Сеть знакомств для любителей книг



Аліна Цвєткова
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Ivanka

 
Bogdana Boychuck

 
Катарина Безтака





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена




Аліна Цвєткова

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (1)

 1..2 
Аліна Цвєткова
Данило Чайковський — український письменник та журналіст на власні очі був свідком жахів польских тюрем та концтаборів, зокрема відомого сотнями своїх жертв Аушвіцу. Переживши Другу світову війну, письменник зміг не просто витримати її жахливі часи, не зламавшись і не втративши людського обличчя, а й з вражаючою відвертістю і проникливістю відтворити страшні події війни на сторінках книги із надзвичайно простою та водночас промовистою назвою —“Хочу жити”.
Книга ця — зразок особистої публіцистики, підкріпленої зболеними спогадами автора. Фактаж шокує, а спогади розкривають людське горе і страждання, які довелося пережити тим, хто опинився у жорнах Другої світової війни. Особистісність пережитої трагедії, відверто і об'єктивно показаної на тлі трагедії цілого народу робить книгу Данила Чайковського не тільки його особистою сповіддю, а й без перебільшення історичним надбанням нашого народу. Оскільки читаючи, розумієш — письменник говорить не тільки і не стільки про себе, як про мільйони загиблих українців, котрі вже ніколи не зможуть розказати нам своїх історій. Власне, щодо історії, то “Хочу жити”, будучи безсумнівним документом тієї страшної епохи, може стати надзвичайно сильним за враженнями доповненням або й альтернативою для суто історичних книжок про події війни. Оскільки жодна думка безстороннього історика і жодна статистика не вразить так, як вражає оповідь людини, яка бачила це все на власні очі і змогла, вкотре подумки переживши жах, показати його нам. Показати і застерегти: від слабкості та жорстокості, від розбрату, від ненависті до інших народів. Нелегко забути ті речі, про які з таким болем і неминучістю говорить Гнат Тирський — літературне альтер-его Данила Чайковського. Неповага до людського життя і навіть смерті. Особливо це прикметно у описах крематорію, вщерть забитого тілами, яких не можна позбутися. Не поховати, не попрощатись, а позбутися. Людина — як річ, смерть як факт. У таких епізодах, як на мене показана невблаганність війни і неймовірна жорсткоість та байдужість нацистів. Гнат Тирський, дивлячись на все це, розуміє, що навіть якби мав таку можливість, не зміг би покинути своїх земляків у таборі. Війна, безсумнівно будучи страшною бідою, може, на жаль, об'єднати людей краще, ніж мирні часи.
Дивує і надихає назвичайна сила людини, котра переживши стільки жаху, знаходить в собі сили написати: «Ні, ще далекий час, коли ми згинемо, а історія перегорне сторінку існування українського народу! Ми дужі й молоді, тверді і незломні».
Ця книга має на меті не тільки розказати нам історичну та особисту правда про події війни, а й пробудити гордість за свій незламний народ, усвідомлення його непростої долі та прагнення бути гідним називатись українцем.
Аліна Цвєткова, студентка 1 курсу Інституту журналістики,Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 4 група

Данило Чайковський Хочу жити!
Аліна Цвєткова
Першу частину дилогії Ярослава Федорчука “Волинянин” було опубліковано 2008 року. У 2011 з'явилось продовження книги. Читачі з теплотою поставились до історії простого хлопця Сашка — молодого інженера, ще вчорашнього студента, котрий по закінченню інституту вирушає працювати на нафтодобуванні у містечку Долина, стає шанованою у суспільстві людиною, добивається до високих посад. У цій прозаїчній на перший погляд історії з глибиною і проникливістю розкривається безліч непростих сторінок історії України. Адже в історії кожної людини можна прочитати історію цілої країни. Ця книжка — зразок так званої історії з людським обличчам, переходу від вивчення документів епохи і відворених (чи часто-густо спотворених) фактів до історії очевидців. На щастя, час і людський вік ще дозволяють нам дослухатись до того, що ці люди хочуть нам розповісти. Тож прислухаймось, а радше вчитаймось у книгу Ярослава Федорчука.
Автор, як мені здається, доволі чесно пише про своє життя. У книзі багато автобіографізму, як і головному герої роману є чимало рис, притаманних Ярославу Петровичу. Це і праця у Долині, реальні мешканці якої досі з гордістю згадують про часи, коли в їхньому містечку працював Федорчук. Виняток, як на сучасний стан справ. Долі Сашка та пана Ярослава поєднує також дитинство, кинуте у вир війни і пережиті пізніше реалії Радянського Союзу. Спільною є ще одна риса — Олександр Петрович, як і сам автор, здобуває у житті і перемоги, і прикрі поразки, проте за жодних обставин не здається на поталу жорстким умовам і часові. Він жив і працював, за влучним висловом Володимира Сергійчука “не втрачаючи української душі”. Ярослав Федорчук через долі простих людей розповідає про Волинь ХХ століття. Суб'єктивно, але правдиво, автор фіксує хроніку життя України початку минулого століття. На його переконання, історія нашої країни дає унікальний інструмент для розуміння сучасних подій.
Книгу варто прочитати кожному українцеві, хто любить якісну прозу та історичну правду.
Як говорить у передмові до книги Віктор Терен: “ця книжка є сповіддю багатьох з нас. Правдивою, не лукавою. Саме ця безкомпромісна правдивість, що домінує у книжці, через роки приверне увагу наших дітей та онуків, бо вони зможуть вивчати історічні реалії, що характеризують цілу, не таку вже й далеку, епоху, і робити належні висновки.” Можливо, так і станеться, адже правдивим історіям реальних людей віриться більше, ніж кільканадцять разів переписаним підручникам з історії.

Цвєткова Аліна,
студентка Інституту журналістики КНУ,
1 курс, 4 група

Ярослав Федорчук Волинянин
 1..2