Сеть знакомств для любителей книг



Olexiy Travnikov
Читаю, іноді ділюся враженнями, шукаю змісту.
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

< Вернуться к рецензии





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена


Друзья:
 
Володимир Том'юк
Володимир Том'юк
 
Taras Prokopyuk
Taras Prokopyuk
 
Валерій Пекар
Валерій Пекар
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Сергей Дудик
Сергей Дудик
 
Петр Чернышов*
Петр Чернышов*
 
Павел Ткаченко
Павел Ткаченко

друзей: 10 (смотреть)

Olexiy Travnikov

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (6)Философия, история (3)Бизнес (3)

 1..10 Ctrl → 11..20 21..30 31..33 
Olexiy Travnikov
Одна з найнеочікуваніших для мене книг, яка написана українським автором.
Це стовідсоткова допомога батькам, які в розпачі та. розгублені...але є багато надії - навчитися бути тими, кого насправді потребують наші діти.
Тішуся спостереженнями, які автор наводить з власного досвіду - не тільки батьківського, але і терапевтичного.

Просто пару спостережень, які мене особисто підбадьорили - отримайте задоволення від таких думок. Як батьки, або ... педагоги чи консультанти.

Пам"ятаймо про те, що ми не вміємо прощати, а тим більше дозволяти помилки тому, що живемо в світі, де помилятися є вадою, серйозним недоліком, з яким варто боротися.

У більшості людей (а дітей особливо) страх перед помилками провокує нервову напругу, унаслідок чого обмежує розумовий потенціал, спричиняє тривожність та фобії, впливає на впевненість та самооцінку, а ще блокує творчість.

Ну, і ще одна ключова думка про здатність творити та проявляти творчість. Творчість, як створення нового, потребує ризику, тестування, експериментів, а все це просто неможливо без помилок.

Ризикніть - прочитайте.
Буде незручно чи то некомфортно, але дуже мотивуюче та дієво.



Вікторія Горбунова «Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?»
Olexiy Travnikov
Два місяці надзусиль. 877 сторінок добірного тексту - і ось нарешті прочитано український переклад найбільшої та, можливо, найдетальнішої біографії сера Вінстона.

До речі цей титул він отримав вже після війни.
Як я для себе з’ясував. Моє захоплення цією історичною постаттю спричинене різними факторами, але ця робота переконала більше всього в тому, що особистість людини формується не тільки добрими генами, прекрасним оточенням, але й сміливим прагненням та бажанням досягати суті речей.
Для мене ця думка була домінуючою протягом усієї книги.

Цитувати її можна цілими днями, бо ж за кожним словом сказаним чи то написаним Черчиллем стоїть титанічна праця. І це надзвичайно мотивує та надихає.

Напевно бодай кожен раз в житті чув про неоднозначність особистості сера Вінстона, йому багато чого закидали і відверто перекручували те, як він тримав себе з іншими, але точно не можна не зголоситися зі словами Памели Плауден, яка сказала «коли вперше зустрічаєшся з Вінстоном, то бачиш лише його недоліки, а потім усе життя відкриваєш для себе його чесноти».

І то цілковитою правдою стало для мене, бо ця біографія розкрила багато цікавинок того, ким по суті був Черчилль - Людиною посвяти. Цілковито посвячував себе тому чим займвся. Більшу частину його життя та кар’єри, звісно, займала політика (при чому Велика Політика) про яку він говорив, що то «вищукана гра, яка варта того, щоби зачекати і добре вивчити правила, перш ніж серйозно занурюватися в неї».
А ще попри всі негаразди, випробування та перепетії життя Черчилль був ніжним щодо своєї дружини в шлюбі з якою прожив 57 років, ось що він писав їй: «Любва, кохана Клеммі, моє щира бажання - ще глибше проникнути у твоє серце і єство і згорнутися у твоїх обіймах. Я почуваюся спокійно і надійно з тобою, мені не треба нічого вдавати або приховувати». Навряд чи хто з нас очікував таких зізнань від настільки славетного та суворого політика.

