Мережа знайомств для любителів книг


Книжкова Банерна Мережа

Перелік нових рецензій


 1..10 Ctrl ← 11..20 Ctrl → 21..30 31..40 41..50 51..60 61..70 
Olexiy Travnikov
   Софія Андрухович «Сьомга»   
я тішуся з того, що не мав НІЯКОГО уявлення про цей твір до його прочитання…
Випадково обрав на поличці в книгарні. Прізвище авторки підкупило.
Рекомендувати - не знаю. Варто бути досить міцним та дещо зухвалим, аби витримати і дочитати до самого закінчення…
Специфічно та неоднозначно.

Відштовхує ницість, котру авторка (чи героїня?!) бачить в наколишньому. Буквально усюди…. Її немало.
Але, разом з тим, скільки незвичайних відкриттів можна зробити у спостереженнях за навколишнім.
Чого лише вартує: «Це в принципі добре, коли твоє тіло годує рослин. Коли ти стаєш корисним для інших форм життя. Коли тебе можуть прийняти в себе навіть після смерті інші люди. Коли вони можуть відчути, який ти солодкий, м’який і соковитий. Знаючи це, не так страшно вмирати. Може це найкраще, що трапляється з людиною в житті.»

Правда над цим варто пороздумувати? А, може, з кимось і обговорити - за кавою…у Франківську…
Ось декілька сентенцій, тез, що вирують в голові після прочитання…

…багато егоїстичних та дуже, часом, неестетичних фантазій щодо стосунків між чоловіками та жінками&­#8232;…неетичні картини, що описуються із неймовірними деталями…
…тут зовсім немає любові. Ніякої. Зовсім. Ні крихти.
…у бажанні епатажу іноді автори готові заходити дуже далеко

Будьте обережні з книжками, які берете до рук!
Дуже обережні!

Ruslan Zhmachenko
   Ніл Деґрасс Тайсон Астрофізика для тих, цінує свій час   
Астрофізичний научпоп. Той випадок, коли книга ніби ствоює настрій і атмосферу.
Автор розказує про те як літають галактики, як біжить час і знайомить із усіма сучасними астрофізичними теоріями. Досить непогано і живо описана темна енергія і темна матерія.
Найбіш чуттєві частини книги - ті, в яких автор занурюється у філософські роздуми про роль людини у галактиці. Мабуть саме ці глави є найбільшою відмінністю Тайсона від Хокінга.
Прочитайте! Точно отримаєте задоволення.

Ирина Павленко
   Эрнст Гомбрих История искусства   
“История искусства” Эрнст Гомбрих
Читая эту книгу, страница за страницей, не покидало ощущение, что со мной рядом терпеливый и мудрый наставник. Он тщательно выбирает слова, не ожидая взамен скорых результатов ученика. Размеренность и иногда дотошность в изложении истории искусства ничуть не раздражает, а помогает проследить каждый период, стиль, традиции прошлого не забывая о влиянии наследования с нашими днями.
В книге вы не найдете душещипающих историй с подробностями о жизни великих художников. Автор нарочно избегает всего, что может отвлечь. Может совсем немного, как сводка об основных вехах жизни. Зато тонко пользуется художественными приемами для описания психологического портрета.
В каждой главе, есть нетривиальная информация, которые я не встречала в других изданиях.
О “голландских малых” художниках. Натюрморты Калфа материальные качества вещей — полнятся игрой контрастов и тончайших цветофактурных переливов. Специалисты этого жанра, не ведая о том, преподнесли урок: сюжет в живописи не столь важен, как кажется на первый взгляд. Подобно тому, как затертые слова обретают иное звучание в красивой мелодии, банальные вещи могут быть преображены силой самой живописи.
Многие понятия, обозначающие стили, вначале были лишь ругательствами, такими себе кличками. Итальянцы эпохи Возрождения обозвали "готической" стиль, который они считали варварским, принесенным племенами готов — разрушителей Римской империи. В слове "маньеризм" еще различим первоначальный смысл манерности. А барокко — нелепый и странный и современники Рубенса изначально считали этот стиль безвкусным.


Не сомневаюсь, что книга известна в узких кругах. Все же, еще раз ее рекомендую, всем кто влюбляется в искусство и у кого “цветочно букетный” период с живописью, архитектурой, скульптурой7

Павел Ткаченко
   Аріелі Ден Чесно про (не)чесність   
На цей раз мета дослідження вченого - практика у галузі поведінкової економіки - нечесність. Наскільки вона всюдисуща? Що є її причинами? Які чинники їй сприяють? Які послаблюють та/або підсилюють? Чи дійсно більш жорсткий нагляд та суворі покарання впливають на зменшення нечесності?

Всі ці питання автором переведені зі сфери емоційних суб'єктивних висловлювань у сферу наукових контрольованих експериментів.

