Роберт Сапольскі — американський нейроендокринолог, біолог, приматолог і популяризатор науки, знаний завдяки дослідженням стресу, поведінки приматів та зв’язку між біологією і людською поведінкою. Його роботи поєднують глибокі наукові знання та доступну для широкого загалу подачу.
Ранні роки та освіта
Народився 6 квітня 1957 року в Брукліні, Нью-Йорк, у родині єврейських емігрантів з Східної Європи. Із дитинства захоплювався тваринами та природничими науками. Вивчав біологію в Гарвардському університеті, а згодом здобув ступінь доктора філософії з нейроендокринології в Рокфеллерівському університеті під керівництвом Брюса Маківена.
Наукова карʼєра
Сапольскі присвятив десятиліття польовим дослідженням поведінки бабуїнів у Східній Африці, паралельно працюючи професором біології, нейробіології та нейрохірургії в Стенфордському університеті.
Його наукові інтереси охоплюють стрес, агресію, депресію та нейробіологічні основи людської поведінки.
Він є автором численних популярних книг, серед яких «Чому зебри не хворіють на виразку», «Біологія добра і зла» та «Поведінка: біологія людини в найгірших і найкращих її проявах», де Сапольскі розповідає про складну взаємодію генетики, середовища й особистого досвіду у формуванні поведінки.
Він є лауреатом численних нагород за наукову діяльність і популяризацію науки, включаючи стипендію Макартура, відому як «грант для геніїв».
Громадська діяльність
Роберт Сапольскі активно виступає за гуманістичний світогляд і критикує ідею свободи волі з наукової точки зору. Його лекції та публічні виступи спрямовані на те, щоб зробити нейронауку зрозумілою й цікавою для якомога ширшої аудиторії.
