Сеть знакомств для любителей книг



Olexiy Travnikov
Читаю, іноді ділюся враженнями, шукаю змісту.
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена


Друзья:
 
Володимир Том'юк
Володимир Том'юк
 
Taras Prokopyuk
Taras Prokopyuk
 
Валерій Пекар
Валерій Пекар
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Сергей Дудик
Сергей Дудик
 
Петр Чернышов*
Петр Чернышов*
 
Павел Ткаченко
Павел Ткаченко

друзей: 10 (смотреть)

Olexiy Travnikov

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (6)Философия, история (3)Бизнес (3)

 1..10 Ctrl ← 11..20 Ctrl → 21..30 31..33 
Olexiy Travnikov
Стверджують, що цей роман став одразу бестселлером після свого виходу і лишається таким більше десяти років.
В наш час - то не проста річ. Очевидно. Ми не налаштовані на великі тексти
Феномен твору Джона Ірвінга не давав мені спокою - то ж прочитати вирішив українську версію романа, яка вийшла у видавництві «Фабула».
«Доки я тебе не знайду» - то просто колосальний обсяг роботи, переконаний, не тільки для автора, але і для читача.
Тут і різноманітні сюжетні лінії, і строкате життя головних героїв, і описи декількох європейських країн, які привертають твою увагу.
Але головна тема - потреба батька…фізичне прагнення знати того, хто дав тобі життя.
Саме ця ідея охоплює кожну думку головного героя.
Коли маєте час - неодмінно варто почитати. Навіть заради дискусії з кимось…&­#8232;Не полишає байдужим.

Джон Ірвінг "Доки я тебе не знайду"
Olexiy Travnikov
Цікаво більше знати про розуміння природи людської жорстокості загалом, банальності зла та всього що із цим пов’язано – тоді вам неодмінно варто прочитати Філіпа Зімбардо…Так, саме він автор та дослідник Стендфордського в’язничного експерименту. І «Ефект люцифера. Чому хороші люди чинять зло» саме про це. Майже 600 сторінок звіту про це дослідження з аналізом та описами. Ну, різнобічне та цікавенне дослідження – до перечитування доведеться звертатися неодноразово. Сто процентів. Пару цитат, які торкнулися розуму та примушують задумуватися «Один з найважливіших і найменш визнаних учасників зла – не головний лиходій, а німий хор – ті, хто дивляться, але не бачать, слухають, але не чують. Їхня тиха присутність на сцені лиходійств ще більше розмиваєтуманну межу між добром і злом.» І ще одна: «Для більшості ж з нас віра в спроможність протистояти силам ситуації й системи – лише ілюзія власної невразливості. Парадоксально, але ця ілюзія знеохочує нас бути пильними і робить ще вразливішими до маніпуляцій.»

Філіп Зімбардо «Ефект люцифера. Чому хороші люди чинять зло»
Olexiy Travnikov
Історія Життя і боротьби Василя Стуса - це продовження назви роману «Заборонений».

І зрозуміло те, що це не вичерпна біографія українського поета, а лиш одна з перших спроб в художній формі нагадати про те скільки коштує воля та незалежність нашої країни.

А ще це про те, що за простим словосполученням «право нації на самоідентифікацію» стоять долі абсолютно реальних людей - інтелігенції, митців, літераторів, художників… Не просто мрійливих романтиків, а борців (без пафосу!) - Стуса, Горської, Світличного, Дзюби.

Як хотілося б, аби подібного роду твори потрапляли не просто до шкільної програми, а до всіх та кожного, кому не байдужа Україна - земля, щедра на любов та відважних людей, наділених здатністю любити попри усі виклики реальності та нелюдського оточення.

Символічність образів, з якими стикаєшся на сторінках цього твору, наштовхує на думки про те, що випадковостей не буває, стимулює думати про особисту відповідальність за долю землі та народу, який дав тобі життя. Переживаючи певні миттєвості життя реального патріота (знову ніякої патетики) Стуса, проникаєшся любов’ю та ніжністю до того, що зветься батьківщиною, українською землею.

