Сеть знакомств для любителей книг


Книжная Баннерная Сеть

Список лучших рецензий


 3811..3820 3821..3830 3831..3840 3841..3850 Ctrl ← 3851..3860 Ctrl → 3861..3870 3871..3879 
Константин Кошеленко
   Джошуа Купер Ремо Сьоме чуття. Влада, багатство і виживання в епоху мереж   
Сьоме чуття - книга, в якій автор розкриває свій погляд на суть нашої доби, називаючи її епохою мережевої влади.
Ремо згоден з Вебером, визначаючи владу німецьким поняттям Macht - здатністю досягати чого хочеш, незалежно від опіру інших. Вважає, що сьогодні вона виражається через усі види кордонів для впуску і випуску в мережевій топології, що не є пласкою.
Як приклад, він приводить Facebook в перші роки - якщо ви приєдналися до мережі і за десять днів знайшли сімох друзів, то, найімовірніше, залишились в ньому, користуючись перевагами екосистеми з пропускними брамами, та ускладнили вибір для восьмого друга, що міг учинити по-іншому.
Не можу сказати, що книжка щось сильно перевернула в мені, але думаю, це зв‘язано з тим, що користуюсь Інтернет з 90-х, та першу освіту здобув за фахом комп‘ютерних мереж, тому можу рекомендувати іншим.
Декілька фрагментів, що сподобались:
• У Першу світову генерали вважали, що війни можна було уникнути, якби не телеграф. Якби дипломатична коммунікація рухалася зі швидкістю кінної пошти, не створювалась би плутанина в судженнях державних діячів.
• «Людина може відкласти для себе особисто Просвітництво, але лише на певний час», - писав Кант. Ми ж можемо сказати «Людина може відкласти своє включення в мережу, але лише на певний час».
• Чим могутніше стають системи, тим дорожче перебування поза ними. Якщо у вашому колі всі користуються Інтернет, а ви ні, то опиняєтесь у вигнанні.
• Будьте страшенно обережні з тим, до чого підклбчаєтесь. Не тільки через хакерів, а і тому, що президентські кампанї можуть маніпулювати аудіторією.

Алексей Мась
   Илья Абрамский Смех сильных. О художниках журнала "Крокодил"   
Очень большой фанат визуального искусства. И Крокодил тут занимает важное место, как символ пропагандисткой борьбы за умы, работающий почти 70 лет.

При этом в нем много самоиронии, иронии, бытового юмора и как бы сейчас сказали "подмечалова". Все крутые мемы в СССР - пошли из Крокодила.

В книге рассказывается о карикатуристах. Многих из тех, кто начинал еще в царское время, в официальных и подпольных журналах, а потом создали журнал Крокодил. Конечно, книга пропитана СССР духом, но тут уж ничего не поделать. Те, кто хотят антисоветскую и более модерновую трактовку, могут купить 12-томник "История глазами Крокодил". Ее как раз за антисоветскость ругают. Эта - точно в русле партии. Но нужно сказать, что эта книга более камерная. И карикатуры тут читаются лучше и подписей к ним больше. Рассказывается почему автор работал в каждой из манер и как он развивался, с кем дружил и на какие темы шутил.

Рекомендую всем любителям жанра.

Кстати, был же на Украине Перец - интересно было бы прочитать про него такой же обзор.