Із висновків (що не позбавляє вас зобов'язання прочитати першоджерело! :-) ):

1) контекст має значення. Певні контекстуальні фактори впливають та інтенсивність та саму наявність обману.
2) покарання не настільки ефективні, в першу чергу тому, що людина нераціональна (в більшості своїй не зважує можливості та ризики, перш ніж вчинити нечесно)
3) існують рідкісні шахраї, що обманюють постійно і максимально. Однак, упродовж експериментів, що описані в книзі, на таких шахраїв було витрачено "всього" декілька сотень долларів. Порівняйте з багатьма тисячами, які "заробили додатково" чесні люди, в певних умовах "трошки" покращуючи свої відповіді.
4) теорія розбитих вікон рулить. Бачачи нечесність, люди більш схильні виправдовувати свої лихі вчинки. Це слід мати на увазі роботодавцям із "сірими" схемами, творчими методами підвищення прибутків, подвійними стандартами для себе та для персоналу, тощо.

Не люди погані, але їх психологія така, що за певних умов дозволяє зробити дещо більше, ніж в дитинстві навчала бабуся. Це краще розуміти та використовувати. Або не ображатись.

Павел Ткаченко
   Марина Козлова Слева от Африки   
Об этой книге сложно рассказать правду. С одной стороны - некое феерическое месиво из лав-стори, конспирологической истории, ностальгического рассказа о давно ушедшей юности, как-бы детектива с элементами если не фантастики, то альтернативной истории. Но, согласитесь - это даже звучит неинтересно, не то чтобы отражать хоть сколь-нибудь существенную часть впечатления об этой великой книге.

Ну создаёт дядька миры. Индивидуальные. Поправ смерть, подвергнув сомнению устои и основы. После тысячелетий развития мировой литературы, а также в эру АйТи технологий кого этим удивишь?

И даже за деньги создаёт. Большие. Что может намекать на мотив в пределах понятного материального мира. Но нет. Создает ради служения большей цели. Ищет Дорогу. Ищет способ связать созданные миры. А что его искать? Вон же, станция "Мост" из крапивинской "Голубятни...". И надо же, вот она, эта станция, вписана в сюжет, даже не отсылкой или аллюзией, а прямым текстом.

Вообще в книге много Крапивина (а также Стругацких, из распознанного). Особенно - безлюдных пространств. Не буквами, а настроением.

Но самое главное впечатление - книга вовсе не об этом. Она о Любви. Не соплях и романтике. Она о Любви. Какой-то главной. Настоящей. Вечной. И не хватает слов объяснить. Нужно только прочесть и прочувствовать. И да, той самой любви, что у Анны из "Пока мы можем говорить" или Иванны из "Бедного маленького мира".

Вообще, если составить список ингредиентов этой и двух предыдущих романов, списки совпадут процентов на 98. Вот только, как на умном микшере, автор пересвела композицию, уведя на подпевку остро-социальную, детективную и фантастическую составляющие, и написав 317 страниц исключительно о любви. И это вышло настолько великолепно и завораживающе, что... нет слов. Вот просто нет слов. Читать.

Павел Ткаченко
   Нэт Грин Хватит гадать! Девять стратегий для решения любых проблем   
Отличная инструментальная книга, в меру лаконичная, но достаточно подробная, чтобы сформировать у внимательного читателя в голове структуру из 9 поведенческих стратегий, способствующих систематическому решению сложных проблем.

Никакой магии, и особое внимание критическому и системному мышлению.

Глубина достаточная, чтобы использовать книгу в профессиональных и личных целях, а стиль изложения позволяет изучать ее людям вне зависимости от профессиональной специализации и (почти) возраста.

Olexiy Travnikov
   Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов «Заборонений»   
Історія Життя і боротьби Василя Стуса - це продовження назви роману «Заборонений».

І зрозуміло те, що це не вичерпна біографія українського поета, а лиш одна з перших спроб в художній формі нагадати про те скільки коштує воля та незалежність нашої країни.

А ще це про те, що за простим словосполученням «право нації на самоідентифікацію» стоять долі абсолютно реальних людей - інтелігенції, митців, літераторів, художників… Не просто мрійливих романтиків, а борців (без пафосу!) - Стуса, Горської, Світличного, Дзюби.

Як хотілося б, аби подібного роду твори потрапляли не просто до шкільної програми, а до всіх та кожного, кому не байдужа Україна - земля, щедра на любов та відважних людей, наділених здатністю любити попри усі виклики реальності та нелюдського оточення.

Символічність образів, з якими стикаєшся на сторінках цього твору, наштовхує на думки про те, що випадковостей не буває, стимулює думати про особисту відповідальність за долю землі та народу, який дав тобі життя. Переживаючи певні миттєвості життя реального патріота (знову ніякої патетики) Стуса, проникаєшся любов’ю та ніжністю до того, що зветься батьківщиною, українською землею.

Думаю про долю багатьох людей, які, як і Стус, власним життям довели, що право на гідність, на власну думку та любов до рідної землі - не високопарні речі, а абсолютна реальність, що відкривається у повсякденні.

