Сеть знакомств для любителей книг



Таня Літвінчук
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Katerina Masyta

 
Ivanka

 
Vladyslava Mokievets





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена




Таня Літвінчук

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

 1..2 
Таня Літвінчук
Тема жахіть таборів ГУЛАГу, тюремно-табірного життя неодноразово піднімалася в літературі держав пострадянського простору і не тільки. Актуальність теми очевидна, адже надзвичайно важливими є дані та свідчення, які трималися в таємниці більше пів століття.
Книга «Нить моей Ариадны» належить перу молдовського дисидента Б.Маріана. Автор книги був заарештований ще на четвертому курсі навчання в Київському державному університеті за стандартним в ті часи звинуваченням – за антирадянську агітацію та пропаганду. Фактично виною молодого та амбіційного студента перед радянською владою була участь в акціях на підтримку Угорської революції 1956р. та підтримка протестів проти її придушення військами Червоної Армії. Отож, київський обласний суд присудив майбутньому поету відбути п’ятирічний термін покарання в Мордовії. Під час перебування в таборах Борис Маріан записував вірші свої та своїх друзів по нещастю в спеціальний зошит, який і став основою даної збірки.
Ця книга є унікальною в своєму роді. Беручи її до рук, сподіваєшся прочитати чергові сторінки про нелюдське поводження з в’язнями у таборах, їх щоденні страждання та поневіряння, але автор висвітлює тему зовсім з іншої сторони. Він пише про своє перебування в таборах зі всією притаманною йому щирістю та з оптимістичними нотками в голосі. Навіть в образах своїх мучителів Борис Маріан бачить в першу чергу людей, згадує хороші сторони їх характерів.
У збірці зібрано не лише вірші самого автора, а й вірші його друзів-поетів, теж в’язнів, які збереглися в його зошиті з віршами і ще не були видані раніше. З особливою теплотою автор розповідає про своїх тюремних друзів, читаючи про них з гіркотою розуміємо, що там була зібрана еліта нації. Ці люди не скоїли ніяких злочинів, їхній духовний рівень свідчив про їх освіченість та високий рівень культури. Майже всі вони вже померли, тому ця збірка ніби данина в їх пам'ять, знак справжньої дружби та підтримки. Велике соціальне значення мають уривки з майбутньої книги мемуарів Бориса Маріана.
Вся збірка – це справжня хроніка епохи, яка органічно переплітається з поетичними творами.
Попри все, що довелось пережити, Борис Маріан не тримає образ на колишню владу, а згадує той період свого життя з ностальгією та теплотою. У рядках: «Потому и поет соловей,/ Что иначе не может он плакать» бачимо відображення самого автора. Адже, незважаючи на всі нещадні повороти долі, тернистий шлях поневірянь в таборах ГУЛАГу, спроби знищити його як особистість Борис Маріан не тільки не здався, не пішов на компроміс із власною совістю, а й здатний все пробачити.
В бібліотеці освіченої людини збірка «Нить моей Ариадны» конче потрібна, тут кожен з нас може знайти відповіді на найважливіші морально-етичні проблеми.

Борис Мариан Нить моей Ариадны
Таня Літвінчук
На долю нашого народу випало не одне лихо, але ніяке не зрівняється з жахами Другої Світової війни. І саме наш народ прийняв на себе головний удар гітлерівської навали, втрати українців становлять близько 14,5 млн людей. У цій війні загинув кожен п’ятий українець, та смерть знаходила наших співвітчизників не тільки на передовій чи в тилу, в німецьких концентраційних таборах гинуло не менше людей. Читаючи книгу Данила Чайковського «Хочу жити» усвідомлюєш, що смерть не передовій – це ніщо в порівнянні з декількома днями в концтаборі.
Автор книги – Данило Чайковський (О.Данський) – ніколи не стояв осторонь життя своєї нації, був активним учасником українського визвольного руху. У людей, які борються, життя ніколи не буде спокійним та безперешкодним. Не було воно таким і у Данила Чайковського, «по-футбольному» кажучи доля неодноразово підставляла йому підніжки і, мабуть, найбільшим випробуванням стало ув’язнення в нацистських концентраційних таборах. За період війни автору довелось відчути на собі побої та приниження від нацистів, побачити смерть друзів та все ж вистояти до кінця і побачити білий стяг перемоги. Все це з надзвичайною реалістичністю показано в творі «Хочу жити».
Мета книги – показати силу на незнищенність духу людини, яка в своєму житті керується вищими ідеалами добра, любові до ближнього і боротьби за волю свого народу. Всі дійові особи книги – реальні люди, от тільки їх імена вигадані, щоб не накликати небезпеку з боку всюдисущої «руки Москви», для якої перебування в концентраційному таборі розцінювалось як державна зрада і людина могла пройшовши жахіття концентраційних таборів відчути на своїй шкірі ще й «ласку» таборів ГУЛАГу.
Головними героями книги є друзі, які разом потрапили в концтабір, весь твір складається з окремих історій з ними пов’язаних. Умови життя в таборах були нелюдськими, більшість людей помирала в перший місяць життя там, а про звільнення можна було й не мріяти. «Це є концлагер, у якому ви маєте працювати, бо інакше чекає вас крематорія. … зрештою – ви й так вийдете звідсіля димарем, бо іншої дороги немає».
Попри всі жахіття таборів, голод і знущання, непосильну праця та хвороби, в’язні найбільше жадали жити, вперто боролись зі смертю. Сам автор – приклад цього: «Кожної ночі смерть приходила до Тирського і сідала йому в головах. Та він не хотів піддатися їй. Тоді вона вбиралась в білий серпанок, як молода наречена й нахилялася до нього, коли він мав гарячку. Але Тирський пізнавав її навіть перебраною»
Навіть у таких надзвичайних обставинах, поряд з крадіжками хліба, самогубствами, інстинктом самозбереження мали місце почуття дружби, любові, співчуття. Люди не уподібнювались тваринам, морально стояли до кінця.
Концентраційні табори – це те явище, про яке потрібно пам’ятати і не дозволити знову виникнути. Цю книгу варто прочитати кожному, адже не можна творити націю, не знаючи своєї історії.

Данило Чайковський Хочу жити!
 1..2