Сеть знакомств для любителей книг


Книжная Баннерная Сеть

Список лучших рецензий


 3771..3780 3781..3790 3791..3800 Ctrl ← 3801..3810 Ctrl → 3811..3820 3821..3830 3831..3831 
Andriy Mariyko
   Рей Бредбері Місто   
фантастический рассказ

Павел Ткаченко
   Сульберґ А. Аудгільд Таємниця суперкрутих   
Четвертая, заключительная книга из серии о норвежских семиклассниках и их норвежских семиклассных проблемах. Глубина прорисовки образов, круг проблем, сложность сюжета и количество смысловых слоев - строго соответствует ожиданиям целевой аудитории - мальчикам и девочкам лет 11-13.

Если честно, то практически единственная причина прочесть именно эту книгу - то, что до этого были прочтены первые три. И если в первой присутствовал некий элемент психологизма, внутренней работы "не такой, как все" девочки-подростка, во второй было нечто, напоминающее тайну, а третья - сюжетно обеспечивала торжество справедливости, то эта книга - торжество чистого маркетинга и эксплуатирует мем #суперкрутые для обеспечения издательскому бизнесу хоть какой-то нормы прибыли.

Мелко, кратко, ни о чем. Подросткам такое, вероятно, нравится.

Ольга
   Іван Корсак Із кореня дужого. Путівцями героїв історичних романів Івана Корсака   
ЯК ХЛІБ НАСУЩНИЙ
слово до читачів
Книга, що постала перед вашими очима, досить своєрідна за вмістом. Але вагатися не варто: розгорніть її, серйозно вчитайтеся і зрозумієте, чому вона дуже потрібна сьогодні.
Йдеться про творчість відомого українського письменника Івана Корсака. Адресується видання, як і все напрацьоване в слові невтомним автором художньо-історичної прози (романів, повістей, оповідок, есеїв) тим, хто вже зумів оцінити потужний творчий набуток, та тим, хто ще не встиг цього зробити. А, кажучи більше, - усім, хто перейнятий заповітною національною мрією щодо гідного і навічного утвердження українства в цивілізаційному просторі. Ви, звісно, теж до таких належите, а заодно і поділяєте переконання письменника, що «кожен історичний роман – то насамперед твір про сучасність», що сюжети з історії акутуальні завжди, а надто у наш надскладний за вітчизняними реаліями час. Отож вам годиться знати, як один за одним по-своєму увиразнюють правдивість означеної думки наші неординарні сучасники – поціновувачі таланту митця.
Середи них і колеги по перу – лауреати Шевченківської премії (Євген Сверстюк, Василь Слапчук, Анатолій Дімаров), і професори - історики (Володирим Ричка, Ігор Гирич, Микола Кучерепа), і вчені – філологи та філософи (Володимир Поліщук, Дмитро Степовик), і навіть фахівці досить віддалених від літературознавства фізико-математичних та географічних наук (Микола Григорчук та Михайло Мельнійчук – відповідно). Принагідно зауважимо, що особливо прикметною є увага до створеного нашим працьовитим земляком з боку блискучого знавця світового літературного процесу Михайла Слабошпицького (від нього – аж чотири розлогі статті; певно, так пощастило хіба ще Юрієві Щербаку, бо метра зацікавлює тільки високоякісне і самобутнє письмо). Всі ці авторитети, як то зізнається одна з-посеред них – Світлана Кузьміна – “глибоко вражені кількістю і якістю історичних джерел, що ними белетрист скористався, легким і невимушеним стилем, цікавими і маловідомими історичними фактами, про які можна дізнатися з його книжок.” До гонорового кола вписаний і сам автор з його інформаційно багатими інтерв’ю.
То як же не причаститися ерудованістю знаних інтелектуалів, не прислухатися до їх міркувань, суджень, оцінок і врешті самому не взятися за ретельне читання чи перечитування написаного тим самим Корсаком, аби суттєво употужнити свою патріотичну озброєність? Отут не зайве нагадати: «патріотом України робить не кров, а усвідомлення, що людина – частка своєї Батьківщини, і від її честі залежить честь країни» (процитовано Василя Лизанчука). Не секрет бо, чому програє в умовах інформаційної війни доволі поширене наївно – верхоглядське українолюбство, що марнославно зводиться до гучного декларування, позування