Сеть знакомств для любителей книг



Катарина Безтака
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Ivanka

 
Аліна Цвєткова

 
Bogdana Boychuck





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена




Катарина Безтака

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (1)

 1..2 
Катарина Безтака
Художньо- документальний твір Данила Чайковського. В умовах, коли Москва організувала полювання на учасників українського національно-визвольного руху навіть за кордонами імперії, треба було бути дуже обережним, тому даний твір виданий під псевдрнімом. Герої твору – реальні люди – також фігурують під різними псевдонімами, крім тих, хто загинув у німецьких катівнях й кому вже нічого було боятися. Тепер нам відомо хто є хто у цій книзі.
Автор розповідає про жахіття Аушвіцу. Через цей табір перейшло понад чотирнадцять тисяч українців, серед них сотні членів націоналістичного підпілля, однак ніщо в сучасній музейній експозиції на території колишнього табору не нагадує про те, що саме в Аушвіці перебувало найбільше число українських політв’язнів, заарештованих гестапо після проголошення Акта відновлення незалежності, що тут замордовано сотні членів націоналістичного підпілля. 
 Може завдяки такому поетичному сприйняттю світу Данилові Чайковському і вдалося вижити в пеклі концтаборів.
Тепер, коли тоталітаризм на пострадянському просторі знову піднімає голову, а разом з ним вбивається в силу московський імперіялізм, ця невеличка (півтори сотні сторінок) книжка стає актуальна, як ніколи.

«Про одне прошу тих, хто переживе цей час: не забудьте! Не забудьте ні добрих, ні злих» – закликає нас Юліус Фучик перед смертю в німецькій катівні (до речі, одурманений комуністичною пропагандою). До протилежного кличе українську молодь ізраїльський президент Шимон Перес, що недавно відвідав Україну. Він радить українцям забути минуле й дивитися лише в майбутнє. І то після того, як сам вшанував пам’ять своїх однокрівців, знищених у Бабиному Яру німецькими нацистами.  Ми знаємо, в чиїх руках опинилися нажиті рабською працею, кров’ю і потом наших дідів і батьків багатства України. Ми також знаємо, що плоди нашої теперішньої праці осідають переважно не в Україні, а в офшорних зонах та усяких кіпрах. Нам усе те треба знати, про все те пам’ятати, читати такі книжки як «Хочу жити!» Данила Чайковського і робити правильні висновки.

Данило Чайковський Хочу жити!
Катарина Безтака
Як би я сама обирала собі книгу, навряд чи саме ця книга потрапила у мої руки, але так то воно і сталося, що її було просто необхідно прочитала. І не дарма. На жаль, я не могу сказати, що це шедевр, неймовірно цікава книга чи щось подібне до неймовірного витвору і що в ній можна було віднайти багато нового і цікавого, але я не шкодую витраченого часу на прочитання. За описаннями книги, то він є автобіографічним романом. Саме автобіографічність видно з початку, головний герой – Олександ Петрович, інше я самого автора, вельми ідеалізований персонаж другої книги автора. В якій він продовжує правдиву розповідь одного з наших сучасників про свій життєвий шлях, що тісно переплітався з нашим недалеким минулим. Здається, сама доля автора випробовує і загартовує його в протистоянні з несправедливістю та антиукраїнством радянської
влади в останні тридцять років її існування. Прочитавши дану книгу, ми через долю цієї скромної, малопублічної людини пройшли криваві події на Волині під час Другої світової війни. Пережите й побачене назавжди залишилось у його пам’яті. Наразі він прагне поділитися спогадами своїх молодих років, зафіксувати їх на історіографічному рівні, донести до свого читача усе побачене, усі ті переживання, події, які пов’язані з драматичною історією Волині та України у ХХ столітті.
У передмові до книги сказано, що це «оповідь про обпалені війною, нацистським концтабором, післявоєнним лихоліттям дитинство й юність одного з наших сучасників». Але якщо вникнути у суть книги, прочитати не десять сторінок, саме вникнення в текст цієї оповіді розкриває моторошні, не знайомі широкій людськості каральні польські експедиції супроти відвічно сущого на своїй землі автохтонного населення — українців-волинян... Не випадково автор дав своєму творові назву «Волинянин», цим самим ніби з акцентувавши нашу увагу на одному з мільйонів волинян, доля яких була подібна до тієї, яку відтворює Ярослав Федорчук... Я не маю нагоди і бажання переказуватиму сюжетного ряду усієї книги, де послідовно описуються події тих років, визволення у «великий і непорушний» СРСР. Це не є журналістським викладом і також не є художньою інтерпретацію пережитого ще у ті часи автором. Це — відновлення пам'яті, минулого з відповідним коментарем сучасного аналітика. Мене дуже вразила точність усіх деталей, які відбувалися і передані автором на сторінки: ескізне відтворення характерів, наближені до можливих у житті діалоги, а також миттєвість реакції головного героя, аби через нього трохи дистанціюватись і прецизійно бачити людей і світ...
Якщо ви цікавитесь історією України, то вони не пожалкуєте, якщо витратите свій час, щоб все ж таки прочитати "Волинянина", бо ця книга – це широка панорама тодішніх складних політичних та соціальних протиріч, в яких змушені були жити прості люди і місцеві партійні та радянські працівники.

Ярослав Федорчук Волинянин
 1..2