Сеть знакомств для любителей книг



Olexiy Travnikov
Читаю, іноді ділюся враженнями, шукаю змісту.
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена


Друзья:
 
Володимир Том'юк
Володимир Том'юк
 
Taras Prokopyuk
Taras Prokopyuk
 
Валерій Пекар
Валерій Пекар
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Сергей Дудик
Сергей Дудик
 
Петр Чернышов*
Петр Чернышов*
 
Павел Ткаченко
Павел Ткаченко

друзей: 10 (смотреть)

Olexiy Travnikov

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (5)Философия, история (2)Бизнес (3)

 1..10 Ctrl → 11..20 21..23 
Olexiy Travnikov
Якщо чесно, то це лишень друга книжка Кінга яку я прочитав в своєму житті. І перша не була «Зеленою милею»…
Чомусь мені здається, що саме вона одна з найбільше шанованих у нас. І гадки немаю чому мені так здається!

Але ось ця… «Про письменство…»
Зачаровує не сюжетом чи оригінальною ідеєю, хоча безсумнівно подача є надзвичайною, як на мене. Книга дуже практична!

Дуже практична для тих, хто:
- писав колись, а йому «підрізали крила» (та бажання всередині вас не пропало)
- пише «під подушку» та боїться бодай кому розповісти про своє захоплення письменством
- заробляє на життя копірайтингом та втратив натхнення до створення текстів
- думає що писати це всеодно що висякати носа - «раз і готово….та шо там писати»
- готовий працювати над словом, аби воно якнайвлучніше доходило до читача (чи, бодай, потенційного читача)
- мріє вийти на «великий письменницький шлях» та здобути собі власне місце під сонцем в літературі
- просто готовий писати толкові тексти (навіть коли це звичайний пост у соцмережі)

Як мені шкода, що цей доробок не трапився мені під час навчання на філологічному факультеті університету, бо любов до слова та мовознавства зокрема, у Кінга не просто набір теоретичних не до кінця зрозумілих фраз… Він подає їх як практичні та доступні інструменти для роботи з текстом будь-якого калібру.
Все! Абссолюбно все виявилося потрібним - «перша» та «друга» чернетки, «ящик з інструментами», лексикон, словники, іменники та дієслова… Чому цьому так просто не вчать на філологічних факультетах!!! Чому?! Це питання переслідувало мене від першої до останньої сторінки книги.

Це неодмінно потрібно читати (а, може, навіть, і перечитувати), аби просто почуватися освіченою людиною. Цікаві ще й два списки літератури, які містер Кінг…- ні, не рекомендує іншим. Просто сам прочитав.
І, цілковита згода зі Стіві, писати можна лишень тоді - коли сам багато читаєш.

Стівен Кінг Про письменство
Olexiy Travnikov
Одна з найнеочікуваніших для мене книг, яка написана українським автором.
Це стовідсоткова допомога батькам, які в розпачі та. розгублені...але є багато надії - навчитися бути тими, кого насправді потребують наші діти.
Тішуся спостереженнями, які автор наводить з власного досвіду - не тільки батьківського, але і терапевтичного.

Просто пару спостережень, які мене особисто підбадьорили - отримайте задоволення від таких думок. Як батьки, або ... педагоги чи консультанти.

Пам"ятаймо про те, що ми не вміємо прощати, а тим більше дозволяти помилки тому, що живемо в світі, де помилятися є вадою, серйозним недоліком, з яким варто боротися.

У більшості людей (а дітей особливо) страх перед помилками провокує нервову напругу, унаслідок чого обмежує розумовий потенціал, спричиняє тривожність та фобії, впливає на впевненість та самооцінку, а ще блокує творчість.

Ну, і ще одна ключова думка про здатність творити та проявляти творчість. Творчість, як створення нового, потребує ризику, тестування, експериментів, а все це просто неможливо без помилок.

Ризикніть - прочитайте.
Буде незручно чи то некомфортно, але дуже мотивуюче та дієво.