Книга однозначно достойна уваги та прочитання, оскільки допомагає не тільки дізнатися про перебіг життя самого Черчилля, али й про те, як формувалася історія світу та сучасної Європи зокрема.
Наприкінці ж виникло непереборне бажання взятися за вивчення ще кількох біографій. Зокрема точно хотів би вивчити життєві шляхи Рузвельта, Ейзенхауера і Тіто… Біоргафія Трумана вже куплена і стоїть в черзі.

Мартін Гілберт «Черчилль. Біографія»
Olexiy Travnikov
Оригинальная версия в английском звучит менее "религиозно" "The Prodigal God", но, вероятно, переводчики издательства Мирт (С.Петербург) решили что это слишком радикально.
А зря... Интересна была бы реакция русскоговорящего читателя на него. Тем не менее - книга достойна прочтения.

Чем интересен Келлер? - Глубоким ананлизом культурного контекста, исследованием вопроса, который поднимается и, естественно, подачей - весьма доступной для постмодерного читателя. Очень рекомендовал бы прочесть книгу не только воцерковленным людям, но и скептикам (агностикам, атеистам и т.п.)
Одна из любимейших цитат: "Мы склонны изображать из себя консервативных, застегнутых на все пуговицы моралистов. Распущенные и раскрепощенные, сломленные и маргинальные, эти люди обходят церкви стороной."

Тимоти Келлер "Расточительный Бог"
Olexiy Travnikov
На повседневном уровне наше мировоззрение придает форму тому, что мы делаем и какие решения принимаем. И разве можно с этим не согласиться?&­#8232;Так или иначе то, во что мы верим, влияет на все сферы нашей жизни, всегда, везде и повсеместно. В том числе и на нашу работу - профессиональную деятельность, которой мы занимаемся для обеспечения себя или еще какой-то причине. Как же быть тем, кем ты есть - там, где ты проводишь много времени…ну, как минимум 40 часов в неделю. Келлер пытается ответить на этот вопрос на страницах книги. Просто, понятно, доступно и главное - понятно и актуально. Да настолько, что мне захотелось держать эту книгу всегда под рукой на рабочем месте.&­#8232;Книга будет уместной и актуальной для изучения человеку с интеллектом, независимо от политических убеждений и жизненных ориентиров. Да, он аппелирует к текстам Священных Писаний иудео-христианства, но они отображают реальность сложных вопросов, которыми задаются профессионалы во всех сферах деятельности. &­#8232;Непременно рекомендую приобрести и прочитать…нет, изучить эту книгу и обязательно обсудить с кем-то, кто не безразличен к жизни…

Тимоти Келлер «Зачем работать»
Olexiy Travnikov
До цього часу Карпу читав тільки на фейсбуці (який до речі цікаво «тролиться» георїнями роману - і це анітрохи не спойлер :-)). Дотепні, часом кумедні чи то сатиричні, але завше влучні пости.
&­#8232;І перша, для мене особисто, характеристика цього роману - це його влучність. &­#8232;Влучність словом (часом і не зовсім цензурним), влучність тематикою - непересічні долі чотирьох пересічних українок, а ще влучність реальністю. Після прочитання твору вам неодмінно закортить побувати в Парижі, а якщо ви там бували бодай один раз, то з легкістю ідентифікуєте улюблені місця та відкриєте багато нового.
Столиця Франції виступає тут в ролі величезного полотна на якому карколомно, розмашистими розчерками (чи то мазками пензля) намальована Карпою картина жіночої реалістичності…усіх героїнь ви неодмінно будете знати, їхні риси будуть вам нагадувати ваших знайомих, чи родичів, чи колежанок по роботі, чи ваших недругів, чи бозна ще кого. І що абсолютно точно - не полишать вас байдужими.
Історії українок, що в різний спосіб опинилися в Парижі мотивують думати не лише над сенсом власного життя в його екзистенційному вимірі, але й в контенксті рельного історичного відтинку часу - «де мені бути зараз». Почитайте і не поспішайте кидатися судженнями, бо українці особливо до того схильні. Воно просто «вшито» в українське ДНК: «а що скажуть люди», «а що про мене подумають сусіди»…
Твір не є легковажним, як може здатися на перший погляд. Особливо чоловікам, то ж перед тим як «засудити» - дочитайте до кінця.
«…так чи інакше, ти мусиш хотіти тільки того, чого ніколи не матимеш. Щойно бажане має бодай примарний шанс стати дійсним, чари зникають.» - такимим думками рясніють сторінки роману і це змушує тебе задаватися питанням «а чого прагну я особисто в даний період свого життя».
Безліч серйозних тем піднімається на сторінках цього непересічного твору… «повна диспропорція між пакетом трансльованих цінностей і реальністю. Не існує ніякої рівності й братерства.» Як актуально!
Неодмінно прочитайте!
Окрема подяка видавництву #книголав за добре видання, яке приємно брати в руки та оримувати насолоду від процесу читання.

