадаємо, що героями першого є троє політичних емігрантів з України – троє братів Тимошенків, які згодом стали помітними представниками світової наукової еліти. Друге полотно – про долю вченого теж зі світовим іменем Георгія Кістяківського родом із Боярки. Здобувши докторат ще у 24 роки, він упродовж життя за кордоном удостоївся честі бути обраним почесним доктором наук найпрестижніших університетів США та Великобританії. Поміж тим вважав за необхідне суттєво докластися до появи відповідної ухвали Конгресу США щодо спорудження пам’ятника нашому Тарасові Шевченку. А будучи співавтором атомної бомби, мудро збагнув загрози від неї. Вчинки, що й казати, - надшляхетні… До слова, у цьому романі письменник зумів відстежити ще й знакову родинну тяглість Кістяківських. І ось що зазначає з цього приводу у відгуку на «Вибух у пустелі» згаданий вище провідний співробітник НАН України Микола Григорчук: «На прикладі родини Кістяківських – інтелігентів у п’яти поколіннях він показав, яким могутнім міг би бути наш народ, якби доля дозволила йому самостійно розвиватись».
Цією виразно актуальною цитатою вважаємо за потрібне завершити побіжне (згідно з можливостями жанру, до того ж корсаківські творчі широти осягнути нелегко навіть у солідній монографії) анотування думок маститих рецензентів. І читач, звісно, розуміє чому: у ній – своєрідне узагальнення виховного потенціалу образів українців, виписаних талановитою рукою мисливця за унікальними фактами, для якого патріотизм – таки «труд важкий, гарячка невдержима». Здавалося б, «напольовані» реалії досить рідкісні, але загалом суттєво увиразнюють обличчя нації. І назву книги «Із кореня дужого» варто сприймати не тільки як означення хисту самого Корсака та авторського загалу, а й своєрідно подане напучування усім нині в Україні сущим: «Так! Ви – крона із кореня дужого. Дужого по-українськи. І Вам до снаги сягати піднебесних висот». Як мовлено поетом, « де виросли – там МУСИМО (підкреслення моє О.К.) цвісти»…
P.S. Автор повинен попросити вибачення і в белетриста Корсака, і в читача за досить утилітарну (як стосовно творчості художньої!) акцентацію і такого закінчення, і всього сказаного вище. Вибір зроблено свідомо і зумовлений він потребою якомога більше розширити коло зацікавлених літературою подібного характеру. Не будемо лукавити:таке серйозне чтиво пересічному люду не дуже під силу. Адже 80% населення України, як то відомо з надійних джерел, «за європейськими нормами бідняки, люди вкрай нужденні і мало вмотивовані до культурно – громадського життя.» Чи до самоосвіти повсякчас засмиканим і забіганим у пошуках елементарного харчу? Переважно обходить таку лектуру і нинішня огаджетована юнь, що «зростає в умовах духовно-культурної посухи» та взагалі сахається паперових носіїв інформації обсягом більше десяти сторінок.
Отож, поки що головна надія – на читача - популяризатора, на своєрідного посередника між культурним продуктом і бажаним споживачем. І це має бути той інтелігент-патріот, на кого все ж прийнято серед людей притомних взоруватися, хто має вплив на громадську думку. А найперше – освітянина за професією. До прикладу, кому, як не вчителю математики, треба знати і передати учням позицію великого вченого Михайла Остроградського: « У москалів не хочу помирати!»? А вчителю фізики – що відомі титани науки Георгій Гамов, Іван Пулюй теж дуже цінували своє походження із українського кореня дужого. А географу – про українолюбну затятість Миклухо-Маклая, всупереч привласненню його, як і попередньо названих вчених, не особливо порядними сусідами? А що вже тут казати про вчителя історії, про класного керівника, яким бувають усі «предметники», або ж адміністратора! Чому ж не вдатися до педагогічного експромту на уроці цитуючи відповідні рядки з відповідної книжки в руках?
Словом, уся та наша українська правда подається письменником - істориком настільки цікаво, що пробудження патріотичного інтересу таки мусить відбуватися.
…Так, нині як ніколи, задля своєї належної вписаності у світ, маємо дбати про безчисельну армію озброєних людей – озброєних відповідними знаннями. Без добрих українознавчих книг, до яких аргументовано причислено і написані Іваном Корсаком, такої потуги не сформувати.
Цінуймо ж творчий доробок визнаного майстра слова не стільки задля його слави (йому наразі її не бракує), як задля спільної справи…

Олеся Ковальчук,
заслужений вчитель України,
громадський діяч, кавалер ордена Княгині Ольги

Алексей Мась
   Борис Акунин Не прощаюсь   
Последняя книга про Фандорина - совершенно замечательная.
1. Отличные исторические аллюзии (дело происходит сразу после революции, что наполняет текст событиями меняющими мир)
2. Отличная отсылка к моему любимому "Турецкому гамбиту", значт все было не зря
3. Все эти пертурбации с Масой и тюком в поезде - замечательная находка.
4. Этот драйв приключений и движение (через всю книгу) тоже делает это близким к Марку Твену и романтике приключений (не зря это сравнивается самим автором с "Приключениями Гекльберри Финна"

В общем у книги одни достоинства.
Возможно это самая моя любимая книга про Фандорина (тут нужно учесть, что мне еще читать 100 страниц)
Но она точно не самая сложная. Самой детективно-сложной является Алмазная Колесница. Кстати, за тему про Батьку Махно и анархистов - отдельное спасибо.