у вишиванках і при символіці задля власного задоволення. Причина немочі – недоозброєність знаннями, недооцінка їх сили та потреби в них. Аргументи для оперативного опонування при ворожих наїздах брати ніде, їх у пам’яті просто немає. Ох ці наші духовні лінощі – родове гніздо парапатріотизму! А ще ж ота різномасна пошесть політичного піару на любові до Вітчизни, безсоромне паразитування на ній певної вигоди ради (а не зрідка - й мільйоннорясної!), що нічого спільного взагалі не має із чи не найшляхетнішим людським почуттям… Не з доброго ж дива, а саме від болю через подібну цинічну реальність простогнав колись великий Франко своє звернення до її сповідувача:
Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала…
………………………………………………….
Бо твій патріотизм – празнична одежина,
А мій – то труд важкий, гарячка невдержима.
І хоч у тих знайомих усім ще зі школи рядках задається належний орієнтир у протистоянні політичному словоблудству, віз і нині там, навіть суттєво просунувся вперед…
Словом, маємо щиро порадіти у спільному читацькому колі, що є підстави додати ще одну потужно фронтову книгу до арсеналу тих, які допомагають давати відсіч і патріотичній фейковості, і повсякчасним українофобським атакам.
Однак у чому ж конкретно виявляється актуальна суголосність її авторів у поглядах на виховну силу аналізованого творчого надбання? У чому вбачають вони його цінність як духовної поживи, як «хліба насущного» - для читача – сучасника?
Найпомітніша акцентація критиків – на заслузі Корсака у винахідливо - переконливому спонуканні до ретельного переосмислення совдепівського трактування нашої далекої і зовсім близької минувшини та її знакових постатей. Бо його книжки (далі цитую Євгена Сверстюка – О.К.) «повертають нас обличчям до постатей історії і культури замовчуваних і забутих». Зауважимо: забутих тому, що замовчувались не випадково, а згідно з комуністичною ідеологією. Отож маємо активний каталізатор у позбуванні малоруського комплексу меншовартості, що, як не прикро, за інерцією і досі отруює свідомість навіть наймолодших українців. Дуже доречним є оприлюднення у книзі на суто документальній основі маловідомих чисельних подробиць із біографій тих замовчуваних і забутих. Відтак завдяки спільним зусиллям і постають перед читачем в увесь свій гідний подиву і захоплення зріст «яскраві представники українського лицарства» Григорій Орлик («Гетьманич Орлик»), Данило Братковський («Мисливці за маревом»), Тарас Боровець-Бульба («На розстанях долі») та ін.
Сходиться поважна автура у тому, що не менш повчально виписана діяльність самодостатніх особистостей цивільного плану і з їх вірністю національній ідентичності, «і з їх моральною цільністю та безкомпромісністю». Це Арсеній Мацієвич («Таємниця святого Арсенія»), Модест Левицький (« Тиха правда Модеста Левицького»), Павло Пащевський («Капелан Армії УНР»), Олександра Куліш («Перстень Ганни Барвінок») тощо.
Відзначається і вражаюче окреслення саможертовності у безкорисливому служінні ідеї української державності при безмірі гострих ризиків з боку Міхала Чайковського («Отаман Чайка») і В’ячеслава Липинського («Діти Яфета»). А що то значить на тлі нинішнього напруження у польсько - українських взаєминах послідовна вмотивованість автором життєвого вибору «поляків з українською групою крові»: «Я хочу, щоб була Україна!».
Адекватно складається ціна і романам «Борозна в чужому полі» та «Вибух у пустелі» як творам про інтелектуальних велетнів, «про українську людину, яка, полишивши рідний край, не загубилася на чужині», а стала поряд і з тими, «хто своїм інтелектом впливає на долю світу». Нагадаємо, що героями першого є троє політичних емігрантів з України – троє братів Тимошенків, які згодом стали помітними представниками світової наукової еліти. Друге полотно – про долю вченого теж зі світовим іменем Георгія Кістяківського родом із Боярки. Здобувши докторат ще у 24 роки, він упродовж життя за кордоном удостоївся честі бути обраним почесним доктором