Сеть знакомств для любителей книг



Ivanka
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Христина

 
Anastasiya

 
Мирослава Левкун





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена




Ivanka

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Философия, история (2)

 1..3 
Ivanka
опенько Іванна

1-й курс, 3 група

Величезні жертви радянського народу в тому числі і україн
ського, в ім’я свободи і незалежності Вітчизни, тяжкі страждання, звитяжна праця і бойові подвиги в тилу і на полях битв, масовий героїзм людей не пропали даремно – війна закінчилася довгожданою перемогою. За більш як пятидесятирічний час після перемоги у вітчизняній історії розкрито багато подій Великої Вітчизняної війни, питань боротьби народів України проти окупантів. Але багато сторінок української історії другої світової війни залишились ще поза увагою істориків, або висвітлені занадто однобічно.
Але є такі люди, що намагаються показати всі події точно, не викривляючи ніяких фактів. Саме до них і належить Данило Чайковський, автор книги « Хочу жити», що є
першою публікацією в українському письменстві про німецькі концтабори. Книга розповідає нам про тогочасні реалії, про справжнє таборове життя, про відчайдушність та бажання жити.
«Повертаючи до свого блоку, Тирський ще раз глянув по таборі. Місяць обдав світлом дахи блоків і посріблив потрійну смугу дротів. І раптом згадкою прилинула до Тирського стара гагілка: « Ані куди, заїньку, ані вискочити…тут замочки все німецькії». Так, але і за «німецькими» замками люди жили, бажали жити. Цей уривок неопровержымыйцьому приклад.
Вставали під крики та удари, «оберкапи» шмагали людей до живого: «Штубовий чи, як його звали, комендант залі лаявся та бив кожного , хто тільки підкинувся йому під руку. Він нервувався і тому стягнув з ліжка хворого, що кричав у гарячці. Комендант кинув його на долівку й вилив на хворого відро холодної води…» Просто без коментарів… тут зайві слова…
Щоденна праця, побої виснажували та забирали сили. Люди жили не знаючи що буде завтра, адже ж для когось таки завтра не наступало. Писали листи до рідних , в яких події в таборі описувализовсім не в реальних красках. А робилось це все для заманювання в табір. « Моя дорога Еллі! Я живу в робітничому таборі коло Ной Берун число дому 5…мені добре живеться, праця легка, а зароблені гроші складаю до каси і при нагоді тобі перешлю…» Та насправді ж не було так. Дехто просто йшов в табір, незнаючи куди він попаде, йшов у невідоме.
« Людське серце до краю обідніло» (Золотий гомін) Таке явище як концтабори існувало, і про нього повинен знати кожен, хто поважає сам себе.
В цій книзі кожен момент вартий уваги, кожне слово на ціну золота, бо це наша, а не чиясь історія, це те , що дійсно повинен знати кожен житель нашої країни. Бо це наша, а не чиясь історія, бо ми рано чи пізно теж будем історією…А ця книга – то душа народу , справжня , на папері...

Данило Чайковський Хочу жити!
Ivanka
Опенько Іванна 1-й курс, 3 група

Знаєте, не часто читаєш історичну книгу, що могла б настільки захопити своїм сюжетом.

Чому ця книга особлива? Бо автор пише все від першої особи, і це дає неповторне відчуття власне твоєї присутності при цих подіях. Я думаю, що Василеві Ковальчуку вдалося все так тонко відтворити на папері, бо окрім того, що він є письменником, він іще й журналіст. Тому вся його книга – це відчуття того, що ти ніби читаєш репортаж: ти у епіцентрі всіх подій. Ти учасник, ти глядач….

У книзі мова йде про операцію «Вісла» і, так би мовити, очевидців і постраждалих під час неї. Загалом, все це він показує на прикладі власної сім’ї. Ви тільки уявіть-сотні, тисячі сімей відривають насильно від власної землі і відправляють у зовсім чужий, невідомий край. І от тут і відкривається вся душа Лемківця. Особливо мене вражає той факт, що народ, що ніби проживає на нерідній території - і так поважно ставиться до української землі: вони так само сприяють її розвитку, становленню. Це заслуговує неабиякої поваги з нашої, читацької сторони.
Абсолютно всі моменти, до найдрібніших подробиць описується в «Злочин без кари» - починаючи від преїзду і закінчуючи детальним описом побуту лемківців.

