Сеть знакомств для любителей книг


Книжная Баннерная Сеть

Поделиться в Facebook Купить:
Купить в Украине
Дмитро Павличко
Два кольори

«Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі.» За життя Павличка не просто розібрали на цитати, а в певній мірі зробили однобоко-культовим автором. І це прикро, бо величезний доробок поета, як я для себе побачив, лишився поза лаштунками уваги читачив. Принаймні більшості з нас… Але про все по порядку! Книжка надихає! Надихає справжністю, чистотою та непідкупною любовю не лишень до прадавніх часів, а й до подій нещодавного минулого… Хто з нас знав що Павличко був вояком УПА та про інше, про що радянщина нам не повідомляла. А тут воно є! І таке справжнє та щире… Ще в 1978 році він написав такі слова: «Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі.» Мене просто пройняло до тремтіння серця, котре зачерствіло, заіржавіло у вирі подій останніх років. І раптом нагадування про такі непідробні, але відверті почуття, котрі поховані в глибинах кожного з нас. Бо Слово зціляє та надихає. А особливо поетичне слово. Хіба ж ні? Неодмінно хотів би виділити вірш «Мати» написаний у 1981 році, але він достойний окремого посту… Це, як на мою ксромну думку, унікальний твір який чомусь не є аж таким «розкрученим» як відомі на увесь світ «Два кольори». У восьми строфах таке розмаїття емоцій, що після нього хочеться зробитися тихим монахом…і провести багато годин у роздумах про життя. Серцекрайно… А як виявляється безмежна любов поета до рідної землі про це - по творах Павличка - можна написати окрему наукову роботу. «Молись, дитино, щоб не вернуло Московське рабство, як темна мжа, А по молитві пильнуй, щоб дуло Твоєї зброї не жерла ржа.» (1993 рік) Які цікаві застереження щодо найближчих сусідів. І хто тепер має сумніватися в тому, що поети мають особливе серце та прихильність від неба бачити далі, ніж сьогодення. Життєвомудрісно… Окрема тема, окреме відкриття - цикл (чи то збірка - так до кінця і не второпав) «Золоте ябко». На мою суб’єктивниу думку - це прекрасний та в певній мірі унікальний пласт не лишень творчості Павличка, а і в цілому української літератури. Питання не лишень в еротичності творів поета, а в тонкому змісті образів та майстерно-використаних словарних зворотах цих поетичних мініатюр… «Я в пазуху зайду тайком, Неначе злодій до комори. Там пахнуть груди молоком, Мов травами гуцульські гори.» Справжній безмір закоханості в єдину жінку, що подарована Богом. Справжнє відкрите чоловіче серце, сп’яніле від бажання, спонукане потягом до близькості з Найкращою. Ось де вчитися чоловікам захопленню своїми коханими. Оксамито-тендітно… Я певен того, що творчість Павличка - на багато поколінь вперед - надихатиме і далі українців бути нацією що здатна бути чесною в стосунках: відвертою та щирою до нестями.
< Вернуться к рецензии

Дмитро Павличко : Два кольори

[написать рецензию на эту книгу] [добавить книгу в закладки]
Olexiy Travnikov
«Коли мені не допоможуть вірші,
То вже не допоможуть лікарі.»

За життя Павличка не просто розібрали на цитати, а в певній мірі зробили однобоко-культовим автором. І це прикро, бо величезний доробок поета, як я для себе побачив, лишився поза лаштунками уваги читачив. Принаймні більшості з нас… Але про все по порядку!
Книжка надихає! Надихає справжністю, чистотою та непідкупною любовю не лишень до прадавніх часів, а й до подій нещодавного минулого… Хто з нас знав що Павличко був вояком УПА та про інше, про що радянщина нам не повідомляла. А тут воно є! І таке справжнє та щире…

Ще в 1978 році він написав такі слова:
«Коли мені не допоможуть вірші,
То вже не допоможуть лікарі.»
Мене просто пройняло до тремтіння серця, котре зачерствіло, заіржавіло у вирі подій останніх років. І раптом нагадування про такі непідробні, але відверті почуття, котрі поховані в глибинах кожного з нас. Бо Слово зціляє та надихає. А особливо поетичне слово. Хіба ж ні?
Неодмінно хотів би виділити вірш «Мати» написаний у 1981 році, але він достойний окремого посту… Це, як на мою ксромну думку, унікальний твір який чомусь не є аж таким «розкрученим» як відомі на увесь світ «Два кольори». У восьми строфах таке розмаїття емоцій, що після нього хочеться зробитися тихим монахом…і провести багато годин у роздумах про життя. Серцекрайно…

А як виявляється безмежна любов поета до рідної землі про це - по творах Павличка - можна написати окрему наукову роботу.
«Молись, дитино, щоб не вернуло
Московське рабство, як темна мжа,
А по молитві пильнуй, щоб дуло
Твоєї зброї не жерла ржа.» (1993 рік)
Які цікаві застереження щодо найближчих сусідів. І хто тепер має сумніватися в тому, що поети мають особливе серце та прихильність від неба бачити далі, ніж сьогодення. Життєвомудрісно…

Окрема тема, окреме відкриття - цикл (чи то збірка - так до кінця і не второпав) «Золоте ябко». На мою суб’єктивниу думку - це прекрасний та в певній мірі унікальний пласт не лишень творчості Павличка, а і в цілому української літератури. Питання не лишень в еротичності творів поета, а в тонкому змісті образів та майстерно-використаних словарних зворотах цих поетичних мініатюр…
«Я в пазуху зайду тайком,
Неначе злодій до комори.
Там пахнуть груди молоком,
Мов травами гуцульські гори.»
Справжній безмір закоханості в єдину жінку, що подарована Богом. Справжнє відкрите чоловіче серце, сп’яніле від бажання, спонукане потягом до близькості з Найкращою. Ось де вчитися чоловікам захопленню своїми коханими. Оксамито-тендітно…

Я певен того, що творчість Павличка - на багато поколінь вперед - надихатиме і далі українців бути нацією що здатна бути чесною в стосунках: відвертою та щирою до нестями.

Поделиться в Facebook взять код для блога
0/2  = 2
Дмитро Павличко Два кольори