Думаю про долю багатьох людей, які, як і Стус, власним життям довели, що право на гідність, на власну думку та любов до рідної землі - не високопарні речі, а абсолютна реальність, що відкривається у повсякденні.

Безмежно вдячний авторам за унікальний доробок, що вже надихнув і кінематографістів, але ж слово було спершу - то ж хочу надихнути вас, друзі, до того, аби неодмінно прочитати цей твір та обовязково майте його у власній бібліотеці…для себе, для прийдешніх поколінь.

Заборонений, але не скорений…&­#8232;Це про Стуса, а може…і про український народ…

Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов «Заборонений»
Olexiy Travnikov
я тішуся з того, що не мав НІЯКОГО уявлення про цей твір до його прочитання…
Випадково обрав на поличці в книгарні. Прізвище авторки підкупило.
Рекомендувати - не знаю. Варто бути досить міцним та дещо зухвалим, аби витримати і дочитати до самого закінчення…
Специфічно та неоднозначно.

Відштовхує ницість, котру авторка (чи героїня?!) бачить в наколишньому. Буквально усюди…. Її немало.
Але, разом з тим, скільки незвичайних відкриттів можна зробити у спостереженнях за навколишнім.
Чого лише вартує: «Це в принципі добре, коли твоє тіло годує рослин. Коли ти стаєш корисним для інших форм життя. Коли тебе можуть прийняти в себе навіть після смерті інші люди. Коли вони можуть відчути, який ти солодкий, м’який і соковитий. Знаючи це, не так страшно вмирати. Може це найкраще, що трапляється з людиною в житті.»

Правда над цим варто пороздумувати? А, може, з кимось і обговорити - за кавою…у Франківську…
Ось декілька сентенцій, тез, що вирують в голові після прочитання…

…багато егоїстичних та дуже, часом, неестетичних фантазій щодо стосунків між чоловіками та жінками&­#8232;…неетичні картини, що описуються із неймовірними деталями…
…тут зовсім немає любові. Ніякої. Зовсім. Ні крихти.
…у бажанні епатажу іноді автори готові заходити дуже далеко

Будьте обережні з книжками, які берете до рук!
Дуже обережні!

Софія Андрухович «Сьомга»
Olexiy Travnikov
Якщо чесно, то це лишень друга книжка Кінга яку я прочитав в своєму житті. І перша не була «Зеленою милею»…
Чомусь мені здається, що саме вона одна з найбільше шанованих у нас. І гадки немаю чому мені так здається!

Але ось ця… «Про письменство…»
Зачаровує не сюжетом чи оригінальною ідеєю, хоча безсумнівно подача є надзвичайною, як на мене. Книга дуже практична!

Дуже практична для тих, хто:
- писав колись, а йому «підрізали крила» (та бажання всередині вас не пропало)
- пише «під подушку» та боїться бодай кому розповісти про своє захоплення письменством
- заробляє на життя копірайтингом та втратив натхнення до створення текстів
- думає що писати це всеодно що висякати носа - «раз і готово….та шо там писати»
- готовий працювати над словом, аби воно якнайвлучніше доходило до читача (чи, бодай, потенційного читача)
- мріє вийти на «великий письменницький шлях» та здобути собі власне місце під сонцем в літературі
- просто готовий писати толкові тексти (навіть коли це звичайний пост у соцмережі)

Як мені шкода, що цей доробок не трапився мені під час навчання на філологічному факультеті університету, бо любов до слова та мовознавства зокрема, у Кінга не просто набір теоретичних не до кінця зрозумілих фраз… Він подає їх як практичні та доступні інструменти для роботи з текстом будь-якого калібру.
Все! Абссолюбно все виявилося потрібним - «перша» та «друга» чернетки, «ящик з інструментами», лексикон, словники, іменники та дієслова… Чому цьому так просто не вчать на філологічних факультетах!!! Чому?! Це питання переслідувало мене від першої до останньої сторінки книги.

Це неодмінно потрібно читати (а, може, навіть, і перечитувати), аби просто почуватися освіченою людиною. Цікаві ще й два списки літератури, які містер Кінг…- ні, не рекомендує іншим. Просто сам прочитав.
І, цілковита згода зі Стіві, писати можна лишень тоді - коли сам багато читаєш.

