Мережа знайомств для любителів книг


Книжкова Банерна Мережа

Перелік нових рецензій


 21..30 31..40 41..50 Ctrl ← 51..60 Ctrl → 61..70 71..80 81..90 
Светлана Шевченко
   Маргарет Этвуд Заветы   
Це продовження «Оповіді служниці», написане нещодавно, коли перша книга отримала друге життя завдяки вдалому серіалу. В серіалі другий — четвертий сезони зняті вже не за книгою, сценаристі заходились вигадувати, що буде далі з Джун та іншими персонажами. Таким чином, авторка опинилась в певній пастці — їй довелося примиритися з вигаданими сценарієм молодшою донькою Джун, яку та змогла переправити в Канаду. Власне, від лиця цієї доньки (вже підлітка), а також від лиця старшої, яка залишилася в Галааді, і написано книгу. Третій, найцікавіший оповідач — тітка Лідія, жорстока та безжальна гроза всіх служниць, яку ми знаємо з першої книги. Найцікавіше — це щоденник Лідії, яка згадує становлення Галааду та свою роль у цьому процесі. Від цих сторінок справді моторошно, починаєш думати — а що я б зробила на її місці. Сповідь Агнес теж цікава на початку і в кінці, але пропущено важливий етап її становлення — від моменту, як вона уникла небажаного шлюбу (їй років 13) і до останніх подій роману, де їй вже біля 20, чи трохи більше. Її поступова трансформація з бунтівної (ну, наскільки це можливо в тих умовах) дівчини до слухняної та покірної — дуже цікава, але не розкрита. Що стосується Ніколь, то на її долю теж випало чимало випробувань, але вона все подолала, інакше не було б роману.
В цілому книга цікава, але 1) письменниця стала заручницею сценаристів, 2) сама Етвуд пише в кінці, що ця книга — її відповідь на питання читачів “Як впав Галаад?”. Втім — виходячи з тексту — я б не була так впевнена, що він таки впав після описаних подій. Адже супер-компромат в Канаді та чвари всередині верхівки — ще не достатньо для падіння такої системи.
Українською ще не видали, читала рос.видання. Потім куплю наше.

Валерій Пекар
   Дмитро Шурхало Українська Якбитологія. Нариси Альтернативної історії   
Альтернативна історія останнім часом стає все більш популярним жанром. Від фентезі альтернативну історію відрізняє те, що в ній немає жодної магії, ельфів чи орків, — просто в якийсь момент щось сталося інакше. Якась подія (можливо, незначна), на відміну від реальної історії, відбулася чи, навпаки, не відбулася. Помах крилець метелика спричинив наслідки, яких у реальній історії не було. Але вірність науковому підходу і ґрунтовний аналіз економічних, соціальних, військових, психологічних факторів дозволяють нам зарахувати дослідницьку літературу у жанрі альтернативної історії до non-fiction.

Історія не знає умовного способу дієслів, але що сталося би, якби… Дослідження точок біфуркації (розщеплення) української історії є надзвичайно цікавим. Що, якби великий князь литовський Казимір допоміг би новгородцям супротив московитів? Що, якби архимандрит Діонісій не втік від князя Острозького, й українська церква не зазнала би розколу? Якби старший син Богдана Хмельницького Тиміш не був випадково вбитий? Якби Марта Скавронська (після цієї історії — імператриця Єкатєріна) не умовила турецького султана Ахмеда ІІІ відпустити Петра І, який вже був фактично в його руках? Де були би нині кордони України, якби Олексій Розумовський, фаворит імператриці Єлізавєти, не захотів влаштувати своєму брату гарну посаду? Що зробили би декабристи з Тарасом Шевченком, якби перемогли? І далі, далі, через Кримську війну, Центральну раду, гетьмана Скоропадського, батька Махна, до Другої світової, розпаду СРСР, Помаранчевої революції, Революції гідності та російського вторгнення автор аналізує маленькі випадковості у переламні моменти історії, коли все могло піти інакше.

