Сеть знакомств для любителей книг



Вікторія Кондрацька
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Ivanka

 
Katerina Masyta

 
Vladyslava Mokievets





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена




Вікторія Кондрацька

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (1)Философия, история (1)Поэзия (1)

 1..2 
Вікторія Кондрацька
«Судьба, точно лодку цунами,
Швыряла меня среди скал.»
«Так закаляется сталь», Борис Маріан.

Книга, із символічною назвою «Нить моей Ариадны» вражає не тільки яскравою авторською майстерністю, але і глибоким автобіографізмом. Вона є справжнім криком душі не тільки Бориса Маріана, але і тих дисидентів, які зазнали покарань за часів хрущовських «заморозків». Прочитавши її, поринаємо у болючі спогади тих подій, які передаються через призму не тільки поетичного таланту митця, але і відображаються у мемуарній прозі.
Спершу вводить нас у світ змістовної поезії, неперевершеної авторської стилістики лірика «Себе на День рождения». Принцип контрасту, до якого звертається Борис Маріан у поданому вірші, свідчить нам про те, що автора можна назвати справжнім художником, який зображує картини життя на полотні лірики. Образ «серого» та «плачущего» неба втілює стан душі самого митця, його смуток та печаль. Тож ліричний герой виступає нероздільним із власним «я» поета. Невимовна туга за волею, Батьківщиною, тим неповторним мерехтінням зірок у рідному краї переходять у світлі надії на краще, замінюються палким оптимізмом, що закликає ніколи не здаватись, не зневірювались. Ці глибокі моральні настанови закарбувались у таких рядках:

Но вера –
мой друг и мой верный кудесник
Железным приказом велит мне:
«Вперёд!»

Доповнює морально-соціальну і політичну тематику збірки і вірш «Сестре Анне». Велика щирість поета, душевність, правдивість розповіді, точна передача власного настрою та почуттів у звертанні до сестри надаєть ліриці особливого трепетного звучання. Більше того, не можуть залишити нас байдужими такі художні слова Бориса Маріана:

В мою весну, как мачуха ворвалась,
Холодная осенняя желтынь.

За що було покалічено стільки невинних людських доль, засуджено у в’язниці талановитих майстрів слова? Чому постраждала еліта нації, яка намагалась присвятити своє життя боротьбі за правду та справедливість? Скількох була покарано, ув’язнено, репресовано… Але справжніми героями, безсмертними взірцями залишаються ті, хто ніколи не скорився, не втратив почуття власноъ гідності та непохитності. Саме таким є Борис Маріан, якого досить рано загартувала доля. Невід’ємною складовою його життя стала поезія, яка досить рано полонила митця: ще у класі третьому Борис Маріан створив свій перший вірш у класі на дошці. Ніколи не згасав його дух боротьби за справедливість, так як і ніколи не згасав великий талант у написанні віршів.
Справжніми літературними наставниками поет вважав В.Хлєбнікова, А. Ахматову, Н. Гумільова, Б. Пастернака та багатьох інших російських величних митців. У ліричному зверненні до Пушкіна із гірким смутком Борис Маріан підкреслює:

А в 37-м писала б пресса,
Что народу враг ты и паук.

Ця художня довершеність автора наштовхує замислитись над трагічними сторінками нашої історії.
Недаремно поезія «Так закаляется сталь» завершує перший розділ збірки, адже ця лірика є своєрідним духовним підсумком,вона відображає рішучість і високу моральну стійкість автора, свідчить про непохитність і відчайдушність Бориса Маріана. Не можу не зазначити, що особисто мене надзвичайно вразили такі філософські рядки:

Я первым не стал в этих гонках,
Но понял, отринув печаль,
Как выжить и жить для потомков
И как закаляется сталь.

В розділі «Размышляя о вечном» митець згадує і про рідну Молдову, пронизує її образ палким патріотизмом і відданістю рідній землі. Виняткової ніжності, плавності звучання, теплоти у розкритті образів надають художні образи, серед яких велике значення має повтор «в час вечерний».

Особлива лірична щирість поета, глибокі роздуми наповнюють вірш «Похвала одиночестве». Не можуть залишити нас байдужими наступні поетичні рядки:

Ох, не знает никто мою душу-
Одиночество друг мне и брат…

Лише поезії довіряє автор свій сердечний біль, переживання, думки там настрої. Незмінними «тремя товарищами», як зазначає Борис Маріан, для нього є Бог, Зошит та Книга,символіка яких відзначається сакральним змістом.

Світла любов до природи, зокрема співчуття голодній синичці відображається в поезії «Русская зима». Коли пташечка залітає в кімнату поета, він бажає допомогти їй, що передається такими словами:

За храбрость я хлеба и сала дал птице,
И тут же влетели в окно со двора
Со звоном весёлым другие синицы,
И звон это значил, должно быть «Ура».

Особливо запам`ятовується і розділ «Любовь и лёд», де автор вирізняється глибокою поетичною щирістю у кожній ліриці, створюючи образ кохання, багатством художніх засобів і водночас лаконічністю і точністю у змалюванні власних почуттів. Кожному читату неодмінно запам'ятається глибока змвістова сутність розділу, яскраве емоційне навантаження віршів.