Вікторія Горбунова «Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?»
Olexiy Travnikov
На повседневном уровне наше мировоззрение придает форму тому, что мы делаем и какие решения принимаем. И разве можно с этим не согласиться?&­#8232;Так или иначе то, во что мы верим, влияет на все сферы нашей жизни, всегда, везде и повсеместно. В том числе и на нашу работу - профессиональную деятельность, которой мы занимаемся для обеспечения себя или еще какой-то причине. Как же быть тем, кем ты есть - там, где ты проводишь много времени…ну, как минимум 40 часов в неделю. Келлер пытается ответить на этот вопрос на страницах книги. Просто, понятно, доступно и главное - понятно и актуально. Да настолько, что мне захотелось держать эту книгу всегда под рукой на рабочем месте.&­#8232;Книга будет уместной и актуальной для изучения человеку с интеллектом, независимо от политических убеждений и жизненных ориентиров. Да, он аппелирует к текстам Священных Писаний иудео-христианства, но они отображают реальность сложных вопросов, которыми задаются профессионалы во всех сферах деятельности. &­#8232;Непременно рекомендую приобрести и прочитать…нет, изучить эту книгу и обязательно обсудить с кем-то, кто не безразличен к жизни…

Тимоти Келлер «Зачем работать»
Olexiy Travnikov
"Де вона, та хитка межа між людською і тваринною частинами душі? Як так легко вона пересувається, що і не помічає людина, як не стало людського в людській оболонці? А може, і помічає, бо піднімає себе у власних очах дурними поясненнями безглуздих вчинків, а там, де важко пояснити звичайну заздрість, гнів, ненависть, вішає табличку інакшості...
Та в момент ненависті приходить затьмарення душі, бо він - ІНАКШИЙ. Слова, слова, слова... Як добре, що вас так багато й вашою пишною одежею люди можуть прикрити ницу сутність своїх істиних думок і вчинків!»
Тут багато є справжності, яка лякає та напружує.
"Люди, яким дана розкішна Божа ласка - можливість здоровими ходити, бігати, підстрибувати, бути вільними у своїх діях, - впадають у депресії чи незадоволення від побутових сварок, від похмурої погоди, не того одягу, пісної їжі, відсутності марципанів, малих грошей чи ще чогось, чого "нема, нема і нема", а "хочеться, дуже хочеться і понад усе хочеться". І починають цінувати те, що здавалося вічним, нерухомим і незмінним, тоді, коли лезо хвороби відтинає від тіла ту Божу ласку чи то стає геть погано."
"Людина без віри - як перкотиполе: несе його вітром хтозна-куди, і всяке сміття на нього намотується."
"Люди отримали правила співжиття - закони Божі - ще тоді, коли не було державних. Хто його зна, чи жили б досі на планеті люди, якби не ці заповіді:кожен би виходив із власної вигоди і свого викривленого власного его, розуміння світу і у страшних сутичках повбивали б одне одного. Треба чинити за ними, навіть якщо вся несправедливість світу б"є по тобі страшним болем, і лишати після себе тільки добрі справи. Людина краще почувається й стає багатшою, коли більше дає, аніж бере."

Тетяна Пахомова "Я, ти і наш мальований і немальований Бог"
Olexiy Travnikov
Прочитати варто уже для для того, аби не забувати та не втрачати спритності думати про швидкоплинність життя.
Так-так, саме про його скороминущність…
«Хлопчик у смугастій піжамі» твір з потойбіччя життя, де маленький німецький хлопчик випадково подружився з єврейським…з гетто… І лякає не сам факт війни та жахливість фіналу, а суворість кари, яка спрямовується туди - де її не очікуєш… Чому?! Як так?! Ми волаємо про справедливість до Бога, але чи завжди самі робимо те, чого очікуємо від інших. Неодноразово це питання постає в голові при читанні. А тут воно підсилюється випробуванням дитячих долей та їхньої психіки… Де межа дозволеного? Де те, чого торкатися не можна, а потрібно лишень прийняти як даність… Серце крається, але воно вже сталося…