наук найпрестижніших університетів США та Великобританії. Поміж тим вважав за необхідне суттєво докластися до появи відповідної ухвали Конгресу США щодо спорудження пам’ятника нашому Тарасові Шевченку. А будучи співавтором атомної бомби, мудро збагнув загрози від неї. Вчинки, що й казати, - надшляхетні… До слова, у цьому романі письменник зумів відстежити ще й знакову родинну тяглість Кістяківських. І ось що зазначає з цього приводу у відгуку на «Вибух у пустелі» згаданий вище провідний співробітник НАН України Микола Григорчук: «На прикладі родини Кістяківських – інтелігентів у п’яти поколіннях він показав, яким могутнім міг би бути наш народ, якби доля дозволила йому самостійно розвиватись».
Цією виразно актуальною цитатою вважаємо за потрібне завершити побіжне (згідно з можливостями жанру, до того ж корсаківські творчі широти осягнути нелегко навіть у солідній монографії) анотування думок маститих рецензентів. І читач, звісно, розуміє чому: у ній – своєрідне узагальнення виховного потенціалу образів українців, виписаних талановитою рукою мисливця за унікальними фактами, для якого патріотизм – таки «труд важкий, гарячка невдержима». Здавалося б, «напольовані» реалії досить рідкісні, але загалом суттєво увиразнюють обличчя нації. І назву книги «Із кореня дужого» варто сприймати не тільки як означення хисту самого Корсака та авторського загалу, а й своєрідно подане напучування усім нині в Україні сущим: «Так! Ви – крона із кореня дужого. Дужого по-українськи. І Вам до снаги сягати піднебесних висот». Як мовлено поетом, « де виросли – там МУСИМО (підкреслення моє О.К.) цвісти»…
P.S. Автор повинен попросити вибачення і в белетриста Корсака, і в читача за досить утилітарну (як стосовно творчості художньої!) акцентацію і такого закінчення, і всього сказаного вище. Вибір зроблено свідомо і зумовлений він потребою якомога більше розширити коло зацікавлених літературою подібного характеру. Не будемо лукавити:таке серйозне чтиво пересічному люду не дуже під силу. Адже 80% населення України, як то відомо з надійних джерел, «за європейськими нормами бідняки, люди вкрай нужденні і мало вмотивовані до культурно – громадського життя.» Чи до самоосвіти повсякчас засмиканим і забіганим у пошуках елементарного харчу? Переважно обходить таку лектуру і нинішня огаджетована юнь, що «зростає в умовах духовно-культурної посухи» та взагалі сахається паперових носіїв інформації обсягом більше десяти сторінок.
Отож, поки що головна надія – на читача - популяризатора, на своєрідного посередника між культурним продуктом і бажаним споживачем. І це має бути той інтелігент-патріот, на кого все ж прийнято серед людей притомних взоруватися, хто має вплив на громадську думку. А найперше – освітянина за професією. До прикладу, кому, як не вчителю математики, треба знати і передати учням позицію великого вченого Михайла Остроградського: « У москалів не хочу помирати!»? А вчителю фізики – що відомі титани науки Георгій Гамов, Іван Пулюй теж дуже цінували своє походження із українського кореня дужого. А географу – про українолюбну затятість Миклухо-Маклая, всупереч привласненню його, як і попередньо названих вчених, не особливо порядними сусідами? А що вже тут казати про вчителя історії, про класного керівника, яким бувають усі «предметники», або ж адміністратора! Чому ж не вдатися до педагогічного експромту на уроці цитуючи відповідні рядки з відповідної книжки в руках?
Словом, уся та наша українська правда подається письменником - істориком настільки цікаво, що пробудження патріотичного інтересу таки мусить відбуватися.
…Так, нині як ніколи, задля своєї належної вписаності у світ, маємо дбати про безчисельну армію озброєних людей – озброєних відповідними знаннями. Без добрих українознавчих книг, до яких аргументовано причислено і написані Іваном Корсаком, такої потуги не сформувати.
Цінуймо ж творчий доробок визнаного майстра слова не стільки задля його слави (йому наразі її не бракує), як задля спільної справи…