Альтернативна історія пропонує нам зовсім інший погляд на історичний процес, на співвідношення в ньому об’єктивних та суб’єктивних факторів, на шляхи і можливості, на змарновані шанси та потом і кров’ю завойовані здобутки. Вона навчає цінувати спадщину минулого і по-іншому дивитися на щоденний вибір теперішнього, який формує майбутнє.


Валерій Пекар
   Юваль Ной Харари Homo Deus. Людина божественна. За лаштунками майбутнього   
Детально розібравши у першій книзі історію людства з моменту виникнення до теперішнього часу, у другій книзі, що в оригіналі має підзаголовок «Стисла історія майбутнього», автор намагається зрозуміти, яким буде порядок денний людства у наступне сторіччя. Трохи самовпевнено заявивши, що людство майже подолало голод, хвороби і війни (більшість землян не погодяться з цим твердженням), Харарі проголошує порядком денним майбутнього досягнення вічного життя, вічного щастя і надлюдських здібностей, до чого людство вже прямує.

Оскільки в найближчому майбутньому буде побудований складний симбіоз людей, надлюдей та штучного інтелекту, для розуміння, як це буде виглядати, непогано спочатку розібратися, а що ж таке є людина. Чим відрізняються люди від інших тварин? Що саме дало їм можливість завоювати весь світ? З наукової точки зору, особлива сила нашого біологічного виду полягає в унікальній здатності організовувати колективну діяльність через надання їй сенсу за допомогою спільних оповідей (зазвичай ми називаємо їх релігіями).

Харарі переконливо показує, що наука, попри свої незмірні успіхи, не може створювати сенс життя. В епоху науки релігії нікуди не поділися, і найбільш поширеною релігією є атеїстичний гуманізм, який на місце Бога та його Великого Плану ставить людину та її бажання. Ця гуманістична релігія, яка вірить в те, що людина є джерелом всіх сенсів та повноважень, після 300 років панування нині наближається до своєї кризи, викликаної успіхами біотехнологій та штучного інтелекту, які не лише відкривають механіку внутрішнього світу людини, а й створюють небачені можливості маніпулювання в ньому.

Отже, гуманістична релігія має поступитися своїм місцем, як свого часу це сталося (у більшості розвинених країн) з теїстичними релігіями, а до того — з анімістичними. Що може її замінити в епоху, коли великі маси людей вже не потрібні ні як робітники, ні як солдати, ні як виборці? Які нові способи надання сенсу життю можуть з’явитися найближчим часом? Книга не дає відповідей, а ставить запитання, на які кожен з нас намагатиметься відповісти самостійно. Звичайно, лише в тому випадку, коли сенс життя нам потрібен.

Валерій Пекар
   Ернандо де Сото Загадка капіталу. Чому капіталізм перемагає на Заході і ніде більше   
Просте, на перший погляд, запитання: чому капіталізм «працює» в одних країнах, таких, як США, Німеччина, Японія, Канада, і «не працює» в інших, таких як Єгипет, Філіппіни, Гватемала, Україна? Може, населення в країнах із другого списку дурне або ледаче? Очевидно, ні. Може, це населення менш підприємливе? І це не так. Може, нарешті, в країнах не-капіталізму населення бідніше? І це виявляється неправдою: на руках у громадян цих країн є величезні заощадження. Чому ж країни з другого списку (який значно ширше за перший) не можуть зробити бажаний стрибок до процвітання?

Зазвичай відповідь на це запитання складається із зітхань і добрих побажань. Ернандо де Сото, перуанський економіст, який очолює другий за значенням (за версією The Economist) центр стратегічної думки в світі, на цьому не зупинився. Вибравши з другого списку кілька країн на різних континентах і з різних цивілізацій, він зібрав там сотню волонтерів і почав довгостроковий експеримент. Волонтери намагалися робити різні правочини: купували і продавали нерухомість, відкривали бізнеси, отримували ліцензії і дозволи на будівництво. На підставі величезного масиву зібраних даних загадка капіталу була розв'язана.