Ірена Карпа "Добрі новини з Аральського моря"
Olexiy Travnikov

"Синдром листопаду" я почав гортати в "Інтерсіті", повертаючись до Києва.
Читав про Київ та буреломні 90-і, залишаючи позаду Слов"янськ та Покровськ...і так воно складалося в щось органічне. Такі прості слова вимальовували величезне та різнобарвне полотно пострадянської України.
Понівечена доля хлопчика Кості, який несподівано став сиротою...
Понівечене життя Валєри "Вамби-Мамби", що його цьковано лише за колір шкіри та здатність бути людиною (з часом вона деформується в доволі чудернацьку форму).
"Всі ми звірі - і ті, хто б"є, і биті."
Спотворена янголоподібна Лізка, яку через роки Костя, вже дорослим дядьком, зустріне на Майдані...
А що робить із людиною надмірна емпатія!? Ви бодай-коли задавалися таким питанням?! НІ!? А дарма! Варто би було...бо тоді б ваше життя перетворилося на...
Читайте самі!
Бодай раз в житті треба мати досвід проживання такого твору, оскільки то не просто психоделія, а справжній зріз життя людини - навіть не одної. А цілого покоління.
Так, вона - та людина - може бути безсилою перед владою часу та "сильними світу цього", але залишатися при цьому собою - Особистістю...
"Навчившись співчувати, пробачаєш майже усе. Вже знаєш: кожен, хто видається розумнішим, успішнішим чи - а чому б і ні - щасливим, зсередини виглядає так само, як ти. І б"ється, як рибина - просто об інше скло, в іншому місці-акваріумі або - на іншому поверсі соціальної піраміди. Але точно так само." Влучно? Еге ж...
Багато роздумів, що накочуються, коли перед очима пролітає немало всього, що і сам встиг пережити...
"Хіба співчуття, що спонукає діяти, не єдине, що виправдовує саме існування співчуття?"
Дуже актуально. Перечитайте...

Вікторія Амеліна "Синдром листопаду"
Olexiy Travnikov
Це вже третя книга про Черчилля, яку мені довелося прочитати з перекладених на українську мову - і це перша, що трапилася мені з серії «Біографії та мемуари» від видавництва «Віват». Зразу скажу, що навіть якщо Ви особисто байдужі до особистості цього генія (а мене б особисто це здивувало :-)), то все одно потрібно прочитати цей витвір. При чому з різних причин, які можна перераховувати безкінечно - починаючи від геніальності сера Вінстона, закінчуючи самим фактом незвичайного дослідження пана Джонсона.
Що впало мені особисто в очі… Не просто відбувається дослідження факту розвитку особистості Черчилля, а бачимо спробу Джонсона наштовхнути читача на аналітичне співставлення фактів минулого з їхнім впливом на виклики сьогодення. Бо роздуми про те, як би Черчилль відреагував на факт існування ЄС чи то Брексіт дійсно заслуговують на увагу.
Цікаво коли про британця пише британець (бо до цього часу я читав книжки та статті переважно американських дослідників…і книжку про Клементиину Черчиль зараз дочитую також у виконанні американської авторки). При чому не простий британець…а колишній мер Лондона, член Консервативної партії, колишній міністр закордонних стправ…це надзвичайно цікаво, окрім того, що він ще й професійний журналіст. Хіба це не мило?! Ні, але дуже цікаво - бо стиль Джонсона схожий на захопливе дослідження не хлопчака у міській бібліотеці, а людини, що об’єктом свого зацікавлення обрала непересічну Особистість. А людину планетарного - без перебільшення - масштабу. І це помітно.