Олеся Ковальчук,
заслужений вчитель України,
громадський діяч, кавалер ордена Княгині Ольги


Ольга
   Іван Корсак Перстень Ганни Барвінок   
«Хто се збагнув і збагне?»
В час між 8 березня і Днем Матері, що цьогоріч припадає на 10 травня, саме раз поговорити про жіноче питання. І тема зручна – на книжкових полицях, дякуючи видавництву «Ярославів Вал», з’явився роман Івана Корсака «Перстень Ганни Барвінок». Тому запитання до автора: чому Ви звернулися до постаті Олександри Білозерської, до постаті жінки, адже досі героями Ваших романів, повістей та оповідань на історичну тематику були переважно чоловіки?
- Іван Корсак: -Ця жінка мала щастя й нещастя (хтозна, чого більше) спізнати велике кохання. Все життя вона вклала, наче у банк, у чоловіка свого, так рідко вдячного, а частіше невдячного Пантелеймона Куліша: і не вимагала вона процентів за вклад, не чекала наймізернішої віддяки… По смерті Пантелеймона Олександровича всі маєтності спродала до ниточки, кошти на видання чоловікових книг віддала, а сама помирала в чужому домі, навіть не в домі, а в сторожці якійсь, на гнилій соломі, на долівці сирій.
А ще було в мене почуття своєрідного протесту. До Ганни Барвінок чомусь найчастіше вживають вислів «поет жіночого горя». Гадаю таке бачення дещо спрощене і однобоке.
-Стривайте, але ж досить переглянути навіть заголовки оповідань цієї письменниці, аби схилитися до схожої думки - «Жіноче бідування», «Сумне подружжя», «Сирітський жаль», «Хатнє лихо», «Нещаслива доля»…
І.К.: - Так, це правда. Але не вся. Безсумнівно, таке визначення для творчості Олександри Білозерської дали наші знакові попередники. Борис Грінченко про Ганну Барвінок свій твір озаглавив дійсно «Поет жіночого горя О.М.Кулішева». І Сергій Єфремов в «Історії українського письменства» назвав Олександру Михайлівну схоже – «поет горя і бідування жіночого». Але досить вчитатися в шанобливі рядки Бориса Дмитровича, як зникає звужене розуміння творчості Ганни Барвінок.
-Можливо, таке першопочаткове сприйняття через те, що Олександра Михайлівна, сама зазнавши чимало страждань, левову частку часу свого віддавала сімейним клопотам, господарці, піклуванню про чоловіка, мізер лишаючи навіть для особистої творчості… Тому й не було в неї змоги власні твори «піарити» та акценти потрібні розставити у їх сприйнятті. А вже для громадських справ, для участі у жіночому русі, в числі своєрідних зачинателів якого також була, бо він рясно тоді пускав перші паростки, - і поготів…
І.К.:-Щодо участі у жіночому русі. В Києві заснували ще 1884 року Вищі Жіночі Курси, згодом з’явилася «Жіноча громада», «Одеське товариство охорони жінок» та інші громадські утворення. У Львові став діяти з 1893 року «Клуб русинок», «Жіночий кружок» в Коломиї, «Жіноча читальня» в Долині та інших низка чимала.
Але ж письменник живе поміж люду Словом, живе власним твором. І коли Ганна Барвінок подає до альманаху «Перший вінок» свої оповідання, то Іван Франко анонсує видання з непідробною радістю:
-Звертаємо увагу нашого жіноцтва на те видавництво і висказуємо щире бажання, щоб воно сталося гідним виразом того просвітнього руху, який від кількох літ почав проявлятися серед нашого жіноцтва. Дуже щасливою вважаємо гадку В[исоко]п[оважаної] пані редакторки помістити в «Альманаху» звістки про всіх руських женщин, котрі в наших часах так чи инакше виступали на публічну арену, будь то в літературі, будь в штуці, промислі чи в житті громадськім. Тільки по зібранні такого матеріялу могли б ми пізнати, чим досі були у нас женщини-русинки…
І.Франко, певне, невипадково поставив літературу на перше місце серед видів «публічної арени».
Зрештою саме ім’я Ганни Барвінок брало участь в жіночому русі, підживлювало його. Ось на Галичині відкривають урочисте зібрання, до якого ретельно готувалися. Попри зиму сувору з морозами несамовитими і презлючими віхолами прибуває і прибуває жіноцтво з різних куточків Галичини і Волині, з Відня, Праги й Варшави.
І виголошує ведуча:
-З ініціативи жіночого гуртка Українського педагогічного Товариства імені Ганни Барвінок з’їзд українських жінок дозвольте відкрити…
