Сеть знакомств для любителей книг



Olexiy Travnikov
Читаю, іноді ділюся враженнями, шукаю змісту.
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена


Друзья:
 
Володимир Том'юк
Володимир Том'юк
 
Taras Prokopyuk
Taras Prokopyuk
 
Валерій Пекар
Валерій Пекар
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Сергей Дудик
Сергей Дудик
 
Петр Чернышов*
Петр Чернышов*
 
Павел Ткаченко
Павел Ткаченко

друзей: 10 (смотреть)

Olexiy Travnikov

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (6)Философия, история (3)Бизнес (3)

 1..10 Ctrl → 11..20 21..30 31..40 41..50 51..55 
Olexiy Travnikov
Конечно же, пересказывать богословскую книгу не богослову негоже, а потому это больше наблюдательские записки обывателя…
Вот за что люблю книги реформатского толка, так это за то, что пока читаешь одну - то вынужден «подчитывать» еще 2-3. И это не шутка, потому что когда видишь цитату из «Наставлений…» Кальвина, то само собой читаешь весь контекст (потому параллельно пришлось прочитать всю третью книгу и часть второй). Разве это не прекрасно? Помимо того, под рукой всегда было Вестминстерское Исповедание Веры и книга Томаса Бостона «Природа человека в ее четырех состояниях»…ее придется перечитать снова.
Интересной и необычной для меня стала глава о законничестве: неимоверно удивительный взгляд на ситуацию из Бытия 3й главы. Фергюсон говорит о том, что «змей пытался увести Еву от ясности Божьего Слова». Мысль развивается очень интересно и помогает под особенным углом посмотреть на эту ситуацию. Никогда не думал о том, что это само непослушание случилось по причине «сосредоточения на Боге Запрещающем, на Законодателе и Судье». И то, что в «ее разуме и чувствах Божий Закон был отделен от благодатной личности Бога». Простая, но такая глубокая мысль. И мне пришлось напоминать себе о том, что важно не разделять Бога на части - Он целостный. &­#8232;&­#8232; Много потрясающих мыслей для нашей каждодневной жизни, которые актуальны и практичны. Вот что я отметил для себя:
&­#8232;- когда искажение Божьей личности достигает своего предела, мы неизбежно перестаем доверять Богу;&­#8232;- когда мы прославляем Бога, мы также радуемся Ему и вместе с тем радуемся всему, что Он дал нам;&­#8232;- суть законничества укоренена не просто в нашем понимании закона как такового, но и в искаженном представлении о Боге как Законодателе&­#8232;(вообще тема понимания законничества и самого использования этого термина весьма интересна раскрыта)&­#8232;&­#8232; Уверен, что данная книга будет актуальна для всех служителей Слова, и тех, кто планирует таковыми стать.&­#8232; Вопросы благодати и ее проявления, порядок усвоения искупления, покаяние, вера, завет…все эти составляющие христианства Фергюсон рассматривает на понятном и доступном уровне.&­#8232; И еще одним наблюдением, интересным для меня, стал вопрос «самоидентичности» и том на чем она основывается. Совершенно потрясающие размышления автора.&­#8232; «…мы увязываем свою идентичность и ценность с тем, что мы делаем и как нас оценивают, вместо того, чтобы признать, что наша идентичность и ценность укоренены во Христе и Его незаслуженной благодати. Мы попались в сети утонченной формы законничества. Оно исходит из нашего сердца так, словно Божья благодать, проявленная к другим, извлекает его из меня, как сильный магнит. Благодать вскрывает нарыв заслуг.»

Синклер Фергюсон «Весь Христос»
Olexiy Travnikov
«…з математичного погляду, будь-яке світло — невидне.» - одна з думок, яка не полишає протягом всього періоду читання цього роману.
Відчуттями 12-рчічної незрячої дівчинки Марі-Лор, доньки Даніеля Леблана, головного замкаря Національного музею природничої історії, читач торкається вулиць передвоєнного Парижу.
Страхами осиротілого підлітка Вернера, закоханого у фізику коротких та довгих радіо хвиль, постає перед нами сувора реальність окупації невеликого шахтарського містечка. Любов до радіо та фізики приводить хлопця в елітну школу типу «гітлерюгенда»…і він так «призвичаюється до науки», бо для нього радіо то щось священне… «Радіо: мільйони вух слухають одну людину…з репродукторів уривчастий голос …лине вгору, мов непохитне дерево, його слухачі прихиляються до гілок того дерева, як до вуст Господа. А коли Господь замовкає, їм відчайдушно хочеться знайти когось, хто примусить голос зазвучати знову.»
Вернер молодим юнаком відправляється на війну, де бачить всі її жахіття, біль, страждання, злочини, вбивства та безцінність людського життя. Тут його допікає питання «чи невже це правильно — робити щось лише тому, що решта так роблять?» Вернерів друг Фредерік, що внаслідок жахливих знущань однолітків з гітлерюгенду та під прикриттям офіцерів вермахту стає неповносправним…
А загалом багато-багато надзвичайних знахідок та спостережень… від деяких стає дуже моторошно, коли уявляєш, що «тиша — це плід окупації, вона звисає з гілок, скрапує з ринв»…і до філософських «заплющити очі — не означає зрозуміти, що таке сліпота».
Нервово напружений, але дуже своєчасний, як для нашої країни…і настанови одної з героїнь «Ніколи не припиняй вірити».
Очевидне одне - Пулітцерівську премію просто так не дають.