Безмежно вдячний авторам за унікальний доробок, що вже надихнув і кінематографістів, але ж слово було спершу - то ж хочу надихнути вас, друзі, до того, аби неодмінно прочитати цей твір та обовязково майте його у власній бібліотеці…для себе, для прийдешніх поколінь.

Заборонений, але не скорений…&­#8232;Це про Стуса, а може…і про український народ…

Olexiy Travnikov
   Сергій Лойко «Рейс»   
Саме ця книжка була першою для мене, де стоїть позначка 18+­…

Цю книжку довелося «опрацьовувати» чи не найдовше за решту інших, котрі мені доводилося перечитувати .
Багато болю та смерті…

Вже другий витвір одного й того самого автора, котрий описує події сьогодення - війну на Донбасі та зокрема страту Боїнга біля Торезу окупантами.

Тут вистачає всього - образів, спосетережень, сюжетних ліній, припущень, навіть матюків англійською та головне не це…

Головне та найболючіше - понівечіні людські долі, переплетені війною та добряче змащені абсолютною безпорадністю перед смертю. Смерть в книзі Лойка на кожній сторінці - нею просякнуто більшість переплетень доль про які автор говорить фактами життів обдурених найманців з Росії, скалічених до нелюдства відставних радянських офіцерів, кримінальних українських заробітчан, сотень загиблих у Боїнгу, злодіїв у законі та простих пересічних мешканців Луганщини та Донеччини…

Про роман говорять як про сучасний детектив, але до тонкощів стилю Конан Дойля чи Агати Крісті сам Лойко - на моє переконання - не збирався вдаватися. Можливо через те, що бути добрим журналістом-документалістом не одне й те саме, що й творити шедевральні літературні твори.

Книга видана, живе своїм життям, факти транскрибовані у художню форму роману, а що з цим робити далі - вирішувати читачеві.
Українському.
Тому, що хоче дивитися у майбутнє.
Позбавленому мрії про штучне «братерство».
Читайте.
Думайте.
Аналізуйте.

Olexiy Travnikov
   Володимир Лис “Століття Якова”   
Чи варто сумніватися в творі, коли сама Оксана Забужко написала про нього “Направду добра книжка”.

Десь посередині - чомусь - пригадав Багряного та його “Тигороловів”.

Ніяких аналогій. Співставлення почуттів. Відчуттів. Миттєвостей.

У “Столітті Якова” чимало чуттєвих миттєвостей та всеохоплюючої любові до рідної землі, жінки, матері, батьківського дому та споконвічного прагнення спокою…

А спокій головного героя народжуєтьє через протистояння зі звірством, нечесністю, підлістю.

А знаете, ще упіймав себе на думці, що тут є Справжній Мужчина! Чоловік! Батько!

Мужчина, котрий знає ціну свого слова та вартісність обіцянок Жінці.
І скільки виборів доводилося робити - “Яків не знав, що й сказати. Відав тилько, що дівчину, яка стала йому майже рідною, треба від чогось захищати…”

В романі не лише епоха - в ньому злам менталітетів трьох народів…злам, котрий веде до надлюдських зусиль аби лише виконати свою місію жити на своїй землі. Жити.

“Усі ми покарані за гріхи наші. І я покараний. Та все одно жити хочеться.”
Прочитайте. Неодмінно.

Павел Ткаченко
   Марина Козлова Все пространства и все времена   
Долгожданный роман от автора "Бедный маленький мир" и "Пока мы можем говорить". Книга логически продолжает темы, поднятые в предыдущих романах, и дает им новое осмысление.

Украина через 100 лет, решившая часть существующих сегодня проблем, но обретшая новый уровень сложности, и стоящая, вместе со всем человечеством, на пороге нового вызова. Чтобы найти решение, нужно использовать и опыт Давора с Иванной из "Бедного маленького мира", и опыт арви из "Пока мы можем говорить".

Книга слегка необычна для автора. Хотя первая часть - характерное "лоскутное одеяло", когда события и персонажи перемешаны, а смыслы только ощущаются, и можно только предполагать, как все это через пару сотен страниц превратится в единое русло повествования. Дальше же - более линейное повествование, более того - лично мне не хватило "букафф" (следствие долгожданности книги?), хотя тема раскрыта и конфликт, так или иначе, разрешен.

Вторым (вторым ли?) смысловым слоем в книге - некое программное творение - "Хартия будущего" (пока не читал), основываясь на котором, а также своих предыдущих мирах и сюжетах, автор развила тему нынешней книги. В чем суть проблемы, перед которой (скорее - внутри которой) стоит Украина и мир? Что будет с нами в ближайшем и не очень ближайшем будущем? Какие решения к каким последствиям приведут? Этот "клубок футуризма" автор извлекла из своего и нашего сознания/подсознания - у кого где - и на наших глазах препарировала, причем не теоретически и сухо, а ярко и динамично в художественном жанре.

Книга не столько художественная, понимаю я по прочтении, сколько... нехудожественная. Вот прям задумался...

 1..10 Ctrl ← 11..20 Ctrl → 21..30 31..40 41..50 51..60 61..70