Ольга
   Іван Корсак Перстень Ганни Барвінок   
«Хто се збагнув і збагне?»
В час між 8 березня і Днем Матері, що цьогоріч припадає на 10 травня, саме раз поговорити про жіноче питання. І тема зручна – на книжкових полицях, дякуючи видавництву «Ярославів Вал», з’явився роман Івана Корсака «Перстень Ганни Барвінок». Тому запитання до автора: чому Ви звернулися до постаті Олександри Білозерської, до постаті жінки, адже досі героями Ваших романів, повістей та оповідань на історичну тематику були переважно чоловіки?
- Іван Корсак: -Ця жінка мала щастя й нещастя (хтозна, чого більше) спізнати велике кохання. Все життя вона вклала, наче у банк, у чоловіка свого, так рідко вдячного, а частіше невдячного Пантелеймона Куліша: і не вимагала вона процентів за вклад, не чекала наймізернішої віддяки… По смерті Пантелеймона Олександровича всі маєтності спродала до ниточки, кошти на видання чоловікових книг віддала, а сама помирала в чужому домі, навіть не в домі, а в сторожці якійсь, на гнилій соломі, на долівці сирій.
А ще було в мене почуття своєрідного протесту. До Ганни Барвінок чомусь найчастіше вживають вислів «поет жіночого горя». Гадаю таке бачення дещо спрощене і однобоке.
-Стривайте, але ж досить переглянути навіть заголовки оповідань цієї письменниці, аби схилитися до схожої думки - «Жіноче бідування», «Сумне подружжя», «Сирітський жаль», «Хатнє лихо», «Нещаслива доля»…
І.К.: - Так, це правда. Але не вся. Безсумнівно, таке визначення для творчості Олександри Білозерської дали наші знакові попередники. Борис Грінченко про Ганну Барвінок свій твір озаглавив дійсно «Поет жіночого горя О.М.Кулішева». І Сергій Єфремов в «Історії українського письменства» назвав Олександру Михайлівну схоже – «поет горя і бідування жіночого». Але досить вчитатися в шанобливі рядки Бориса Дмитровича, як зникає звужене розуміння творчості Ганни Барвінок.
-Можливо, таке першопочаткове сприйняття через те, що Олександра Михайлівна, сама зазнавши чимало страждань, левову частку часу свого віддавала сімейним клопотам, господарці, піклуванню про чоловіка, мізер лишаючи навіть для особистої творчості… Тому й не було в неї змоги власні твори «піарити» та акценти потрібні розставити у їх сприйнятті. А вже для громадських справ, для участі у жіночому русі, в числі своєрідних зачинателів якого також була, бо він рясно тоді пускав перші паростки, - і поготів…
І.К.:-Щодо участі у жіночому русі. В Києві заснували ще 1884 року Вищі Жіночі Курси, згодом з’явилася «Жіноча громада», «Одеське товариство охорони жінок» та інші громадські утворення. У Львові став діяти з 1893 року «Клуб русинок», «Жіночий кружок» в Коломиї, «Жіноча читальня» в Долині та інших низка чимала.
Але ж письменник живе поміж люду Словом, живе власним твором. І коли Ганна Барвінок подає до альманаху «Перший вінок» свої оповідання, то Іван Франко анонсує видання з непідробною радістю:
-Звертаємо увагу нашого жіноцтва на те видавництво і висказуємо щире бажання, щоб воно сталося гідним виразом того просвітнього руху, який від кількох літ почав проявлятися серед нашого жіноцтва. Дуже щасливою вважаємо гадку В[исоко]п[оважаної] пані редакторки помістити в «Альманаху» звістки про всіх руських женщин, котрі в наших часах так чи инакше виступали на публічну арену, будь то в літературі, будь в штуці, промислі чи в житті громадськім. Тільки по зібранні такого матеріялу могли б ми пізнати, чим досі були у нас женщини-русинки…
І.Франко, певне, невипадково поставив літературу на перше місце серед видів «публічної арени».
Зрештою саме ім’я Ганни Барвінок брало участь в жіночому русі, підживлювало його. Ось на Галичині відкривають урочисте зібрання, до якого ретельно готувалися. Попри зиму сувору з морозами несамовитими і презлючими віхолами прибуває і прибуває жіноцтво з різних куточків Галичини і Волині, з Відня, Праги й Варшави.
І виголошує ведуча:
-З ініціативи жіночого гуртка Українського педагогічного Товариства імені Ганни Барвінок з’їзд українських жінок дозвольте відкрити…
А от у газетній публікації йдеться, що іменем Ганни Барвінок нарекли 12 –й пластовий курінь – далеченько він правда, за хвилями бурхливими океанськими, у Рочестері на американському континенті. А по-сусідству значаться курені з іменами Івана Мазепи і Лесі Українки, Івана Виговського і Петра Сагайдачного, Володимира Великого і Андрея Шептицького…Знакове вельми сусідство.