Ви запитаєте: то в чому полягає сутність назви? Я думаю, що кожен сам знайде відповідь на це запитання, прочитавши книгу Ковальчука. Але сам автор, як головне питання твору висуває те, чи будуть покарані «злочинці»? Чи отримає хтось по заслугах, за ініціювання і втілення у життя такого нелюдського плану, як операція «Вісла».

Книга вся насичена емоціями людського горя, переживань. Можливо хтось скаже, що таке важко читати, та вся насолода якраз в тому, що сенс дуже глибокий і непростий, але в той же момент читається із захватом.

Іще мене порадував той факт, що розділи в книзі дуже маленькі –і це не обтяжує читача. Та й сама книга невеликого об’єму: немає величезних і важких описів, письменник не вдається до складних художніх форм і засобів, тому особисто мені було читати книжку легко, як на одному диханні.

Власне, я впевнена, що твір Васися Ковальчук заслуговує на увагу широкої аудиторії. Бо ж тут розкривається іще одна сторінка, і не тільки нашого народу.Наша історія дуже тісно переплетена із історією інших країн і народів. А події 1947 року – це так само наша історія, хоча і гірка..Але правдива, як вона буда, буз перебільшень і викривлень.

Василь Ковальчук, Лідія Стойкова Злочини без кари
Ivanka
Величезні жертви радянського народу в тому числі і українського, в ім’я свободи і незалежності Вітчизни, тяжкі страждання, звитяжна праця і бойові подвиги в тилу і на полях битв, масовий героїзм людей не пропали даремно – війна закінчилася довгожданою перемогою. За більш як пятидесятирічний час після перемоги у вітчизняній історії розкрито багато подій Великої Вітчизняної війни, питань боротьби народів України проти окупантів. Але багато сторінок української історії другої світової війни залишились ще поза увагою істориків, або висвітлені занадто однобічно.
Але є такі люди, що намагаються показати всі події точно, не викривляючи ніяких фактів. Саме до них і належить Данило Чайковський, автор книги « Хочу жити», що є
першою публікацією в українському письменстві про німецькі концтабори. Книга розповідає нам про тогочасні реалії, про справжнє таборове життя, про відчайдушність та бажання жити.
«Повертаючи до свого блоку, Тирський ще раз глянув по таборі. Місяць обдав світлом дахи блоків і посріблив потрійну смугу дротів. І раптом згадкою прилинула до Тирського стара гагілка: « Ані куди, заїньку, ані вискочити…тут замочки все німецькії». Так, але і за «німецькими» замками люди жили, бажали жити. Цей уривок неопровержымыйцьому приклад.
Вставали під крики та удари, «оберкапи» шмагали людей до живого: «Штубовий чи, як його звали, комендант залі лаявся та бив кожного , хто тільки підкинувся йому під руку. Він нервувався і тому стягнув з ліжка хворого, що кричав у гарячці. Комендант кинув його на долівку й вилив на хворого відро холодної води…» Просто без коментарів… тут зайві слова…
Щоденна праця, побої виснажували та забирали сили. Люди жили не знаючи що буде завтра, адже ж для когось таки завтра не наступало. Писали листи до рідних , в яких події в таборі описувализовсім не в реальних красках. А робилось це все для заманювання в табір. « Моя дорога Еллі! Я живу в робітничому таборі коло Ной Берун число дому 5…мені добре живеться, праця легка, а зароблені гроші складаю до каси і при нагоді тобі перешлю…» Та насправді ж не було так. Дехто просто йшов в табір, незнаючи куди він попаде, йшов у невідоме.
« Людське серце до краю обідніло» (Золотий гомін) Таке явище як концтабори існувало, і про нього повинен знати кожен, хто поважає сам себе.
В цій книзі кожен момент вартий уваги, кожне слово на ціну золота, бо це наша, а не чиясь історія, це те , що дійсно повинен знати кожен житель нашої країни. Бо це наша, а не чиясь історія, бо ми рано чи пізно теж будем історією…А ця книга – то душа народу , справжня , на папері...

Данило Чайковський Хочу жити!
 1..3