Стівен Кінг Про письменство
Olexiy Travnikov
Саме ця книжка була першою для мене, де стоїть позначка 18+­…

Цю книжку довелося «опрацьовувати» чи не найдовше за решту інших, котрі мені доводилося перечитувати .
Багато болю та смерті…

Вже другий витвір одного й того самого автора, котрий описує події сьогодення - війну на Донбасі та зокрема страту Боїнга біля Торезу окупантами.

Тут вистачає всього - образів, спосетережень, сюжетних ліній, припущень, навіть матюків англійською та головне не це…

Головне та найболючіше - понівечіні людські долі, переплетені війною та добряче змащені абсолютною безпорадністю перед смертю. Смерть в книзі Лойка на кожній сторінці - нею просякнуто більшість переплетень доль про які автор говорить фактами життів обдурених найманців з Росії, скалічених до нелюдства відставних радянських офіцерів, кримінальних українських заробітчан, сотень загиблих у Боїнгу, злодіїв у законі та простих пересічних мешканців Луганщини та Донеччини…

Про роман говорять як про сучасний детектив, але до тонкощів стилю Конан Дойля чи Агати Крісті сам Лойко - на моє переконання - не збирався вдаватися. Можливо через те, що бути добрим журналістом-документалістом не одне й те саме, що й творити шедевральні літературні твори.

Книга видана, живе своїм життям, факти транскрибовані у художню форму роману, а що з цим робити далі - вирішувати читачеві.
Українському.
Тому, що хоче дивитися у майбутнє.
Позбавленому мрії про штучне «братерство».
Читайте.
Думайте.
Аналізуйте.

Сергій Лойко «Рейс»
Olexiy Travnikov
Кто бы там и что не говорил о способности человека к тому, чтобы «брать ответственность за свою жизнь», но объективным остается факт невозможности этого в принципе.
Мы не можем контролировать происходящие с нами события, поскольку они - вне сферы нашего контроля. И как же тогда с этим быть?

Неужели мы обречены на постоянный стресс и беспокойство!?
Вопрос почти гипотетический, но не совсем так.

Христианская вера дает ответ на множество вопросов - и вопрос беспокойства, как такового, один из них.
Мы обретаем покой не из-за отсутствия проблем, а благодаря осознанию Божьего владычества.
Эта мысль в книге Лукадо основная.

Причина человеческого беспокойства связана не только с нашим несовершенством, а больше с постоянным ощущением виноватости. Автор книги вообще говорит о том, что под маской лихорадочной тревожности скрывается несовершенная проблема вины.
На самом деле тревожность порождена нерешенной проблемой чувства вины.
Непременно стоит прочитать…очень практичная книга.
Не пожалеете.
Ну, и тоже стоит помнить о том, что благодарный человек менее завистлив, менее меркантилен и эгоистичен. Благодарность повышает самооценку человека, улучшает качество его взаимоотношений и сна и в целом увеличивает продолжительность жизни.

Макс Лукадо «Не заботьтесь ни о чем»
Olexiy Travnikov
Ми так схильні до швидких та необдуманих реакцій, що перше враження про твір може затьмарити велику ідею. То ж не поспішайте відкинути її просто вбік... Погортайте...
Особисто я звернув увагу на роман виключно через те, що в “Книгарні Є” йому було відведено особливе місце серед лауреатів “Коронації слова” 2017 року…ну, як особливе - лежав серед інших. Але від нього чимось віяло...не круїзним, бо то поверхневе...а там є ідея. Претензія на ідею як мінімум. Хай як там, але...
400 сторінок рвучкої неестетичності та справжності життя однієї непростої української дівчини, що опинилася в океані на круїзному лайнері, а от в якості кого - варто би було почитати, навіть, якщо твір не стане вам до смаку, бо і таке цілковито може статися….а може і станеться…
“Людям властиво не помічати тих елементів реальності, які не узгоджуються з їх бажаннями чи баченням ситуації, навіть якщо такі елементи стирчать у них перед носом.”
Про що думалося протягом цього твору…
про бажання відшукати справжність посеред простих речей, які оточують людину 24/7
про потребу кохання та прагнення любові будь-якої людської істоти де б вона не знаходилася в конкретний момент часу та якої б статі вона не була
про тугу за простим та людським, хоч би яким “сучасним та богемним” не намагалися б прикриватися…
Ми створені з потребою любити та віддавати любов, хай би якою не була та любов…а чи справді важливо, як проявляти її? Що думаєте? Прочитайте «Нижче» і скажіть…роман не полишить вас ні на секунду.

