Сеть знакомств для любителей книг



Мороз Діана
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Богдана Оханська

 
Андріана Бобаль

 
Ярослав Сизоненко





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена




Мороз Діана

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (1)

 1..1 
Мороз Діана
Книга Ярослава Федорчука «Волинянин» дає змогу поглянути нам на життя в Україні від Хрущова до встановлення незалежності очима безпосереднього учасника подій.
В центрі твору герой Олександр, який має багато спільних рис з Ярославом Федорчуком, тому цей роман можна назвати автобіографічним.
Олександр Петрович маленькими, але вперевненими кроками просувається по кар'єрній драбині від інженера до голови обкому партії, намагаючись не відступати від свої принципів, стояти на захисті українських прав та інтересів. Ще під час роботи в комсомолі результати його роботи виявляються не тільки в гарних словах, а й в реальних діях на поліпшення становища району – створення санаторію, школи, організація дозвілля молоді, проведення конференцій. Та й куди б Олександра Петровича не закидала доля, він не буде сидіти на місці, склавши руки, а поступово перетворюватиме старе, здавалось би, безперспективне підприємство у сучасне прибуткове, з занедбаного селища зробить гарне з безліччю ліхтарів, які ще довго будуть освітлювати шлях не одному поколінню. Спочатку в Академії, потім в райкомі, обкомі буде дивувати всіх свою активною, «нерадянською» життєвою позицією, цим самим завдаючи удару системі зсередини.
Ось як про це пише сам автор: «У волинянина немає докорів сумління: не давав органам КДБ фабрикувати нові антидержавні групи, сприяв поверненню на свою Батьківщинину «спецпоселенців», будував школи, лікарні, боровся заради людей з нечесними керівниками, злодіями, стояв на захисті скривджених.»
Попри тиск з боку можновладців, Олександр залишався людиною, яка бачила перспективи для України в майбутньому, розуміла необхідність цінних кадрів для будівництва нової держави. «Він не плив за течією міських та обласних подій, намагався не загрузнути в сірому провінційному болоті дрібних бажань, самолюбування, заздрощів, хизування своїм положенням, можливостями,» - пише Федорчук.
На шляху Олександра зустрічаються різні люди: і прості трудівники, і представники влади, і науковці, люди різних характерів і доль, люди, які йому шкодять і такі, що допомагають піднятися. Таким чином автор показує, що не одній, не двом людям ми зобов'язані нашою незалежністю, а й тим людям, про яких не пишуть газети, чиї імена не згадуються в підручнику з історії, адже саме вони мусили на своїх плечах піднімати заводи, підприємства, санаторії, якими ми користуємося дотепер, осучаснювати міста, організовувати перші власне українські мітинги та конференції. Звичайно, автор подає й опис українських чиновників, які вважали ворожим все українське. Часто й самого Федорчука звинувачували в тому, що він не вступив до Руху.
Але чи можемо ми критикувати зараз тих людей, переглядаючи історію, дістаючи запилені рукописи, казати, що вони робили невірно. А, може, автор подає частинку свого життя в ті роки не для осуду чи нищівної критики, не для схвалення і захоплення ним як особистістю, а для того, щоб ми, взявши кілька уроків у минулого, роззирнулись навкруги. І замість того, щоб в черговий раз перемивати кістки попередній владі, щось нарешті почати робити для своєї країни. Автор пише: «Клянемо владу, чи то російську за царя, чи радянську, чи раз уже, наче, свою. І досить. Нас на більше не вистачає. А може час переглянути мораль і взяти таки відповідальність за свої вчинки на себе? Як європейці, американці – ти дій, а Бог допоможе, а не як у нас – Господи подай.»

Ярослав Федорчук Волинянин
 1..1