Мережа знайомств для любителів книг

Рецензия
Olexiy Travnikov
Ентоні Дорр «Все те незриме світло»
«…з математичного погляду, будь-яке світло — невидне.» - одна з думок, яка не полишає протягом всього періоду читання цього роману.
Відчуттями 12-рчічної незрячої дівчинки Марі-Лор, доньки Даніеля Леблана, головного замкаря Національного музею природничої історії, читач торкається вулиць передвоєнного Парижу.
Страхами осиротілого підлітка Вернера, закоханого у фізику коротких та довгих радіо хвиль, постає перед нами сувора реальність окупації невеликого шахтарського містечка. Любов до радіо та фізики приводить хлопця в елітну школу типу «гітлерюгенда»…і він так «призвичаюється до науки», бо для нього радіо то щось священне… «Радіо: мільйони вух слухають одну людину…з репродукторів уривчастий голос …лине вгору, мов непохитне дерево, його слухачі прихиляються до гілок того дерева, як до вуст Господа. А коли Господь замовкає, їм відчайдушно хочеться знайти когось, хто примусить голос зазвучати знову.»
Вернер молодим юнаком відправляється на війну, де бачить всі її жахіття, біль, страждання, злочини, вбивства та безцінність людського життя. Тут його допікає питання «чи невже це правильно — робити щось лише тому, що решта так роблять?» Вернерів друг Фредерік, що внаслідок жахливих знущань однолітків з гітлерюгенду та під прикриттям офіцерів вермахту стає неповносправним…
А загалом багато-багато надзвичайних знахідок та спостережень… від деяких стає дуже моторошно, коли уявляєш, що «тиша — це плід окупації, вона звисає з гілок, скрапує з ринв»…і до філософських «заплющити очі — не означає зрозуміти, що таке сліпота».
Нервово напружений, але дуже своєчасний, як для нашої країни…і настанови одної з героїнь «Ніколи не припиняй вірити».
Очевидне одне - Пулітцерівську премію просто так не дають.

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 0, на книгу 1  =  общий рейтинг: 1

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0