Країни капіталізму відрізняються від країн не-капіталізму тим, що їм вдалося перетворити гроші в капітал — тобто в гроші, що працюють. Іншими словами, мертві гроші перетворити на живі. (Хто не бачить різниці, почитайте Маркса, неперевершеного фахівця щодо капіталу.) Як це було зроблено в одних країнах і як не було зроблено в інших країнах — читайте у книзі. Нескладно здогадатися, що основою є фіксація і захист прав власності.

Де Сото показує, що сьогоднішні розвинені країни пройшли той же шлях, в середині якого знаходяться нині країни, що розвиваються: чорні ринки, злидні, мафія і неповага до законів. Але потім все змінилося.

Ця невелика книжечка, що пройшла повз увагу масового читача, — одна з найважливіших книг, написаних на рубежі нового століття. Її обов'язково слід прочитати всім «революціонерам». Непогано було би розібратися, як нарешті побудувати капіталізм на 29 році прощання із соціалізмом.

Валерій Пекар
   Насім Талеб Чорний лебідь   
Уявіть собі, що на вечірці ви зустріли пристойно одягненого, але досить неприємного джентльмена. Він суцільно захоплений однією ідеєю та неполіткоректний, він безперервно ганьбить Нобелівських лауреатів з економіки. Він має надзвичайну ерудицію і побіжно говорить декількома мовами, але при цьому бризкає жовчю і вивалює на гостей тонни чорного гумору. Він придумує всім образливі прізвиська і вішає ярлики. Він вдумливий вчений і успішний біржовий трейдер, але не визнаний ні тими, ні іншими: трейдери презирливо називають його «розумником», а вчені — ще більш зневажливо «ділком». Знайомтеся, цю людину звуть Насім Талеб. Про що б не зайшла мова, він все зводить до однієї теми, повторюючи раз у раз: ми недооцінюємо ймовірність рідкісних, але катастрофічних подій. Ми недооцінюємо обсяги нашого незнання. Ми замилюємо очі собі та іншим, користуючись неправильними математичними моделями реальності. Своїм незнанням, невіглаством, недооцінкою непізнаного, бажанням звести світ до простих механічних моделей ми кличемо біду. Велику біду.

І в якийсь момент, продираючись крізь образливі прізвиська і чорний гумор, зневажливі оцінки і демонстрацію власної зверхності, ви розумієте: а він вам симпатичний. Адже він просто намагається врятувати світ. Так, він не схожий на Брюса Вілліса, але й світ складніший за «Міцний горішок». Сьогодні рятівником світу виступає середнього віку чоловік з невеличкою бородою, що на питання про національність відповідає загадково «левантинець», любитель гарної кухні і класичної літератури, філософ і сибарит.

У «Чорному лебеді» занадто багато Насіма Талеба. Втім, це книга всього його життя. Однак залишається місце і для безлічі інших людей. Десятки філософів, лікарів, фінансистів і математиків всіх епох і народів ведуть діалог на сторінках книги. Але ніхто з них не затьмарить головного героя — Чорного Лебедя. Під таким ім'ям виступають в книзі рідкісні, дивні, непередбачувані і зазвичай катастрофічні (саме через свою несподіваність) події, які нагадують нам про те, що світ складніший за наші схеми. Знайомтеся, це Чорний Лебідь.

Валерій Пекар
   Кевін Келлі Невідворотне. 12 технологій, що формують наше майбутнє   
Досить важко порекомендувати книгу про технології: поки вона вийде друком там, поки її перекладуть українською, поки вона вийде друком тут, то вже з'являться нові технології, а книжка застаріє. Книгу Кевіна Келлі рекомендувати не страшно: вона не про технології, вона про принципи та закони розвитку технологій (в оригіналі — technological forces), які залишаться незмінними в найближчі 10-20 років.

