Сеть знакомств для любителей книг



Марічка Нижник
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Vladyslava Mokievets

 
Katerina Masyta

 
Аліна Вірстюк





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена




Марічка Нижник

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (1)Поэзия (1)

 1..1 
Марічка Нижник
Его строка заветная жива:
«Пишите честно -
Как перед расстрелом.
Жизнь оправдает
Честные слова».
А.Жигулин
Кожна книжка має свою особливу енергетику. Наче донорська кров, тече ця енергетика від серця автора до серця читача й у зворотній бік (систола й діастола), передаючи у своєму плині переживання й думки, відбиті на сторінках.
У книзі Бориса Моріана - пристрасть полум’яного часу. І, власне, ця сама «пристрасть», злегка скута рамками обов’язкової документальності, - аж надто западає в душу. Прочитавши «Нитку моєї Аріадни», ще доволі довго відчуваєш якийсь гіркуватий післясмак.
Пристрасть полум’яних літ…
Криваві спалахи пострілів під сльотавим осіннім вітром. Тендітні віти кедрів, понівечені кулями.
Крок вліво – розстріл. Крок вправо – розстріл. Пошерхлі сторінки таборової прозопоезії. Чи поезопрози. Це вже – як кому… в залежності від специфіки бачення світу.
Моріан долучив до змістової канви своєї книги окрім тюремної поезії різних років, окремі глави мемуарів із виразною назвою «Записки блатного студента», а також вірші кількох товаришів «по перу и кирзовой каше». Це не новий прийом у літературі, подібно побудована, наприклад книжка тюремних спогадів А.Жигуліна. Однак у «Нитці моєї Аріадни» поезійна і прозова складові не розрізнені, як у Жигуліна, а утворюють осмислену єдність. Борис Моріан показує себе досвідченою у літературній праці людиною (то й не дивно, бо ця книга є сьомою у творчому доробку письменника), вміло поєднуючи яскраву емоційну і стриману хронікально-історичну хвилі на сторінках свого твору.
Сюжет книги класичний як для широкого пласту «таборової літератури». Деякою мірою «ріже слух» абсолютне критикування радянського режиму, однак для людини, яка несправедливо постраждала від свавілля влади, це є і було б досить природно.
Ідейно книга вчить подоланню. Силі волі. Силі духа.
Хоч би яким химерним не видавалося життя, яке відкривається перед очима, треба мати сили із високо піднятою головою поспішати назустріч йому, бо зупинитися – значить загинути.
Попри все йти. Не згинати ні на мить розкрилені плечі... і намагатися не звертати уваги, що на коліях твоєї дороги пил деінде вперемішку з кров'ю.
Така вже примха епохи.
Ми непробачно швидко звикли до цієї примхи. Навіщо, мовляв, боятися? Червоне, червоне, червоне… Вишивка тонкою ниткою по шовку – рівні, акуратні стіжки. Чи не варто раз і назавжди відпороти їх з канви нашої історії, почавши новий візерунок уже іншими кольорами – синім і жовтим?..
Страшна життєва правда одкривається раптово, несподівано. У книзі вона показана сповна. Маріан подає її у вигляді своєрідної кінострічки.
Но встанет над сияющей планетой
Всечеловечьей скорби монумент
И сгорбленные наши силуэты
Пройдут по километрам кинолент.
Чорно-біле марево переживань і болю. Але підсвідомо відчувається, що одвічну палітру вплівся ще один колір – червоний. Багато червоного. Розлився колір крові всіма манівцями і дорогами, всіма морями й океанами, б’є у всі дзвони: стрічайте, люди!
Чи стане у нас сили закрити вуха і пройти повз нього, не впавши, не змалівши, не розгубивши силу душі на гострих скелях поневірянь? Бо ж
«не хранит былой любви запас / Сердце, пережившее утраты»…
Запам’яталося. Напевне, правду кажуть: вірші, які подобаються, не треба вчити. Вони – з півслова і на все життя. Прозу, що суголосна життєвим поглядам, не треба конспектувати у читацький щоденник. Вона конспектується в душу. Таких конспектів багато повинно бути у рюкзаці, що його перекинув через плече і йдеш з ним дорогою життя. Чи класти мені «Аріадну» до свого рюкзака? Напевне. Думаю, важко не буде.

Борис Мариан Нить моей Ариадны
 1..1