А вже за незалежної України пластовий курінь іменем Ганни Барвінок наречуть і вдома, у Вишгороді
Істинно, гендерний рух починається найчастіше зі Слова.
-Низку років окупаційна московська влада накладала табу на імена Ганни Барвінок і Пантелеймона Куліша. Чомусь східний пришелець їх не любив особливо, здається, не пробував, як Тараса Шевченка чи Лесю Українку «приватизувати», виставити отакими собі «революціонерами-демократами». Навіть пам’ятники на могилах встановити та влада не спромоглася…
І.К.: - Збереглося передання поміж люду Чернігівщини про події в час Другої світової війни. Одного дня німці почали зганяти людей з їх домівок поблизу хутора Мотронівка, наказавши брати з собою лопати. Можна зрозуміти, що творилося в душах нещасних: на обличчях одних замерзла приреченість, жах і безпорадність бачилися на інших лицях, бо заледве тиждень минув як німці через партизанку пів сусіднього села вигубили; розпачу іншим додавала невизначеність, куди й чого їх женуть. Інколи над гуртом знімався жіночий голос, зривався він на лемент було, як за покійником, але грізний окрик гасив те нараз.
Натовп людський спинили біля двох високих хрестів над могилами, недоглянутими і занехаяними, що заросли бур’янищем та вже чагарями обсідати взялися. То могили були Ганни Барвінок і Пантелеймона Куліша. Старший із німців щось загелготів було, а перекладач тут же витлумачив, що наказує гер оберст прибрати усе й розчистити, аби пошановані належно могили були.
Кинулись люди поратися мало не впідбіги, бо скінчилась невизначеність, не на кару, Богу дякувати, сюди їх пригнали, враз розвіявся той судомний страх. А як прибрали довкруж гарненько, то вишикували всіх півколом.
- А зараз. – мовив перекладач, - я прочитаю вам лекцію про значіння Пантелеймона Куліша і Ганни Барвінок для вашої історії і їх місце в європейському контексті. Велика Німеччина поціновує кожну культуру...
Не все розуміли селяни з вельми вченого, що балакав той чоловік, та вже іншими очима дивилися вони на два хрести, що потемніли за низку десятиліть і бралися мохом, як бралася забуттям їхня пам’ять. Але передання в народі лишилося, його притлумнювала довгі роки під страхом Сибіру, та зовсім вже вигасити пам’ять нікому не сила...
Отож і рівняймо, який зайда гірший: московський чи гітлерівський.
-І все ж у показі життя жіночого в творах Ганни Барвінок верх беруть нотки сумні, драматичні нерідко…
І.К.:-Творчість справжнього художника завше поліфонічна і поліфарбна. Як і в кожного непересічного митця, у Ганни Барвінок стачає суму на сторінках, де ж від того суму подітися, лишень визирнімо через вікно… І так само у творах її не бракує світлого та життєствердного, як у природі кольори розмаїті між собою межують. Перечитаймо «Домонтар» або «Молодичну боротьбу», або «Праправнучку Баби Борця» - там не розпач, не сум, там лагідне сонце сторінками розлите… І ще є завзяття жіноче, готовність не поступитися злу, позмагатися з долею, якщо вона щастю людському противиться. У «Праправнучці» жінка звичайна не побоялася стати супроти борця професійного, що похвалявся сміливцям можливим: дам півтори сотні рублів або в землю вжену. «Усі бояться, микуляться, чи йти, чи не йти… А він такий собі огрядний! Руки розставить – вітряк!»
А далі сталося несподіване для всього люду, що на ринку борців оточив: «Він як струсоне її – навколішки посадив. Всі люде обімліли. Вона ж його як придавила, дак і шия й голова ввійшла межи плечі, і земля під ним угнулась». А переляканого чоловіка свого, що й не здогадувався про силу жіночу, заспокоювати мусила, мовляв, як шанувала тебе, так і тепер шануватиму…
От вам і гендерне питання…
Ганна Барвінок – «поет горя жіночого»? Так, звісно. І не так, водночас, принаймні, і не лише, бо як мовить оповідачка з «Праправнучки баби Борця»: «От ми якого роду! Роду борецького! У наш рід ще ніщо нечисте не замішалось…»
Або:
«Борець! Скільки в нас було борців між жіноцтвом у нашу гірку давнину!.. Так, або як інше, знай боролись вони за власну, та й за нашу будущину… Хто се збагнув і збагне?..»
Маємо обов’язок збагнути. Бодай сьогодні.

