Мережа знайомств для любителів книг

Рецензия
Тая Куденко
Борис Мариан Нить моей Ариадны
Я мыслил сумбурно,
Слагал я не плавно,
Но словом, как буром,
Бурил я о главном…


Масштаби та значення багатьох подій краще сприймаються не через сухий історичний фактаж, а крізь призму художньої творчості їх очевидців. Можна детально досліджувати, скільки талановитих людей постраждали від радянських репресій, можна уважно студіювати їхні біографії, вироки, винесені трибуналом… Проте щоб по-справжньому відчути всю трагедію минулого, варто просто відкрити збірку Бориса Маріана та прочитати її.

Звинувачений «совєтамі» за «антирадянську агітацію та пропаганду», молдовський публіцист, поет і громадський діяч п’ять дорогоцінних років своєї молодості провів у таборі для таких самих інакодумців. Спершу про той час хочеться написати «втратив» - але ж ні, за цей період автор написав такі поезії, що ті роки втраченими ніяк не назвеш, принаймні в контексті творчості.

Збірка «Нить моей Ариадны» містить у собі як авторську поезію Бориса Маріана та частину його прозових мемуарів, так і вірші товаришів письменника «по перу и по «кирзовой» каше». Кожен твір – маленька історія про велику Людину. Людину, яка пройшла крізь те, що навіть атеїстів змушувало просити допомоги в Христа.

«…По бритвам ходил я, по нервам, / Бросался в огонь из огня…» - так згадує свою молодість автор. Про свої вчинки він не шкодує, адже «…Родился я, кем надо,/ свой кол осиновый вбивая без огляда,/ в Империю безбожия и зла». Не шкодує, навіть незважаючи на те, через які страхіття пройшов.

Не здатися, не зламатися, не загубитися в треклятому лабіринті авторові допомогла його власна «нитка Аріадни». Віра, людяність, спогади про рідний край та кохану людину почуття гумору – це, певно, і допомагало вогникові його душі не погаснути від холодних протягів табірної атмосфери. Цей стоїцизм і дає Борисові Маріану безперечне право давати такі поради нам, його читачам: «живи, не мудрствуя лукаво», «живи по правде», цінуй кожну мить життя.

Борис Маріан, як той соловей з його поезії: птах, який співає, бо інакше плакати не може. Хіба що замість співів у автора – вірші та проза. Цей письменник пройшов через знущання влади, яка «вражий дух твой чувствует и видит,/ как в старой табуретке новый гвоздь», більш того – вийшов із цієї боротьби переможцем. Він – один з тих, чиї «сгорбленные силуэты» не просто «пройдут по километрам кинолент», а й закарбуються у пам’яті нових поколінь як справжні гуманісти, стоїки та, без перебільшень, герої.

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 25, на книгу 16  =  общий рейтинг: 41

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0