Сеть знакомств для любителей книг



Anastasiya
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Ivanka

 
Мирослава Левкун

 
Христина





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена




Anastasiya

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Философия, история (1)

 1..2 
Anastasiya
Українські землі напередодні утворення Київської держави

Протягом VII—IX ст. слов'яни розселилися на значній території Східної Європи. Згідно з літописом «Повість минулих літ» вони об'єднувалися в союзи племен. Поляни жили навколо Києва на Середньому Подніпров'ї; їхніми сусідами були сіверяни, що мешкали понад Десною.
На захід від полян мешкали древляни та дреговичі. Західні межі розселення сягали Прикарпаття, де жили білі хорвати; а вздовж ріки Західний Буг були землі волинян і дулібів. Уличі і тиверці жили в басейнах Дністра та Південного Бугу біля Чорного моря.
На межі VIII—IX ст. у східних слов'ян почали формуватися засади державності.
Формування державності є підсумком тривалого і складного розвитку суспільства. Передумови для неї виникли й у слов'ян.

 
  Передумови формування державності у слов'ян
 
Економічні: перехід до орного землеробства; відокремлення ремесла від землеробства; зосередження ремесла в містах; розвиток обміну.
Політичні: потреба родоплемінної знаті у захисті своїх привілеїв і захопленні нових багатств; формування союзів племен; загроза нападу зовнішніх ворогів; достатня військова організація.
Соціальні: зміна родової общини сусідською, виникнення нерівності, поява експлуатації людини людиною.
Руська земля утворилася внаслідок державного об'єднання союзів східнослов'янських племен у другій половині І тис. н. є. На великій території Руської землі із союзів племен 
утворювались князівства і засновувались міста — Київ, Новгород, Чернігів, Переяслав та ін. Більшість з них стали центрами князівств.
Головним містом Української - Руської землі визначився Київ. Це місто виникло майже в центрі слов'янських земель на правому березі Дніпра. За легендою це місто, що знаходилося у землях полян, було засновано трьома братами: Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю на нинішній Старокиївській горі. Місто дістало назву на честь старшого брата Кия — полянського князя.
Отже, Київ був центром племені полян, що жили в Середньому Подніпров'ї. Спочатку він був укріпленим поселенням, огородженим ровом та земним валом. Він був столицею Полянського князівства, в ньому стояли князівський палац, житлові будинки, основні господарські та культові споруди.
Про Кия ж відомо, що, закінчивши спорудження міста на Дніпрі наприкінці V ст., він здійснив похід на Візантію, вів переговори з візантійським імператором, уклав торгову угоду з Візантією, а повертаючись назад, на Дунаї заклав місто Києвець. Сусідами слов'ян на північному заході були племена балтів та норманів (варягів), на сході та на півдні — хозари й печеніги та інші кочові племена. Між слов'янами та їхніми сусідами відбувалися сутички за володіння річковими шляхами для ведення торгівлі з країнами Сходу та Візантією.
У IX ст. на слов'янських землях з'явилися варяги, чиї морські походи не давали спокою всій Західній Європі. У IX—XI ст. вони як найманці були на службі у руських князів і візантійських імператорів.
У VIII ст. на сході від Руської землі з'явилася держава хозарів — Хозарський каганат. Войовничі хозари підкорили собі і обклали даниною полян, сіверян і в'ятичів. Але хозарське поневолення тривало недовго. Поляни за допомогою варягів на початку IX ст. змогли повернути собі незалежність.
Наприкінці IX ст. в південноукраїнських степах з'явився новий небезпечний ворог — печеніги, тюркські племена, основним заняттям яких були набіги на сусідні племена і країни. Протягом X—XI ст. русичі вели з ними тривалу боротьбу.
Передумовою створення Київської Русі був розклад родоплемінного ладу у слов'ян, : виокремлення правлячої верхівки, що складалася з князів — вождів союзів племен, князівських дружинників, старійшин. Поступово занепадає роль віча, на якому і раніше вирішувались найголовніші справи. Воно почало скликатися тоді, коли це було потрібно князеві. Втрачається значення народного ополчення, оскільки навколо князів формуються постійні дружини — об'єднання бойових соратників, друзів князя. За допомогою дружин князі завойовували нові землі, збирали данину, голос дружини міг бути вирішальним у питаннях війни та миру, вирішенні інших важливих проблем. Знатні дружинники і родова знать становили при князі боярську раду, що була дорадчим органом. Поступово виникала 
верства великих землевласників — бояр, які отримували від князя за службу вотчини (великі земельні маєтки, що передавались у спадщину).
У IX ст. київські князі поширили свою владу на сусідні землі. Коли у середині IX ст. правителем Києва був князь Дір, арабський історик, географ і мандрівник Хасан аль Масуді писав, що Дір — «перший серед слов'янських царів», який володів «великими містами і багатьма населеними країнами».
Становлення Київської держави пов'язане і з ім'ям князя Аскольда. Він проводив сміливу і далекоглядну політику, чим зміцнив свою державу. Для посилення авторитету своєї влади він прийняв титул кагана, що тоді був рівний титулові імператора, чим поставив Руську державу на один щабель з Візантією та Хозарією — найсильнішими тогочасними державами. Аскольд проводив активну зовнішню політику. За його правління Київська держава міцно утвердилась на узбережжі Чорного моря. Головним напрямом політичних інтересів Аскольда був південь та південний схід, де знаходились найрозвинутіші на той час країни. Найважливішою, акцією Аскольда були його походи на Візантію, які закінчилися вигідними для князя мирними угодами з візантійцями. За Аскольда відбулася перша спроба поширення у східнослов'янських землях християнства, яка відноситься до 860 р. Але в той час воно не стало панівною релігією, бо хрестилася лише невелика частина суспільної верхівки на чолі з князем. Нова релігія зустрічала опір не тільки народу, а й панівної верхівки, в тому числі й волхвів. Саме вони запросили на допомогу новгородського князя Олега, який у 882 р. з Новгорода здійснив похід на Київ і, розбивши дружину Аскольда, захопив місто, звівши нанівець прогресивні діяння цього князя, якого вбили за наказом Олега. Об'єднавши свої володіння на півночі з київськими, князь Олег сприяв утворенню єдиної східнослов'янської держави, що дістала назву Київська Русь.

