Мережа знайомств для любителів книг

Рецензия
Валерій Пекар
Софія Андрухович Амадока
Це бездонний роман: тільки вже думаєш, що дістався дна, як відкривається новий шар. Бездонний, як озеро Амадока — найбільше озеро Європи, розташоване античними та середньовічними географами на теренах Галичини, але раптом зникле безслідно.

Безслідно зникають у романі цілі світи. Безслідно зникає жвавий єврейський світ західноукраїнських містечок у полум'ї Голокосту. Безслідно зникає ціле покоління українських митців ХХ сторіччя — «розстріляне Відродження». Безслідно зникає історична правда про двох великих сучасників Сковороди, духовних шукачів, як і він, — Йоганна-Георга Пінзеля та Баал Шем Това. Безслідно зникає у полум'ї російсько-української війни пам'ять одного з головних героїв роману — одна людина це також цілий світ. Що з цього можна відродити по старих розмитих фотографіях, по пожовклих вицвілих листах, по загублених недоладних артефактах, по дрібно списаних аркушах записника? Хто візьметься за цю майже безнадійну справу відновлення пам’яті? Чи є любов достатньою підставою та опорою у цій справі? Чи принесе відновлення пам’яті щастя, чи навпаки? Оповідь — це порятунок зниклого світу, але чи правдива ця оповідь?

Пам’ять — головна, але не єдина тема роману. Інша тема — як вижити в часи катастрофи й залишитися людиною? Яка з різноманітних стратегій виживання здатна дати шанс? І що робити, якщо жодна не здатна? Авторка не намагається спростити ХХ сторіччя чи скористатися звичними наративами, в яких людина позбавлена вибору.

На чотири покоління в глибину сягає суспільна травма. І звідти, з німої глибини, ростуть не лише уривчаста пам’ять і нетамований біль, а й відповідь на питання, хто ми є і навіщо.

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 1, на книгу 3  =  общий рейтинг: 4

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0