Ентоні Дорр «Все те незриме світло»
Olexiy Travnikov

THE UKRAINE - «не середньостатистична самоіронія» підсумував би я словами одного з героїв про нетривіальну збірку нарисів від @ArtemChapai.
Бо ж треба мати хист не лише до спостереження, але і здатність перевтілити всі їх в слова. Пильність автора не тільки до мовних особливостей деяких регіонів України, а й до сердечних чувань героїв свідчить про те, що ми занурюємося в життєві подорожі багатьох наших співвітчизників. А хіба ні?! Чи не кожен з нас на рівні підсвідомості погодиться із тим, що «Сумки в клітнку - майже символ України», але саме в цій збірці воно так влучно та дотепно зформульоване автором. «THE UKRAINE - це також романтика занепаду». Та хіба хто заперечить? Точно не в цьому випадкові. &­#8232;Без надриву, спостережливо, без купюр, аж до болі знайомо… бо ж «..любов пронизливіша, коли змішана з відчуттям неминучої втрати.»
Неодмінно прочитайте Чапая…

Артем Чапай THE UKRAINE
Olexiy Travnikov
Не будучи великим фанатом детективів, мушу визнати що ця книга зачепила. Аналізувати багато не буду, але декілька тезисних моментів... Отже, мої уроки та спостереження:
- Відкритість та довіра у спілкуванні подружніх пар є дуже важливим елементом
- Фінанси та прозорість щодо них важлива для будь-яких стоунків
- Не варто нехтувати елементарними правилами безпеки
- Дитячі психологічні травми можуть наробити багато біди в дорослих стосунках
- Гроші мають владу над людьми, сильну владу
- Неправда вбиває тих, хто її ховає
Читайте та отримуйте насолоду від книги.

Лапена Шарі «Подружжя по сусідству»
Olexiy Travnikov
Кому-то книга покажется незатейливой. Ну, и пусть.
Хотя так говорили даже о великих книгах...
Прелесть данной в том, что она уникальна своей простотой и настоящестью. Мне приятна была тем, что доступна для понимания любому, кто возьмется за прочтение, думая о том, что чудес и любви больше нет.
Книга написанна женой священника и мамой 8 детей - удивительно!
Одной из мыслей, в отношении этого сборника рассказов, было то, чтобы назвать его "современным Киево-Печерским патериком" - и не сколько для красного словца, а именно потому, что и там - в святой книге, и здесь в современной рассказывается об одном - "житии святых". Лишь с той разницей, что там речь о старцах, посвятивших себя отшельничеству и заступнической молитве, а здесь - о посвящении в любви в будничной повседневности 21 века. Вызовы одинаковы - любовь та же.

Виктория Могильная «Батюшка не танцует»
Olexiy Travnikov
Роман-біль. Це перша асоціація, а з другого боку - це твір про бездіяльність та безвідповідальність нації.
"Люди вдовольнилися безперешкодним доступом до бездіяльності. Нова країна всіх обхитрила, приспала, підкупила атрибутикою, відволікла від системотворчості."
Не завжди чесно та відкрито ми здатні говорити про те, де виросли та що нас сформувало...а претнезіїї наступних поколінь? Ми тим не переймаємося, а дарма...
Було б варто!

Остап Дроздов «№2»
Olexiy Travnikov
Іще один з класиків античного Риму в українському перекладі від видавництва «Апріорі».
Для чого читав - ще не знаю що саме сказати, напевне, більше для того, аби «закрити прогалину» недостатку вивчення філософської думки. Третій твір з цієї збірки зовсім мені «не зайшов», але цікаві думки таки залишили слід. Одна з них з першої праці «Про закони» звучить наступним чином: «…тим, кому природа дарувала розум, вона дарувала і здоровий глузд. Звідси випливає, що вона їм дарувала і закон, який є здоровим глуздом - як у веліннях, так і у заборонах.» Ну, і ще одна думка - з уже вищезгаданого твору, яка дійсно і на часі, і достатньо глибока: «оскільки дух, у багатьох відношеннях переважає тіло, а своє тіло люди і без того намагаються тримати в чистоті, то значно важливіше зберігати чистоту душі.» Гадаю, що ця книга не довго стоятиме на поличці моєї бібліотеки без діла - час від часу доведеться повератися.