Розмовляла Клава Трофимук

Mariana Onysko
   Кристофер Бакли Господь - мой брокер   
Очень крутая смешная книга, которая высмеивает множество идиотских книг на тему саморазвития. Главная идея в том, что нужно их читать, но не воспринимать все буквально.

Впринципе я все рассказала - но взять эту книгу и почитать с удовольствием в дороге, всем советую. Она легкая и не напряжная, и к тому же залипучая :-)

Анатолий Гонтар
   Тони Шей Доставляя счастье. От нуля до миллиарда: история создания выдающейся компании из первых рук   
Книга классная! мотивирует не просто создать сервис, а сервис который будет приносить реальную пользу людям.
Приводятся истории успеха и ошибок команды во время работы над Заппосом.

Sofiya Svetlichnaya
   Джон Янч “По рекомендации: Бизнес, который продвигает себя сам”   
Если вам срочно нужна помощь маркетолога, да так, чтобы не один совет, а сразу комплексный подход. Обратитесь к Джону Янчу. Он пишет книги, кричащие о практике. Без лишнего вылизывания текста. С доходчивыми примерами существующих компаний. С поэтапным разбором каждого пункта из оглашенного им рабочего списка в оглавлении.

Все знают об эффекте сарафанного радио. Но как ненавязчиво направить голос существующего клиента в уши потенциального :)? Где вообще их искать? И как наладить процесс рекомендаций с wow-эффектом? При личной консультации, через книгу “По рекомендации", Джон Янч даст ответы.

Andriy Mariyko
   Братья Стругацкие Путь на Амальтею   

Andriy Mariyko
   Дмитрий Глуховский Текст   
Сильная, захватывающая, актуальная и одновременно "тяжелая" книга, как в прочем и все произведения этого автора.

Те кто знаком с творчеством Глуховского знают, что все его романы до этого были фантастическими. События в этой книге максимально приближены к сегодняшним реалиям в РФ.

Цитата из книги:
"За богом грешники гоняются, мусолят его, с рамсами пристают. Праведному человеку с богом, как с водителем автобуса – не о чем разговаривать. Маршрут ясен: довез – вышел."

Andriy Mariyko
   Братья Стругацкие Понедельник начинается в субботу   
Книга меня достаточно повеселила. В данной повести авторы сделали суперовый микс фантастики, юмора и сказки. Оказывается братья Стругацкие были не только прекрасными фантастами, но и авторами с бурным воображением и отменным юмором.

P.S. спасибо Алексею Мась за рекомендацию прочесть данную повесть.

Ruslan Zhmachenko
   Харуки Мураками О чем я говорю, когда говорю о беге   
Это первая книга Мураками, которую я прочитал. Решил прочесть в рамках подготовки к своему первому марафону.

Я ожидал, что книга поможет мне как-то лучше подготовиться к забегу, но ожидания не сбылись. Автор просто рассказывает истории о своих взаимоотношениях с бегом и о том, как бег помогает ему в писательском деле. Мураками не дает советов и не предлагает тренировочных программ. Да и на вопрос о чем он думает во время бега он прямо отвечает: да ни о чем особенном не думаю, бегу себе и бегу. Если честно, я так и не понял о чем говорит автор, когда говорит о беге :-). При этом, не могу сказать что книжка неудачная, мне она вполне хорошо зашла.

От книги нельзя получить какие-то практические знания по спорту или здоровому образу жизни. Но можно получить пару часов спокойного, убаюкивающего чтения. Говорят, Мураками всегда такой.

 3811..3820 3821..3830 3831..3840 3841..3850 Ctrl ← 3851..3860 Ctrl → 3861..3870 3871..3879