Алексей Мась
   Ульяна Бойко, Олександр Ройтбурд, Лілія Пустовіт, Алан Бадоєв, Наталія Большакова, Дмитро Шуров, Дар'я Шаповалова, Олексій Нілов "Мій парк" Вісім особистих історій про парки   
Пролог до книги, але захотілося запостити як рецензію:

Як часто ви приходити в парк? Як часто можете дозволити собі сісти в тіні дерев і почитати книгу? Або ж неспішно пройтись по хрускому снігу під руку з близькою людиною? Хотілося б вам проводити більше часу на природі?

Чи звертаєте ви увагу на тих, хто приходить в парк? Хтось гуляє з собакою, хтось - з дітьми, хтось читає або просто розглядає перехожих; закохані пари, компанії друзів, літні люди, які грають у доміно і шахи, маленькї кіоски з кавою і морозивом, атракціони, вуличні музиканти... парки зберігають багато історій, як і ті, хто до них приходить.

Вісім героїв, кожен - фахівець у своїй сфері, розповідають особисті історії, пов'язані з парками і природою, діляться спогадами на сторінках есе і запрошують читачів прогулятися алеями пам'яті. У кожного героя - свій парк, своя розповідь.

Алексей Мась
   Ульяна Бойко, Олександр Ройтбурд, Лілія Пустовіт, Алан Бадоєв, Наталія Большакова, Дмитро Шуров, Дар'я Шаповалова, Олексій Нілов "Мій парк" Вісім особистих історій про парки   
Чудесная книжка про парки. Сейчас подробнее распишу.
Но парки и люди - это то, что я люблю больше всего на свете. А тут есть и про это и про другое.

Andriy Mariyko
   Юрій Горліс-Горський Холодний Яр   
Холодний Яр — це одна з трагічних та яскравих сторінок визвольної боротьби в Україні.

До 1922 року над Дніпром існувала своєрідна «республіка», яка під українським національним прапором провадила запеклу боротьбу. То були села в околицях Холодного Яру на Чигиринщині.

Тодішня ситуації в країні та нинішня мають багато відмінностей, але мають єдине спільне – російську агресію.

Роман не дає чіткі відповіді, але дає великий поштовх для переосмислення нашого минулого та усвідомлення теперішнього часу.

На мій погляд не варто ідеалізувати події описані в книзі, але варто пам'ятати, що то була жертовна боротьба українського народу за свою державність.

Зустрічав в уанеті аудіо версію цього роману, досить пристойна робота.

Павел Ткаченко
   Ростислав Семків Як писали класики   
Написанная на "вкусном" украинском языке книга, на первый взгляд, может быть интересна литературоведам разной степени искушенности, плюс тем, кто всерьез намерен сам пойти по писательской стезе.

Тем не менее, я уверен, что книга может понравиться и как ничем не обусловленное чтение. Достаточно просто интересоваться биографиями известных литераторов, или увлекаться творчеством, например, Агаты Кристи, Рея Бредбери, или Умберто Эко.

Книга содержит 8 разделов, семь из которых посвящены биографии, советам по писательству и литературоведческому эссе о семи авторах. Помимо уже упомянутых, тут есть о Воннегуте, Кундере, Льосе и Оруэлле.

(Не стоит испытывать комплексов, я сам читал произведения далеко не всех вышеупомянутых, но уж слышали то о них все более-менее искушенные читатели!)

В сухом остатке - весьма познавательная и легко читаемая книга о хорошей литературе, заражающая желанием почитать что-то "из великих" (благо, ссылок и отсылок в книге полно, с весьма возбуждающими читательский аппетит рекомендациями).

Павел Ткаченко
   Дэн Браун Происхождение   
Сложно рецензировать художественную книгу, да еще и детектив, не заспойлерив. Поэтому для тех, кто следит за творчеством Дэна Брауна – эта книга вас не разочарует.

А для тех, кто остался со мной – вот вам несколько мыслей.

Испания (включая ту ее часть, которая не совсем Испания, по ее собственному мнению)
Великий архитектор, и его великие творения.
Как обычно – куча древних и не очень тайн.
Загадочное убийство (и еще несколько более прогнозируемых).
Главный герой, знакомый по ряду предыдущих романов этого автора.
Ну и имя автора на обложке.

Вот достаточный список ингредиентов, чтобы книгу захотелось проглотить.

И да. Некоторые закономерности из предыдущих книг этого автора уже можно вывести. По крайней мере такие:
- наиболее вероятный виновник – не виновен
- убийца – тот, на кого меньше всего подумаешь
- первый вероятный финал – вовсе не финал.

И еще: автор не уничтожает религию, как бы не казалось на первый взгляд. Он сатирически относится к ее ритуальной составляющей, но как моральную основу для человечества на протяжении тысячелетий – принимает и воспевает. Это – важный момент, который неплохо понимать тем, кто вслед за официальной церковной риторикой отвергает этого автора и его увлекательнейшие произведения.

А с другой стороны – мы живем в свободной стране, и каждый волен решать, от каких удовольствий ему отказаться, сознательно или нет.

 21..30 31..40 41..50 Ctrl ← 51..60 Ctrl → 61..70 71..80 81..90