Джон Бойн «Хлопчик у смугастій піжамі»
Olexiy Travnikov
…когда на обложке книги читаешь о том, что это “один из самых выдающихся писателей современности”, то взять в руки хочется…даже если ты впервые слышишь имя автора… Грэм Грин и его “Тихий американец” меня заинтриговали…конечно теперь хочется прочесть его нашумевшие “Стамбульский экспресс”, “Комедианты” и “Наш человек в Гаване”. Но это все будет после. А пока же несколько зарисовок и впечатлений. Личных.
Роман совсем не похож на детектив, хотя его элементы явны.
Интересна история взаимоотношений между американцами, британцами, французами во время войны в Индокитае. Нам мало известно об этой части мировой истории, а “слышать мнение британского журналиста” по этому поводу оказывается весьма интересное занятие. Правда. Оказалось что я вообще ничего не слышал о Сайгоне начала 1950х годов.
Несколько цитат, которые заставили отложить книгу в сторону (и не единожды), чтобы просто задуматься, остановиться и поразмышлять…
“Война так часто состоит в том, что ты сидишь и, ничего не делая, чего-то ждешь. Не зная точно, сколько тебе еще отпущено времени, не хочется ни о чем думать.”

Как сильно эти слова задевают нас сейчас, на пятом году войны в нашей стране?
Привыкли ли мы к войне и смерти, которая в это время как-то особенно близка?
И через какую-то сотню страниц резонируют в сердце уже совсем иные размышления автора: “Повседневная жизнь идет своим чередом - это многих спасает от безумия. Даже во время воздушного налета нельзя беспрерывно испытывать страх. Так и под обстрелом привычных дел, случайных встреч, чужих волнений человек ненадолго забывает о своих страхах.”

Ищу новые романы Грина…интересный стиль. Новые открытия.

Грэм Грин Тихий Американец
Olexiy Travnikov

"Синдром листопаду" я почав гортати в "Інтерсіті", повертаючись до Києва.
Читав про Київ та буреломні 90-і, залишаючи позаду Слов"янськ та Покровськ...і так воно складалося в щось органічне. Такі прості слова вимальовували величезне та різнобарвне полотно пострадянської України.
Понівечена доля хлопчика Кості, який несподівано став сиротою...
Понівечене життя Валєри "Вамби-Мамби", що його цьковано лише за колір шкіри та здатність бути людиною (з часом вона деформується в доволі чудернацьку форму).
"Всі ми звірі - і ті, хто б"є, і биті."
Спотворена янголоподібна Лізка, яку через роки Костя, вже дорослим дядьком, зустріне на Майдані...
А що робить із людиною надмірна емпатія!? Ви бодай-коли задавалися таким питанням?! НІ!? А дарма! Варто би було...бо тоді б ваше життя перетворилося на...
Читайте самі!
Бодай раз в житті треба мати досвід проживання такого твору, оскільки то не просто психоделія, а справжній зріз життя людини - навіть не одної. А цілого покоління.
Так, вона - та людина - може бути безсилою перед владою часу та "сильними світу цього", але залишатися при цьому собою - Особистістю...
"Навчившись співчувати, пробачаєш майже усе. Вже знаєш: кожен, хто видається розумнішим, успішнішим чи - а чому б і ні - щасливим, зсередини виглядає так само, як ти. І б"ється, як рибина - просто об інше скло, в іншому місці-акваріумі або - на іншому поверсі соціальної піраміди. Але точно так само." Влучно? Еге ж...
Багато роздумів, що накочуються, коли перед очима пролітає немало всього, що і сам встиг пережити...
"Хіба співчуття, що спонукає діяти, не єдине, що виправдовує саме існування співчуття?"
Дуже актуально. Перечитайте...

Вікторія Амеліна "Синдром листопаду"
Olexiy Travnikov
Готовий битися об заклад, що більшість з нас ніколи не чули про такого поета - «вісімдестяника». Проте варто би було ознайомитися із творчістю цього київського поета, бо видання відкриває багатогранну любов Аттили до столиці України в найрізноманітних її проявах.
А ще багато тут справжньої українськості, просякнутої духом сучасного міста…
А ще я, особисто, скучив за такою ритмікою слів…

Неначе куля з карабіна,
пішов експрес на Будапешт.

А ось декілька рядків із збірки «Обриси міста»… Мені вони такі справжні, такі соковиті на образи.

Вечорами вони заповнюють місто:
неспокійні північні характери,
буденні в своїх клопотах,
великі в своїй згуртованності.
Тролейбуси пливуть в розгрузлому снігу,
в хвилях ліхтарів і реклам,
тролейбуси з обмерзлими вікнами,
блискучі, іскристі -
люди виходять і заходять,
хочуть узгодити себе зі світом:
нині це - палац крижаний,
наповнений іскрами
і теплом колотнечі людської.