Київська Русь
Anastasiya
Книгу «Злочини без кари» написав український журналіст, діяч, поет та справжній патріот України Василя Ковальчук, серце якого назавжди залишиться в рідному краї - Лемківщині.
Ковальчук у своїй книзі порушує дуже болючу для себе тему - життя потерпілих від операції «Вісла» на Україні. Вже з перших сторінок автор вказує на те, що події будуть більш локалізованими, тобто , подальший розвиток дії стосуватиметься трагедії конкретної етнічної групи – Лемків, життя В.Ковальчука і його «злочин» на українській землі. 1947 рік. Село Злоцьке .Сотні сімей відривають від рідних домівок і земель для переселення на чужу їм територію – Україну. Серед них і сім’я Василя Петровича. Ще довго доведеться поблукати сім’ї Ковальчиків українською землею, аж поки не знайдуть притулок у с. Мар'янське .
Дуже цікаво читати цю книгу тому що, завдяки автору виникає ефект присутності –так як розповідь ведеться від першої особи. Це поглиблює співпереживання читача. Чималу роль відіграє те, що основною лінією сюжету є розповідь автора про реальні події із свого життя. Книга читається легко але життя Лемківців після переселення описано досить детально, і це трохи втомлює.
Систематизувати прочитане допомагає те що твір складається з маленьких глав. Для мене найцікавішим виявився розділ присвячений Богдану-Ігору Антоничу, на честь якого і було засноване товариство Також є окремі розділи про життя лемківців, вірші автора, присвячені рідній землі, розповідь Лідії Стойкової про безпідставні репресії її батьків, розділ про створення товариства «Лемківщина»..
Цю книгу можна було б вважати авторською якби до композиції не були включені статті і інших Лемків про свої долі саме це робить її народницькою. Автор намагається довести нам незламність духу Лемка. Він доводить що Лемки це окрема єтнокультура, яка лише проживає на теренах України , але наголошує на тому що Лемки поважають Україну і роблять все для її розвитку і процвітання. Також у творі , від автора лунає питання: «Чи будуть покарані винні у стражданнях невинних людей?»
Отже, у цій книзі зібрано дуже багато людських переживань та історичних фактів, На мою думку потрібно більше писати і публікувати подібні книжки для того щоб , відкрити сучасному суспільству всю правду про ту каторгу яку пережили наші предки і не дати стати забутими єтнокультурам які проживають на Україні .
Я захопилась цією книгою з перших сторінок і рекомендую її всім!

Царенок Анастасія 1 курс 4 група

Василь Ковальчук, Лідія Стойкова Злочини без кари
 1..2