Кіра Малко “Нижче”
Olexiy Travnikov
Просто неможливо було мені оминути увагою книгу із такою назвою. Так, читав я її в українському перекладі - і це одна з небагатьох біографій, які мені доводилося опрацьовувати. Тепер їх буде більше.
Неодмінно! Тепер, аби відкривати різні аспекти життя - розумію - треба читати про долі людей.
І хай там як можна ставитися до особистості Інги Арвад, але цікаво спостерігати за перебігом світової історії в контексті саме її шляху…в різних країнах, з різними чоловіками, з неоднорідним світосприйняттям.
Через призму життя данської журналістки та «дами із замахом на світськість» прослідковується дотичність із долями різних людей, які полишили слід в світовій історії. І то є не перебільшення. Кенеді, Гітлер, Едгар Хувер…вам треба продовжувати? Не буду, бо книга таки варта прочитання без усілякого сумніву.

Але ж моменти є…просто зауважте…

«Бути поруч» зі своїм чоловіком - це саме те, що Інга намагалася робити все своє життя, зазвичай шкодячивласним інтересам, мріям і планам.

«…нічого поганого в красивій жінці немає, але для мене важливіше, щоби вона була сердечною та тріпотливою наче метелик, який все ще має пилок на крильцях»


Це будуть особливі 450 сторінок вашого життя. Просто варто їх перегортати…

Скотт Ферріс «ІНГА»
Olexiy Travnikov
...знову переконався в тому, що випадково куплених та прочитаних книжок не буває. Навіть якщо вони потрапляють вам в руки через те, що ви вподобали просто назву та гадки не мали про автора.
Придбати мені випало це видання не запланованно - просто забіг в книжковий магазин «вбити трохи часу в неділю ввечері та сховатися від дощу». І мене просто наповнило… Просто почало литися через край - бажання дізнатися про людину, яка протягом півстоліття була на міжнародній політичній арені…

«Хто він, сер Вінстон Черчилль?»
З цим питанням пролетів останній тиждень…Бо кожного дня переді мною перегортувалися не просто сторінки книжки, а вимальовувалася постать людини, котра любила свою мову та свою країну…
Для мене це було 220 сторінок боротьби, чесності, пошуку, посвяти, глибокої любові та тяжіння до правильного. Так, то я про нього… Дядька, який смалив сигари та прикладався не рідко до віскі… Але страшне те, що для більшості з нас - це майже все що ми знаємо про колишенього очільника Британської імперії. Ну, дехто (хто бував до анексії у Лівадійському палаці Ялти) обізнаний з того, що Вінстон Черчилль був там на підписанні договору зі Сталіним… І все!

Терміново хапаймося за вивчення біографій!
Принаймні ця думка неодмінно час від часу давала про себе знати моїй голові.
Не наведу жодної цитати з книги, хоча навиписував декілька сторінок у щоденник (тай кортить, якщо чесно). Просто закликаю вас, друзі, прочитайте. Можливо тоді і у вас виникне бажання додати до списку свого читання декілька книжок, які читав сер Черчилль, а то й відкриєте для себе дещо цікаве на сторінках бібліографії (виглядає досить солідно).

Людина-епоха, людина-енциколпедія, людина-промовець…
Окремо автор досліджує здатність Вінстона добирати слова до своїх виступів, статей, книжок. Багато пише про його любов до рідної мови, але найголовніше - про те, як сильно він дорожив своєю Батьківщиною.

Надихає. Шукатиму більш фундаментальної монографії. Чого і вам бажаю.
Бо варто знати - «Хто він, сер Вінстон Черчилль?»

Деніел Сміт «Думати, як Вінстон Черчилль»
 1..10 Ctrl ← 11..20 Ctrl → 21..30 31..33