Марк Туллій Ціцерон «Про закони. Про державу. Про природу богів»
Olexiy Travnikov
«В Темноте» саме під такою назвою вийшов роман Христини Хігер та Даніеля Пайснера у видавництві Ексмо, хоча оригінальна назва «The Girl in the Green Sweater» теж не залишає байдужою.&­#8232;

Події роману розгортаються в гетто для єврейського населення Львова та охоплюють період від початку німецької окупації до, власне, звільнення міста радянськими військами.

&­#8232;Про що твір? - Про силу духа та прагнення жити, про людяність та ризик людей різних національностей чи етнічних груп, про неоднозначність буття та різні прояви безсилля перед ідеологічними штампами.&­#8232;

За останній рік то не перша книга на тему Холокосту, але ця по-особливому змусила думати про цінність людського життя.&­#8232;При бажанні можна провести багато паралелей та зробити безліч висновків, як очевидних, так і тих, що вимагають певних зусиль, бо ж написаний твір власне дівчинкою, яка пережила страшний період свого дитинства, ставши Христииною Хігер… «Они видели в нас обычных детей, тогда как в действительности мы давно уже уподобились животным. Единственное, что мы умели делать мастерски, - это молчать и бороться за выживание.» Для мене звучить не просто як спостереження 7-літньої дитини, а як вирок для цілого народу, а то й не одного.
Подібні фрази примушують до серйозних роздумів та умовиводів.
Я б не довіряв анонсованим «гаслам» в промоушені до роману на зразок «real story» чи ще щось подібне, але точно би рекомендував усім до прочитання, аби вчитися вірі, важливості людяності та розумінню того чим може бути «боротьба за виживання» в принципі.

Кристина Хигер, Даниэль Пайснер "В темноте"
Olexiy Travnikov
«Народжені й виховані у старому часі, ми тупцюємо на перешийку до нового, і в нас немає вибору». Автор класифікує твір як роман-вибух.
І я готовий погодитися на те визначення, бо попередня доба пройшла повністю всередині тої реальності, філософії та переконання, якими струмує «№ 1».
Немає ані жодного бажання проникатися літературо-знавчими колупаннями, хоча на динаміку тексту я би звернув увагу…вона позбавлена експресивності, але сповнена виразності та промовності.

Твір спонукає до аналізу та розлогих думок, якими просякнуті сторінки роману. Про життєвий досвід та формування характеру, про спільні цінності та сутички з світом нормальних, про банальність та щастя, про мамсько-дитячі стосунки в пожиттєвому зрізі, про Львів та Київ, про пускання коріння в житті інших людей, про старість та перемагання віку… Ви буквально всотуєте бажання автора до аналітики життя та філософських спостережень, їхніх перетинів та доленосних умовиводів. Роман-насолода, роман-правда, роман-спонукання…епітетів в українській мові ще є достатньо, але вже час переходити до «№2».

Остап Дроздов «№ 1»
Olexiy Travnikov
Надзвиачайно захоплюючий та неоднозначний: брутальний, різкий, часом непристойний, а то й грубий, але водночас такий що сповнений надзвичайної теплоти та людяності. Часто межі прсто затираються, або й зникають геть - і що як не витвір мистецтва здатні то передати. І це постійне балансування між двома світами та станами речей…«Голландські художники справді знали, як передати цю грань, коли стиглість переходить у гниль.»
Загалом роман надихає своєю не лишень естетичною складовою, але й різножанровістю, багатоплановістю та різновекторністю /хоч власне до того і покликаний жанр/.
Немає сенсу переказувати зміст твору, бо ж хотілося б мотивувати інших до його прочитання, але місця вистачає для всього: історій життя різних людей, ганстерсько-детективних колізій, художніх описів та пристрасних описів урбаністичного міста 21 століття…які просто змушують забути про те, що це художній твір, ось тільки погляньте: «Коли я вийшов із метро, Лексингтон-авеню була безлюдна, краплі танцювали і настовбурчувалися, мов голки їжака, на хідниках, рясний дощ, здавалося, увібрав у себе всі звуки на вулицях.»
Я би особисто наполягав на тому, що центральною темою роману є стосунки між людьми. І це є особливою цінністю.
Хоча водночас естетичну насолоду тут для себе знайдуть і любителі тонкої іронії.
Одним словом - читайте!

Донна Тартт «Щиголь»
 1..10 Ctrl → 11..20 21..30 31..40 41..50 51..55