Отож, книга Бориса Маріана «Нить Ариадны» належить до числа тих, які має прочитати кожен із нас. Це одна зі зразків, де на тлі історичної правди відображуються реальні події із життя автора, передаються його особисті почуття та переживання, що і підсилює безпосередня розповідь митця. Особливість цієї збірки полягає також і в тому, що вона є комбінованою, адже вірші-спогади, звертання, сповіді доповнюються глибокою мемуарною прозою. Прочитавши кожен вірш, в душі пробуджується гуманізм, співчуття до тих знедолених людей, які несправедливо зазнали жорстких покарань, безмежний патріотизм, людська самосвідомість, любов до волі та свого життя…

Борис Мариан Нить моей Ариадны
Вікторія Кондрацька
Сама назва книги, яка містить глибоке емоційне та змістове навантаження, є своєрідним криком душі знедоленої людини, закликом ніколи не здаватись, не зневірюватись. Варто зазначити, що ці слова були справжнім життєвим кредом не тільки для головних героїв цієї книги, але і для понад чотирнадцятьох тисяч українців, які пройшли через Аушвіц – жахливий нацистський концтабір, для тих, які гордо боролись, намагались вижити, ніколи не втрачали віри, витерпівши знущання, страждання, голод і холод.
Досить влучними і точними є слова Володимира В`ятовича, кандидата історичних наук, який писав: «Чи не єдиним пам’ятником цим українським героям антинацистського опору стали спогади їх побратимів, що пережили пекло концтабору». Замислившись над вищезгаданими рядками, розуміємо, що наш людський обов’язок – пам’ятати про безстрашність та жертовність цих непохитних патріотів , не забувати про ті страшні події, які випали на їх долю. А допоможе нам у цьому книга Д. Чайковського, людини, яка зазнала переслідувань у тюрмах та нацистських концентраційних таборах. Варто зазначити, що унікальність цієї книги полягає не тільки в тому, що події, які в ній описуються, побудовані на безпосередньому авторському автобіографізмі, але також і те, що, побачивши світ у 1946 році, вона стала однією із перших у світовій літературі свідченням про жахи німецького концтабору.
Надзвичайна художня майстерність правдивості та реалізму Д. Чайковського, передання власних переживань та сподівань , роздумів та настроїв головними героями допомагає побачити страшні події через призму людських почуттів, викликає невимовне співчуття до тих персонажів, покалічених долею, наштовхує на усвідомлення, яка величезна духовна сила, непогасний патріотизм, любов до життя сприяли тому, щоб герої присвячували себе самопожертві за відродження Батьківщини. Про це свідчать такі рядки із книги: «За вікном кричали вартові, лунали постріли і чиєсь горе плакало дитиною… З міста плили згуки церковних дзвонів, бадьорі, як стукіт тисячі сердець за товстими дротами ґратів».
Не може не зворушити епізод, сповнений глибокої щирості та гуманізму, коли Гнат Тирський , в якому впізнаємо самого автора, не зважає на свій надзвичайний фізичний біль, швидко забуває про нього: «Що дає силу тому мізерному хлопцеві всміхатися після катувань? Які чудові образи і в якому світі бачить він їх? Яка віра держить його кволе тіло? І наче у відповідь долетіла крізь розчинене вікно насвистувана кимсь мелодія солодкої пісні «Україно, моя Україно, золота ти моя стороно!..»
Вражає і непохитність Василя Лемеша, девізом життя якого є слова «караюсь, мучусь, але не каюсь»...Щоденна важка праця, постійні катування виснажували людей, але ніщо не було здатним погасити любов до Батьківщини у їх серцях. Чи перенесуть герої всі страждання, які випадуть на їх долю, чи зможуть залишитись живими? І як розгоратимуться події далі, чим все закінчиться? Відповідь на ці всі питання, які хвилюють нас, зможемо знайти, прочитавши книгу. Проста, звичайна мова написання робить її доступною для надзвичайно широкого кола читачів, сприяє тому, щоб сторінки читались швидко, незважаючи на насиченість перебігу подій.
Варто доповнити, що, ознайомившись із книгою, читач не зможе забути її глибоку змістову сутність. Основні проблеми, лейтмотиви та яскраві характери персонажів не залишать нас байдужими, адже вражаючий стиль написання автора, який ґрунтується на власних спогадах, та глибоке розкриття невідомої інформації обов’язково запам’ятовується читачам та наштовхує замислитись, чи залишились такі відчайдушні патріоти, яким притаманна така ж нескореність, непохитність та непереможна любов до життя.
Велику гордість, пошану та співчуття викликають щирі рядки: ««Ні, ще далекий час, коли ми згинемо, а історія перегорне сторінку існування українського народу! Ми дужі й молоді, тверді і незломні». Книга Д.Чайковського не тільки призначена для передачі тих страшних подій у нацистських концентраційних таборах, допомагає зберігати історичну пам'ять про страшне минуле, але і звернена в майбутнє. Кожен українець має обов’язково прочитати її, щоб зрозуміти сутність справжнього патріотизму, не забувати про величних героїв нашої держави, здатних на самопожертву, брати за приклад їх високоморальність, нескореність та любов до життя…

Данило Чайковський Хочу жити!
 1..2