Сеть знакомств для любителей книг


Книжная Баннерная Сеть
Художественные



Поделиться в Facebook
Вільгельм Ґенацино
Парасолька на цей день

Головний герой роману отримує гроші за те, що носить черевики відомих фірм, а потім пише звіти про свої відчуття. Йому доводиться багато ходити... А коли багато ходиш і голова твоя не переобтяжена нічим, мимоволі починаєш уважно дивитись навсібіч і часто помічаєш у повсякденних речах неочевидне. Шанувальники Харукі Муракамі, Ерленда Лу та Мішеля Уельбека отримають справжнє задоволення від цього роману.

Вільгельм Ґенацино : Парасолька на цей день

[написать рецензию на эту книгу] [добавить книгу в закладки]
Конкурс Goethe-Institut
Незбагненна гидота реальності

Вільгельм Ґенацино у своїй книзі „Парасолька на цей день” зображує чоловіка середнього віку, який ось вже сім років працює випробовувальником взуття. Оскільки йому доводиться багато ходити, він щодня здійснює цікаві спостереження довкола.
Ці спостереження виливаються у роздуми, часто з висновками. “Адже неможливо ходити вулицями і ні про що не думати“. Деколи підглядання за зовнішнім світом переплітається зі спогадами. Зустрічаючи на своєму шляху знайомих, він згадує та підреслює окремі деталі, які сприймаються і описуюються ним дещо перебільшено.

Вибір заняття цього чоловіка цілком відповідає його місцю у суспільстві, як він сам визначає: „що стосується освіти, то я міг би бути видатним, але за моїм нинішнім становищем - ні. Справді видатними стають тільки ті, хто зміг поєднати свої індивідуальні знання з подальшим становищем у житті. Марґиналі, такі, як я, в яких, окрім освіти, нічого нема, є нічим іншим, як сучасними жебраками, яким ніхто не може
підказати, де їм сховатися.”, тобто це робота, котра змушує його рухатися у просторі довколишньому, а не соціальному.

Розумна людина, яка має багато фантастичних ідей (та за його власним висловом вони заважають йому стати повноцінним
членом суспільства), але не може їх здійснити, - затиснена власними страхами, песимістичним світоглядом, сумнівами щодо
свого існування, - змушена втікати. Ось вона і втікає.”Той, хто як я мусить жити, не давши свого дозволу на це життя, змушений постійно втікати, а це означає, що він увесь час у дорозі, і тому надає великого значення взуттю. Я міг би сказати вголос:”Черевики - це найкраща частина мене.”

Але тікаючи від себе, буцім-то рятуючись вуличними спостереженнями, людина неодмінно приходить впритул до себе
і наштовхується на власну неспроможність подолати себе і свої думки.
До того ж, автор чітко підкреслює нещастя людини, яка намагається усе зрозуміти і пояснити. В такі моменти і з`являється дивність світу, котру аж ніяк не подолаєш.
Та самому герою кожного разу приходить думка, що справжнє задоволення охоплює нас тоді, коли не треба розуміти, а просто насолоджуватися.

До речі, ця нездоланність дивності світу все більше змушує чоловіка задумуватися про своє божевілля, вдаване чи справжнє. І вдаване божевілля йому навіть до вподоби, такий собі порятунок від серйозності життя, і він навіть підтримує його своїми діями та шаленими думками. Як наприклад, насипати опале листя вдома, у кімнаті. Щоб пройтися по
ньому та відчути власну неповторність, і змогу хоча б наодинці засвідчити свою унікальність (бо він глибоко переконаний, що всі люди однакові). Однак справжнього божевілля він побоюється.

Біжучи від себе, герой роману навіть намагається знайти порятунок в обіймах жінок, але й це не допомагає. Позаяк
жінки самі сповнені сумнівами і глибоко нещасні. У кінці роману він приходить до висновку, що його могла б порятувати жінка, у данному випадку - це подруга його дитинства. Хоча складається враження, що це має бути цілком нова людина, не переобтяжена дитинством, сповненим непорозумінь, про яке
він навіть і говорити не хоче. Одна з його приголомшуючих ідей щодо дитинства „чи не повісити собі на спину маленьку табличку з якимось таким текстом: ПРОШУ НЕ ПОЧИНАТИ ЖОДНИХ РОЗМОВ ПРО ВАШЕ ЧИ МОЄ ДИТИНСТВО. Або ж іще трішки гостріше:
ПРОШУ НЕ ТОРКАТИСЯ ТЕМИ ДИТИНСТВА”.

Взагалі, головий герой воліє якомога менше говорити, аби не видати себе, своїх дивацьких думок. Як-то, наприклад: ”а що якби всім, яких я знаю і які знають мене, розіслати розклад мовчання? У цьому розкладі зазначалось би, коли я хочу говорити, а коли ні. Хто не дотримуватиметься цього розкладу, взагалі не зможе зі мною поговорити. По понеділках і вівторках – ПОВНЕ МОВЧАННЯ. У середу й четвер - ПОВНЕ МОВЧАННЯ лише вранці, а пополудні - ВІДНОСНЕ МОВЧАННЯ, тобто допускаються короткі розмови й короткі телефонні дзвінки.
Тільки по п`ятницях і суботах я був би готовий до необмеженної балаканини, але не раніше одинадцятої години. У неділю панує ТОТАЛЬНЕ МОВЧАННЯ”.

Дивацтва на цьому не закінчуюються. Але ж його надто сильна жага мовчати часто призводить до несподіваних оригінальних
думок вголос. Перебуваючи в гостях у своєї подруги, на запитання однієї жінки чим він займається, його проймає туга, а потім він випалює, що керує інститутом мистецтва пам`яті і спогадів. Інститут допомагає людям, „яким здається, що їхнє життя перетворилося на суцільний дощовий день, а їхнє тіло - це не що інше, як тільки парасолька на цей день.”

В цілому, він ж сам ніхто інший, як парасолька на цей день, яка намагається відвернути потоки споминів, сумнівів, своєї неспроможності, невпевненності і сильної пихи.

Ближче до кінця роману зароджується надія, що чоловік все ж таки перестане підглядати за своїм власним життям і дасть нарешті собі дозвіл не просто жити, а повноцінно жити. „У мене більше нема бажання підглядати за моїм життям. Я більше не чекаю на те, щоб зовнішній світ нарешті підпасувався до моїх внутрішніх текстів! Я припиняю бути безквитковим пасажиром мого власного життя!”

Адже, жити - це не тільки аналізувати, споглядати, а ще й позбавлятися цих споглядань, аналізу, і вивільнюючи всі свої страхи, думки, допомогти самому собі не боятися бути самим собою.

Рецензія з 100buch.in.ua

Поделиться в Facebook взять код для блога
8/19  = 27
Вільгельм Ґенацино Парасолька на цей день

С этой книгой читают:
 


Еріх Фромм
Мати чи бути?
 


Йорг Баберовскі
Червоний терор
 


Мора Терезія
День у день (Alle Tage)
 


Райнер Марія Рільке
Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе
 


Германн Юдіт
Нічого, крім привидів