Джонсон не приховує своєї симпатії до Черчилля, хоча справедливо може і обурюватися (аналітично) щодо деяких його дій. Він цікавезно розписує усілякі дослідницькі моменти, які пов’язані з процесом роботи над книгою - відвідини Чартвелу, зустрічі з онуками Вінстона, робота з архівами. Захоплює.
Окремо я би зробив зауваження щодо хронологічної таблиці та списку джерел на які посилається автор - це просто велетенський доробок. І коли вам раптом закортить дослідити більше життя сера Вінстона, то рекомендую бібліографію від автора цієї книги.

Звичайно, не доречно переказувати зміст усієї роботи Джонсона, бо є небезпека зіпсувати враження, а більше є прагнення заохотити до прочитання…тому декілька цитат, які насправді сильно спонукають до вивчення життя Черчилля.
Отже, спробуйте відчути тонкий смак твору одного британця про Іншого та зовсім не пересічного.
«Однією з найбільш захопливих рис характеру Черчилля - й однією з причин його внутрішньої твердості - є те, що він здатен на надзвичайну відвертість щодо власних мотивів» (стор.73)
«…без кінця повторюване усне тренування вдосконалило не лише письменницькі, а й ораторські здібності Черчилля. Можливо, сьогодні ми не читаємо достатньо книжок, написанних ним, та саме його промови були тим, що оживило націю»(стор. 92)
«Клементина не була декором, а мала мудрість дерева, повного сов, і цей шлюб став не катастрофою, а тріумфом. Черчиллю вона подарувала приголомшливу вірність і дивовижну підтримку, що уможливило усі його досягнення» (стор. 131)

Не пошкодуйте часу на прочитання напрочуд дивовижних 400 сторінок про життя цієї людини, бо «історія Черчилля є більш значною та натхненною, аніж просто політичне вчення. Вона про неприборканість духу людини.»

Боріс Джонсон «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію»
Olexiy Travnikov
Я согласен с цитатой из журнала Good Housekeeping, которые написали о том, что «у всех родителей должна быть эта книга». С полгода назад мне о ней рассказала любимая жена, но тогда она появилась у нас дома только на английском. Теперь же через инстаграмскую группу заказан был перевод этой книги. Жаль, что она не попалась нам в руки лет 20 назад – шикарное практическое руководство для родителей по коммуникации с детьми. То, что нужно было простым и доступным языком – теперь есть. Пользуйтесь, читайте, помечайте и не откладывайте на потом то, что можно усвоить уже сегодня. Правда! «Когда люди несчасливы, им требуется не согласие, им нужен кто-то, кто признает их чувства.»

Адель Фабер и Элейн Мазлиш «Как говорить, чтобы дети слушали, и как слушать, чтобы дети говорили»
Olexiy Travnikov
«Коли мені не допоможуть вірші,
То вже не допоможуть лікарі.»

За життя Павличка не просто розібрали на цитати, а в певній мірі зробили однобоко-культовим автором. І це прикро, бо величезний доробок поета, як я для себе побачив, лишився поза лаштунками уваги читачив. Принаймні більшості з нас… Але про все по порядку!
Книжка надихає! Надихає справжністю, чистотою та непідкупною любовю не лишень до прадавніх часів, а й до подій нещодавного минулого… Хто з нас знав що Павличко був вояком УПА та про інше, про що радянщина нам не повідомляла. А тут воно є! І таке справжнє та щире…