А от у газетній публікації йдеться, що іменем Ганни Барвінок нарекли 12 –й пластовий курінь – далеченько він правда, за хвилями бурхливими океанськими, у Рочестері на американському континенті. А по-сусідству значаться курені з іменами Івана Мазепи і Лесі Українки, Івана Виговського і Петра Сагайдачного, Володимира Великого і Андрея Шептицького…Знакове вельми сусідство.
А вже за незалежної України пластовий курінь іменем Ганни Барвінок наречуть і вдома, у Вишгороді
Істинно, гендерний рух починається найчастіше зі Слова.
-Низку років окупаційна московська влада накладала табу на імена Ганни Барвінок і Пантелеймона Куліша. Чомусь східний пришелець їх не любив особливо, здається, не пробував, як Тараса Шевченка чи Лесю Українку «приватизувати», виставити отакими собі «революціонерами-демократами». Навіть пам’ятники на могилах встановити та влада не спромоглася…
І.К.: - Збереглося передання поміж люду Чернігівщини про події в час Другої світової війни. Одного дня німці почали зганяти людей з їх домівок поблизу хутора Мотронівка, наказавши брати з собою лопати. Можна зрозуміти, що творилося в душах нещасних: на обличчях одних замерзла приреченість, жах і безпорадність бачилися на інших лицях, бо заледве тиждень минув як німці через партизанку пів сусіднього села вигубили; розпачу іншим додавала невизначеність, куди й чого їх женуть. Інколи над гуртом знімався жіночий голос, зривався він на лемент було, як за покійником, але грізний окрик гасив те нараз.
Натовп людський спинили біля двох високих хрестів над могилами, недоглянутими і занехаяними, що заросли бур’янищем та вже чагарями обсідати взялися. То могили були Ганни Барвінок і Пантелеймона Куліша. Старший із німців щось загелготів було, а перекладач тут же витлумачив, що наказує гер оберст прибрати усе й розчистити, аби пошановані належно могили були.
Кинулись люди поратися мало не впідбіги, бо скінчилась невизначеність, не на кару, Богу дякувати, сюди їх пригнали, враз розвіявся той судомний страх. А як прибрали довкруж гарненько, то вишикували всіх півколом.
- А зараз. – мовив перекладач, - я прочитаю вам лекцію про значіння Пантелеймона Куліша і Ганни Барвінок для вашої історії і їх місце в європейському контексті. Велика Німеччина поціновує кожну культуру...
Не все розуміли селяни з вельми вченого, що балакав той чоловік, та вже іншими очима дивилися вони на два хрести, що потемніли за низку десятиліть і бралися мохом, як бралася забуттям їхня пам’ять. Але передання в народі лишилося, його притлумнювала довгі роки під страхом Сибіру, та зовсім вже вигасити пам’ять нікому не сила...
Отож і рівняймо, який зайда гірший: московський чи гітлерівський.
-І все ж у показі життя жіночого в творах Ганни Барвінок верх беруть нотки сумні, драматичні нерідко…
І.К.:-Творчість справжнього художника завше поліфонічна і поліфарбна. Як і в кожного непересічного митця, у Ганни Барвінок стачає суму на сторінках, де ж від того суму подітися, лишень визирнімо через вікно… І так само у творах її не бракує світлого та життєствердного, як у природі кольори розмаїті між собою межують. Перечитаймо «Домонтар» або «Молодичну боротьбу», або «Праправнучку Баби Борця» - там не розпач, не сум, там лагідне сонце сторінками розлите… І ще є завзяття жіноче, готовність не поступитися злу, позмагатися з долею, якщо вона щастю людському противиться. У «Праправнучці» жінка звичайна не побоялася стати супроти борця професійного, що похвалявся сміливцям можливим: дам півтори сотні рублів або в землю вжену. «Усі бояться, микуляться, чи йти, чи не йти… А він такий собі огрядний! Руки розставить – вітряк!»
А далі сталося несподіване для всього люду, що на ринку борців оточив: «Він як струсоне її – навколішки посадив. Всі люде обімліли. Вона ж його як придавила, дак і шия й голова ввійшла межи плечі, і земля під ним угнулась». А переляканого чоловіка свого, що й не здогадувався про силу жіночу, заспокоювати мусила, мовляв, як шанувала тебе, так і тепер шануватиму…
От вам і гендерне питання…
Ганна Барвінок – «поет горя жіночого»? Так, звісно. І не так, водночас, принаймні, і не лише, бо як мовить оповідачка з «Праправнучки баби Борця»: «От ми якого роду! Роду борецького! У наш рід ще ніщо нечисте не замішалось…»
Або:
«Борець! Скільки в нас було борців між жіноцтвом у нашу гірку давнину!.. Так, або як інше, знай боролись вони за власну, та й за нашу будущину… Хто се збагнув і збагне?..»
Маємо обов’язок збагнути. Бодай сьогодні.