Історія життя Келлі заслуговує на повагу: редактор-засновник журналу Wired, він був свідком, а часом й учасником багатьох технологічних проривів. Цей багатий досвід у поєднанні з глибокою поінформованістю про те, що відбувається у корпоративних та академічних лабораторіях, а також талантом знаходити закономірності дав йому можливість виокремити, показати і назвати 12 базових принципів технологічного поступу, кожен з яких формує десятки трендів і технологій, сотні бізнес-моделей та тисячі пристроїв, платформ і застосунків.

Ці 12 принципів називаються ґерундіями, щоб підкреслити постійний рух і розвиток, який вони творять: sharing, remixing, tracking, flowing, screening і так далі. Разом з автором ви зможете прослідкувати зародження цих сил, їхнє проявлення у вашому сьогоднішньому житті та неймовірні зміни, які вони створять у найближчому майбутньому. Це стосується кожної людини, і вас також.

Валерій Пекар
   Дуґлас Норт, Джон Волліс, Баррі Вайнґест Насильство та суспільні порядки. Основні чинники, які вплинули на хід історії   
Чому одні країни багаті, а інші бідні? Чому в одних країнах існує демократія, а в інших ні? Чому одним країнам вдається викорінити корупцію, а в інших ніяк не виходить? Ці та подібні питання хвилюють вчених, політиків і простих громадян з часів Адама Сміта.

Дотепер в гуманітарних науках переважав галузевий підхід: економіка, політика, культура, ментальність, духовність вивчалися окремо. Той чи інший аспект суспільного життя час від часу оголошувався домінуючим: Маркс ставив на перше місце економічні відносини, а Вебер — релігійні основи. В результаті ми донині не можемо зрозуміти, як влаштований світ, в якому живемо. Остання книга Нобелівського лауреата з економіки Дуґласа Норта, написана в співавторстві з молодими колегами — істориком Джоном Воллісом і політологом Баррі Вайнґестом, пропонує новий підхід до цього складного світу.

Автори виділяють два типи держав, що принципово відрізняються один від одного у своїх інституціях: природна держава і порядок відкритого доступу. Нав'язування природній державі чужих для неї інституцій відкритого доступу призводить до її ослаблення, а не посилення, — саме тому природна держава всіляко чинить опір. Зріла природна держава поступово накопичує передумови для переходу до відкритого доступу, але сам перехід відбувається як стрибок. Детальний розгляд британської, французької та американської історії показує, як ці три країни першими пройшли бар'єр, що відокремлює природні держави від відкритого доступу, і як це позначилося на їхній могутності. Інші ж взялися негайно копіювати цей шлях, більш-менш вдало.

Найважливіша антивеберівска й антимарксистська теза авторів: еліти не монолітні, і справа не в протистоянні привілейованих еліт і знедолених мас, а у внутрішніх процесах «перетягування ковдри» всередині еліти. Фокусуючись на поняттях, що рідко потрапляють до сфери уваги вчених, таких, як монополія на насильство, безособовість відносин і право створення організацій, автори постулюють нерозривний зв'язок економіки і політики, — про що ми, українці, на власному досвіді довідалися набагато ясніше, ніж більшість нинішніх вчених із розвинених держав.

Прочитавши цю книгу, ви зрозумієте, де знаходиться Україна на шкалі соціально-економічно-політичного розвитку, як дивно мало нам залишилося зробити для якісного стрибка, і як надзвичайно важко цей стрибок зробити.

Валерій Пекар
   Бенедикт Андерсон Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму   
Історія сучасного світу, в тому числі та, яка твориться на наших очах, — це історія національних держав. Націоналізм налічує всього двісті років від народження, але він став (поряд з промисловою революцією, капіталізмом, релігійними реформаціями) однією з великих сил, що змінили обличчя світу. Ця невелика книга — одна з основоположних праць з теорії націоналізму, необхідна нам для того, щоб отримати відповіді на питання про Україну та українську націю.