Ще в 1978 році він написав такі слова:
«Коли мені не допоможуть вірші,
То вже не допоможуть лікарі.»
Мене просто пройняло до тремтіння серця, котре зачерствіло, заіржавіло у вирі подій останніх років. І раптом нагадування про такі непідробні, але відверті почуття, котрі поховані в глибинах кожного з нас. Бо Слово зціляє та надихає. А особливо поетичне слово. Хіба ж ні?
Неодмінно хотів би виділити вірш «Мати» написаний у 1981 році, але він достойний окремого посту… Це, як на мою ксромну думку, унікальний твір який чомусь не є аж таким «розкрученим» як відомі на увесь світ «Два кольори». У восьми строфах таке розмаїття емоцій, що після нього хочеться зробитися тихим монахом…і провести багато годин у роздумах про життя. Серцекрайно…

А як виявляється безмежна любов поета до рідної землі про це - по творах Павличка - можна написати окрему наукову роботу.
«Молись, дитино, щоб не вернуло
Московське рабство, як темна мжа,
А по молитві пильнуй, щоб дуло
Твоєї зброї не жерла ржа.» (1993 рік)
Які цікаві застереження щодо найближчих сусідів. І хто тепер має сумніватися в тому, що поети мають особливе серце та прихильність від неба бачити далі, ніж сьогодення. Життєвомудрісно…

Окрема тема, окреме відкриття - цикл (чи то збірка - так до кінця і не второпав) «Золоте ябко». На мою суб’єктивниу думку - це прекрасний та в певній мірі унікальний пласт не лишень творчості Павличка, а і в цілому української літератури. Питання не лишень в еротичності творів поета, а в тонкому змісті образів та майстерно-використаних словарних зворотах цих поетичних мініатюр…
«Я в пазуху зайду тайком,
Неначе злодій до комори.
Там пахнуть груди молоком,
Мов травами гуцульські гори.»
Справжній безмір закоханості в єдину жінку, що подарована Богом. Справжнє відкрите чоловіче серце, сп’яніле від бажання, спонукане потягом до близькості з Найкращою. Ось де вчитися чоловікам захопленню своїми коханими. Оксамито-тендітно…

Я певен того, що творчість Павличка - на багато поколінь вперед - надихатиме і далі українців бути нацією що здатна бути чесною в стосунках: відвертою та щирою до нестями.

Дмитро Павличко Два кольори
Olexiy Travnikov
Книгу Фредеріка Пажака "Ван Гог. Іскріння" видавництва "Нора Друк" я купив для доньки, яка цінує творчий доробок художника, але закортіло прочитати самому.


В оповідальній формі Пажак описує життя Вінсента з усіма його падіннями та несподіванками та змушує перш за все думати - не скільки про Ван Гога, скільки про власне життя, його швидкоплинність та стандартизованість нормами. До речі, а хто їх встановлює? - На мій погляд відповідь на це питання Вінсент шукав протягом життя.
Непересічний, бунтівний, неординарний та войовничий - саме такі епітети спадають на думку, коли гортаєш сторінки цього видання (до речі, щедро ілюстроване малюнками про життя митця в стилі графічних зображень).
Що змушувало цепеніти та буквально відчувати біль за життя невизнаного при житті генія? Певною мірою його переконання та життєві колізії, які Вінсенту доводилося проходити, а з іншого боку - як наслідок - його філософські ставлення до оточення та власної долі.

"На думку Вінсента, безум нічим не відрізняється від інших хвороб; достатньо змиритися з ним, навчитися терпіти напади, а повертаючись до розуму - жити, як завше."
Змиритися з власним безумом та прийняти його не просто як даність, а як Боже покарання за нестандартність мислення, думок, суспільне вигнання...
"Він хотів розповідати про світ - але про інший світ: у його полотнах немає і натяку на зародження сучасної цивілізації; він схилявся до старого світу селян, єднання з природою. Ніби сам себе виштовхав з-за рамок часу теперішнього."

Нехай нам пощастить жити в своєму часі не чужинцями та вигнанцями, але тими, хто віднайде власний спокій у творінні та реалізується через дари, подаровані Творцем.

Фредерік Пажак Ван Гог. Іскріння
 1..10 Ctrl → 11..20 21..30 31..33