Сеть знакомств для любителей книг



Тая Куденко
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Ivanka

 
Katerina Masyta

 
Vladyslava Mokievets





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена




Тая Куденко

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (1)Философия, история (1)Поэзия (1)

 1..2 
Тая Куденко
Я мыслил сумбурно,
Слагал я не плавно,
Но словом, как буром,
Бурил я о главном…


Масштаби та значення багатьох подій краще сприймаються не через сухий історичний фактаж, а крізь призму художньої творчості їх очевидців. Можна детально досліджувати, скільки талановитих людей постраждали від радянських репресій, можна уважно студіювати їхні біографії, вироки, винесені трибуналом… Проте щоб по-справжньому відчути всю трагедію минулого, варто просто відкрити збірку Бориса Маріана та прочитати її.

Звинувачений «совєтамі» за «антирадянську агітацію та пропаганду», молдовський публіцист, поет і громадський діяч п’ять дорогоцінних років своєї молодості провів у таборі для таких самих інакодумців. Спершу про той час хочеться написати «втратив» - але ж ні, за цей період автор написав такі поезії, що ті роки втраченими ніяк не назвеш, принаймні в контексті творчості.

Збірка «Нить моей Ариадны» містить у собі як авторську поезію Бориса Маріана та частину його прозових мемуарів, так і вірші товаришів письменника «по перу и по «кирзовой» каше». Кожен твір – маленька історія про велику Людину. Людину, яка пройшла крізь те, що навіть атеїстів змушувало просити допомоги в Христа.

«…По бритвам ходил я, по нервам, / Бросался в огонь из огня…» - так згадує свою молодість автор. Про свої вчинки він не шкодує, адже «…Родился я, кем надо,/ свой кол осиновый вбивая без огляда,/ в Империю безбожия и зла». Не шкодує, навіть незважаючи на те, через які страхіття пройшов.

Не здатися, не зламатися, не загубитися в треклятому лабіринті авторові допомогла його власна «нитка Аріадни». Віра, людяність, спогади про рідний край та кохану людину почуття гумору – це, певно, і допомагало вогникові його душі не погаснути від холодних протягів табірної атмосфери. Цей стоїцизм і дає Борисові Маріану безперечне право давати такі поради нам, його читачам: «живи, не мудрствуя лукаво», «живи по правде», цінуй кожну мить життя.

Борис Маріан, як той соловей з його поезії: птах, який співає, бо інакше плакати не може. Хіба що замість співів у автора – вірші та проза. Цей письменник пройшов через знущання влади, яка «вражий дух твой чувствует и видит,/ как в старой табуретке новый гвоздь», більш того – вийшов із цієї боротьби переможцем. Він – один з тих, чиї «сгорбленные силуэты» не просто «пройдут по километрам кинолент», а й закарбуються у пам’яті нових поколінь як справжні гуманісти, стоїки та, без перебільшень, герої.

Борис Мариан Нить моей Ариадны
Тая Куденко
«Здоров’ям і життям найкращих купована воля України»


«Хочу жити!» Данила Чайковського – це не лише своєрідний документ, що містить у собі опис найжахливішого періоду нашої історії, а й до болю щира, прониклива та вражаюча своєю відвертістю книга.

Зважаючи на те, що автор сам пережив жахіття концтаборів, «Хочу жити!» є відображенням реальних подій, і цей факт із кожною наступною прочитаною вами сторінкою лякатиме дедалі більше. Катування, насилля, знущання, яких зазнали тисячі невинних людей, описані в цій книжці так, що читач і сам поволі починає відчувати біль, холод та страх. Відчувати те, до чого за роки ув’язнення звикли жертви Аушвіца та інших таборів.

Герої «Хочу жити!», серед яких, зокрема, і Гнат Тирський - alter-ego автора, - еталони справжнього стоїцизму. Вони продовжували любити життя та цінити кожну його хвилину. В умовах невимовної антигуманності ці люди залишалися Людьми. Старі жертвували своїм життям заради молоді, чоловіки – своїм хлібом заради жінок, яких фашисти використовували як піддослідних у своїх експериментах зі штучним заплідненням.

Така «шокотерапія» є, безперечно, необхідною для кожного свідомого українця. Більш того, повчитися у покоління, на чий вік випав цей страшний жереб, варто не лише незламності духу. Слід згадати про те, з якою гідністю тодішні в’язні захищали нашу країну, перебуваючи в неволі. Навіть коли жертви мусили «скидати шапчину перед кожним з оцих чванькуватих «надлюдей», у їхніх серцях жевріло полум’я віри у світле (чи принаймні не настільки темне й холодне) майбутнє нашої держави. «Хто посягає по Україну, той мусить згинути» - ці слова одного з героїв твору мусимо закарбувати в своїх серцях усі ми, українці.

Ця книга є доказом того, що хоча багатьох зі згаданих осіб «замість сподіваної волі дзвінко поцілувала куля», це не значить, що пам’ять про них загинула разом із їхніми тілами. Люди ці хотіли жити, і ми маємо своєю пам’яттю продовжити їхнє життя, яке було спотворене катуваннями в таборах.

Читайте і збагачуйтеся духовно.
Пам’ятайте історію свого народу.
Цінуйте життя.

Данило Чайковський Хочу жити!
 1..2