Сеть знакомств для любителей книг



Cабіна
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Vladyslava Mokievets

 
Katerina Masyta

 
Марічка Нижник





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена




Cабіна

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (1)Поэзия (1)

 1..1 
Cабіна
Я первым не стал в этих гонках,
Но понял, отринув печаль,
Как выжить и жить для потомков
И как закаляется сталь.
Борис Маріан
Зустрівшись поглядом із гострими, виразними та безмежно добрими очима цієї людини, саме такі рядки спадуть вам на думку. У них – уся душа людини-втілення Історії, людини, яка не по чутках знає, що таке ГУЛАГ і як «після хрущовської «відлиги» наступили хрущовські «заморозки». Тонка, поетична душа, що так багато знала, не могла й не хотіла все тримати в собі. Тому і вийшли в світ збірки поезій Бориса Маріана. Серед них – «Нить моей Ариадны», ніби вікно у минуле; зазирнеш раз – і не зможеш більше відірвати погляд.
Через монохромну стрічку минулих років червоними плямами проступає кров, людська кров, багато крові; вона моторошно переплітається із озвучкою – невмовкаючим голосом Совісті, який розвіває всі стереотипи раніше «німого» кіно. Ти хочеш змити цю кров, стерти, зчистити, закрити чимось – якимись вигаданими фактами, іменами, датами, подіями, неіснуючими підтекстами, невмотивованими мотивами, ганебними «відмазками». Надто вже ріжуть очі багряно-червоні літери Правди; надто ріже слух пронизливий і принизливий голос-озвучка, незвичний і дивний для нашого вуха, затиканого, ніби ватою, брехнею із підручників, історія в яких, неначе повія, продається черговій владі, перекроюючись щораз на її лад. Хіба бачили чи чули щось ми, наївно вірячи милій кінострічці «для сімейного перегляду», що пістріла лозунгами типу «Назустріч наступній 5-річці!» !? Ні.
І згадуються слова пісні:
Нам очі ніжно закрили,
Губи медом змастили,
Душу кинули просто так.
Та автор не звинувачує нас у глухоті чи сліпоті. Він просто показує те, що бачив сам, те, що чув на власні вуха:
И атеист кричит:
Христосе!..
К утру его во двор выносят
«Очухаться» под ветерком.
Параллельно із ГУЛАГівською лінією спостерігаємо знову ж таки червону стрічку любові. Любові всепоглинаючої, ніжної, прекрасної, неначе сама Аріадна:
Погляди на меня, погляди
Животворным ласкающим взором,
Чтобы серце, что тлеет в груди,
Полетело жар-птицей
Над бором.
Ты не раз так спасала меня,
Вызволяя улыбкой и словом
Из беды, из тюрьмы, из огня,
Укрывая волшебным покровом…
В загальному поезія Бориса Маріана , безумовно, приковує увагу. Пише письменник про зовсім непрості й невеселі речі. Та не залишається смутку в серці після його рядків – ні, навпаки, вселяється надія в те, що все ще буде добре: якщо наш народ і таке пережив, значить, нічого вже нам не страшно! Більш того: в його рядках знаходиш себе, в його словах чуєш власний голос, у його підтексті вгадуєш власні думки.
…вера –
Мой друг и мой верный кудесник,
Железным приказом велит мне:
«Вперёд!»
Перечитайте ці строфи – впевнено, життєствердно, на увесь світ! І ви зрозумієте тоді, чому їх автор поборов усі негаразди в житті, усі перешкоди та біди. Бо ця людина – сильніша від нас. Вона сильна своєю любов’ю до життя, своєю вірою в майбутнє, своїм незламним оптимізмом.
А нам із вами залишається лише перейнятись цим духом, схопити цю «нитку Аріадни» і тримати, доки стане сил. Саме тоді ми пізнаємо щастя, бо – пізнаємо сенс життя.

Борис Мариан Нить моей Ариадны
 1..1