Сама назва книги стверджує: нації і націоналізми повністю лежать у світі ідей. Однак як сталося, що ці ідеї спонукають людей до жертовності? Як виходить, що нації, будучи абсолютно новими явищами, виглядають такими древніми? Чому нації в подібних умовах виникають настільки різними? Яким чином формуються кордони між ними? Подібних питань безліч.

Андерсон показує, як нації виростають з культурних систем попередньої епохи, але ключовим є зміна ставлення людей до часу. Інше уявлення про час породжує нове розуміння людських спільнот, причинності, взаємозв'язків. І звичайно, ключовий фактор націоналізму — мова; тільки не будь-яка мова, а друкована. Націю творить не мова, а друковане слово, стверджує Андерсон і підкріплює свої висновки десятками прикладів з усіх континентів. Окрім того, виявляється важливим і третій фактор: освітні та адміністративні ієрархії, які формують ареал майбутньої нації.

Численні приклади націоналізмів в Європі, Азії, Америці та Африці чудово окреслюють базову модель створення нації, що продукує такі різні результати в різних умовах, і допомагає нам краще зрозуміти драматичні події, свідками та учасниками яких ми стали.

Валерій Пекар
   Мігай Чиксентмігаї Потік. Психологія оптимального досвіду   
Якщо запитати будь-яких людей, чого вони бажають понад усе в житті, дві третини відповість: щастя. Століттями люди замислювалися, що ж це таке — щастя, і як його досягти. Письменники і поети описували щастя (а також і нещастя), не кажучи нам, як досягти першого й уникнути другого. Філософи ж будували в тиші кабінетів хитромудрі теорії, не зважаючи на реальні феномени життя.

Психолог Міхай Чиксентміхаї (так правильно вимовляється його угорське ім'я та прізвище) пішов іншим шляхом — почав досліджувати щасливих і нещасливих в їх розмаїтті, звертаючись до людей із різних країн і різних соціальних груп, різних професій і способу життя. Здорових і хворих, бідних і багатих, знаменитих і невідомих, тих, що є душею суспільства, і самотніх. Виявилося, щастя можливе майже всюди і майже завжди, тому що щастя — це процес, а не результат. Втім, ми й самі це знали або, принаймні, здогадувалися. Добре, але якщо щастя — це процес, тоді що це за процес, в чому його суть?

Чиксентміхаї вводить поняття «потік» — специфічний стан діяльності, в якому людина переживає щастя, радість, задоволення. Він детально аналізує, коли і як потік виникає, чому він часом не виникає, як у ньому втриматися, як увійти в потік знову і знову. Робота і гра, спорт і музика, роздуми і секс, відокремлені медитації та галасливі компанії — запустити потік можуть дуже різні види діяльності, якщо дотримуватися певних умов.

Ця книга не є керівництвом на кшталт «як стати щасливим за 30 днів». Це не туристичний гід по просторах щастя, це лише докладна карта місцевості. Вибір маршруту, його напрямок і складність — це наш вибір. На узбіччі нас підстерігає хаос і протилежність потоку — Чиксентміхаї називає це психічної ентропією. На кожному кроці можна невдало зачепитися за соціальні і культурні стереотипи, генетичні програми і власні недоліки. Однак наполегливого і концентрованого мандрівника чекає не тільки потік — як бонус він отримує те, що автор скромно і хитромудро називає «відчуттям причетності до визначення змісту свого життя». Сенс життя, просто кажучи.

Валерій Пекар
   Стівен Гокінг Коротка історія часу. Від Великого вибуху до чорних дір   
Навряд чи є щось цікавіше за походження Всесвіту. Відомий фізик розкриває картину світу сучасної науки без формул, що могли би налякати певних читачів, простою і легкою мовою.

Найкращий пам'ятник великому вченому — читання його книжок.

 21..30 31..40 41..50 Ctrl ← 51..60 Ctrl → 61..70 71..80 81..90