Розмовляла Клава Трофимук

Mariana Onysko
   Кристофер Бакли Господь - мой брокер   
Очень крутая смешная книга, которая высмеивает множество идиотских книг на тему саморазвития. Главная идея в том, что нужно их читать, но не воспринимать все буквально.

Впринципе я все рассказала - но взять эту книгу и почитать с удовольствием в дороге, всем советую. Она легкая и не напряжная, и к тому же залипучая :-)

Анатолий Гонтар
   Тони Шей Доставляя счастье. От нуля до миллиарда: история создания выдающейся компании из первых рук   
Книга классная! мотивирует не просто создать сервис, а сервис который будет приносить реальную пользу людям.
Приводятся истории успеха и ошибок команды во время работы над Заппосом.

Sofiya Svetlichnaya
   Джон Янч “По рекомендации: Бизнес, который продвигает себя сам”   
Если вам срочно нужна помощь маркетолога, да так, чтобы не один совет, а сразу комплексный подход. Обратитесь к Джону Янчу. Он пишет книги, кричащие о практике. Без лишнего вылизывания текста. С доходчивыми примерами существующих компаний. С поэтапным разбором каждого пункта из оглашенного им рабочего списка в оглавлении.

Все знают об эффекте сарафанного радио. Но как ненавязчиво направить голос существующего клиента в уши потенциального :)? Где вообще их искать? И как наладить процесс рекомендаций с wow-эффектом? При личной консультации, через книгу “По рекомендации", Джон Янч даст ответы.

Andriy Mariyko
   Братья Стругацкие Путь на Амальтею   

Andriy Mariyko
   Дмитрий Глуховский Текст   
Сильная, захватывающая, актуальная и одновременно "тяжелая" книга, как в прочем и все произведения этого автора.

Те кто знаком с творчеством Глуховского знают, что все его романы до этого были фантастическими. События в этой книге максимально приближены к сегодняшним реалиям в РФ.

Цитата из книги:
"За богом грешники гоняются, мусолят его, с рамсами пристают. Праведному человеку с богом, как с водителем автобуса – не о чем разговаривать. Маршрут ясен: довез – вышел."

Andriy Mariyko
   Братья Стругацкие Понедельник начинается в субботу   
Книга меня достаточно повеселила. В данной повести авторы сделали суперовый микс фантастики, юмора и сказки. Оказывается братья Стругацкие были не только прекрасными фантастами, но и авторами с бурным воображением и отменным юмором.

P.S. спасибо Алексею Мась за рекомендацию прочесть данную повесть.

 3771..3780 3781..3790 3791..3800 Ctrl ← 3801..3810 Ctrl → 3811..3820 3821..3830 3831..3831