Люди у светрах,
що день віддали плинові ріки,
зараз, після роботи, -
руки в кишенях,
очі, швидкі та блискучі,
придивляються, зважують,
все помітити хочуть:
сніг цей розгрузлий,
машини в заметах,
подвіря заводу
і голоси дзвінкі,
що в повітрі морозному прожекторів світло гойдають.
Затишно їм у цьому світі.
Це їхній світ,
і вони в ньому - великі.

Хочется знати більше про людей, котрі творили сучасну українську літературу, плекали її та пестили в своїх серцях. Цікавою є і стаття про життя поета, написана Іваном Малковичем, другом Могильного.
Сучасна та жива поетика… Цікаво та ново.

Неодмінно треба читати.

Аттила Могильний «Київські контури. Вибрані вірші»
Olexiy Travnikov
Книгу Фредеріка Пажака "Ван Гог. Іскріння" видавництва "Нора Друк" я купив для доньки, яка цінує творчий доробок художника, але закортіло прочитати самому.


В оповідальній формі Пажак описує життя Вінсента з усіма його падіннями та несподіванками та змушує перш за все думати - не скільки про Ван Гога, скільки про власне життя, його швидкоплинність та стандартизованість нормами. До речі, а хто їх встановлює? - На мій погляд відповідь на це питання Вінсент шукав протягом життя.
Непересічний, бунтівний, неординарний та войовничий - саме такі епітети спадають на думку, коли гортаєш сторінки цього видання (до речі, щедро ілюстроване малюнками про життя митця в стилі графічних зображень).
Що змушувало цепеніти та буквально відчувати біль за життя невизнаного при житті генія? Певною мірою його переконання та життєві колізії, які Вінсенту доводилося проходити, а з іншого боку - як наслідок - його філософські ставлення до оточення та власної долі.

"На думку Вінсента, безум нічим не відрізняється від інших хвороб; достатньо змиритися з ним, навчитися терпіти напади, а повертаючись до розуму - жити, як завше."
Змиритися з власним безумом та прийняти його не просто як даність, а як Боже покарання за нестандартність мислення, думок, суспільне вигнання...
"Він хотів розповідати про світ - але про інший світ: у його полотнах немає і натяку на зародження сучасної цивілізації; він схилявся до старого світу селян, єднання з природою. Ніби сам себе виштовхав з-за рамок часу теперішнього."

Нехай нам пощастить жити в своєму часі не чужинцями та вигнанцями, але тими, хто віднайде власний спокій у творінні та реалізується через дари, подаровані Творцем.

Фредерік Пажак Ван Гог. Іскріння
Olexiy Travnikov
Багато чого можна навчитися від авторки, яка є визнаною в професії не лишень в нашій країні, але і поза її межами.
Особлива цінність для мене - це маса прикладів з історії копірайтингу як явища 20 століття та авторські напрацювання.
Приклади, приклади, приклади із різних сфер застосування таланту Слободянюк.
Але найголовніше - це деталі. Приємні вони тим, що впізнавані, бо взяті із нашої реальності, з сьогоднення.

Тут і про неймінг, як окрему «дисципліну» роботи з рекламними текстами.
Тут і про відшліфовування фраз, речень, про різні засоби художньої виразності - і все відмічаєш, креслиш, робиш закладки, знову перечитуєш, виписуєш і надихаєшся. Правда!

Навіть така «технічна» на перший погляд книга - бо йдеться саме про техніку роботи з текстами для будь-яких копірайторських потреб - може надихати до практичних речей.


Особливо мотивуючим для мене був розділ про редагування тексту, оскільки часто на це не залишається часу, а то й взагалі ним нехтують (принаймні в мене складається таке враження при читанні немалої кількості текстів - і рекламних зокрема).

Я би ще відзначив багато різних аспектів книги - та переказувати її було б просто недоречно, адже 220 сторінок практичної та корисної інформації чекатимуть на кожного, хто небайдужий до слова.

Элина Слободянюк Клад копирайтера
 1..10 Ctrl → 11..20 21..23