Сеть знакомств для любителей книг



Olexiy Travnikov
Читаю, іноді ділюся враженнями, шукаю змісту.
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена


Друзья:
 
Володимир Том'юк
Володимир Том'юк
 
Taras Prokopyuk
Taras Prokopyuk
 
Валерій Пекар
Валерій Пекар
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Сергей Дудик
Сергей Дудик
 
Петр Чернышов*
Петр Чернышов*
 
Павел Ткаченко
Павел Ткаченко

друзей: 10 (смотреть)

Olexiy Travnikov

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (6)Философия, история (3)Бизнес (3)

 1..10 11..20 Ctrl ← 21..30 Ctrl → 31..33 
Olexiy Travnikov
Для мене це не була просто «ще одна книга про Черчілля» - це було очікування. Раймунд Претцель – знаний німецький журналіст, який з 1965 відомий книгами про сера Вінстона. Звичайно автор більше схильний зосереджуватися на історії Німецького Райху, але ця робота особлива, бо дає не-англійський погляд на видатну історичну особистість. Легка та доступна мова захоплює та мотивує до прочитання. Що особливо було цікавим – то це простежування потреби зв’язку Черчілля з батьком. Мені просто кинулося в очі. І це до певної міри зворушливо. Одна з «топових фраз» в цьому доробку для мене саме ця: «Політика – це рух, надати речам руху і скерувати рух туди, куди бажаєш, - це головне. І тут треба визнати, що старий Черчілль ще раз таки зрушив усі речі, надав їм могутнього руху.»

Себастіан Гаффнер «Черчілль. Біографія»
Olexiy Travnikov
Была мысль сравнить эту книгу с прочитанной недавно «Я хочу пламени» Архимандрита Спиридона, но не получается…поскольку здесь история человека, ищущего суть в религии, в том, что есть христианство и как оно соотносится с практиками разных конфессий. Чем интересна была мне лично? – Интересными описаниями…особенно было соотносить собственные мысли с авторскими в Македонии, Израиле… Познавательной будет история тем, кто открыт к диалогу. Почитайте – стоит. Несколько мыслей от автора. «Если в ритуале не было смысла, зачем идти?» или вот «…можно сомневаться, впадать в отчаяние – и все-таки верить.» «…страх боли сильнее, чем сама боль. … А иногда мы чувствуем боль как силу – когда сами идем на страдание.»

Гай Стагг «Кроссуэй»
Olexiy Travnikov
Цей роман для мене був відкриттям від цьогорічного Книжкового Арсеналу. Очікувань великих не мав, окрім того, що дізнався про Нобелівську премію авторові у 1949 року. Як згодом я з»ясував для себе, що власне Фолкнер був одним із перших письменників у США, хто почав використовувати при написанні своїх текстів так званий «потік свідомості» – літературний прийом, який полягає у відображенні внутрішнього монологу людини, безпосередньо того, що вона мислить. Ну, і як тут було не пригадати славнозвісного «Улліса» Джойса, що добивав мене ще в університетські роки. Чого ж було очікувати? Як мінімум велику кількість одних і тих самих подій що переповідаються в різних частинах роману від імені та з позиції сприйняття цих подій різними членами сім’ї. Справа не для слабих, якщо чесно!
«Шум і лють» точно багатоплановий та непростий текст. То є факт! Говорити про цей твір можна досить довго, бо він містить незліченну кількість і психологічний портретів, і підтекстів… «Шум і лють» неодмінно варто прочитати. Безперечно цей час матиме цінність для будь-якого літературного гурмана.

Вільям Фолкнер «Шум і лють»
Olexiy Travnikov
Как и все предыдущие книги Келлера «Прогулки…» была ожидаемой. Я очень ждал ее перевод, поскольку знаю, что автор всегда глубоко исследует вопрос – предмет своего изучения.
Второе лето кряду именно книги Келлера дают много пищи для ума и размышлений. Чего только стоит сама тема исследования – боль и страдания. На каждой странице есть то, что требует глубокого осмысления и переживания в сердце. Книгу легко разобрать на цитаты, даже если нектороые утверждения вначале будут выглядеть радикальными и требующими усилий для их принятия, осмысления и глубокомысленного переживания лично. «…печаль и скорбь побуждают искать пути к Богу и указывают на ресурсы, которых у нас не было.»
«Мир – это следствие неослабевающего мыслительного процесса, исходя из подтекста вашей веры. Наше мировосприятие - следствие намеренного нахождения в выигрышной позиции.»

Тимоти Келлер «Прогулки с Богом»
Olexiy Travnikov
…когда на обложке книги читаешь о том, что это “один из самых выдающихся писателей современности”, то взять в руки хочется…даже если ты впервые слышишь имя автора… Грэм Грин и его “Тихий американец” меня заинтриговали…конечно теперь хочется прочесть его нашумевшие “Стамбульский экспресс”, “Комедианты” и “Наш человек в Гаване”. Но это все будет после. А пока же несколько зарисовок и впечатлений. Личных.
Роман совсем не похож на детектив, хотя его элементы явны.
Интересна история взаимоотношений между американцами, британцами, французами во время войны в Индокитае. Нам мало известно об этой части мировой истории, а “слышать мнение британского журналиста” по этому поводу оказывается весьма интересное занятие. Правда. Оказалось что я вообще ничего не слышал о Сайгоне начала 1950х годов.
Несколько цитат, которые заставили отложить книгу в сторону (и не единожды), чтобы просто задуматься, остановиться и поразмышлять…
“Война так часто состоит в том, что ты сидишь и, ничего не делая, чего-то ждешь. Не зная точно, сколько тебе еще отпущено времени, не хочется ни о чем думать.”

Как сильно эти слова задевают нас сейчас, на пятом году войны в нашей стране?
Привыкли ли мы к войне и смерти, которая в это время как-то особенно близка?
И через какую-то сотню страниц резонируют в сердце уже совсем иные размышления автора: “Повседневная жизнь идет своим чередом - это многих спасает от безумия. Даже во время воздушного налета нельзя беспрерывно испытывать страх. Так и под обстрелом привычных дел, случайных встреч, чужих волнений человек ненадолго забывает о своих страхах.”

Ищу новые романы Грина…интересный стиль. Новые открытия.

Грэм Грин Тихий Американец
Olexiy Travnikov
"Де вона, та хитка межа між людською і тваринною частинами душі? Як так легко вона пересувається, що і не помічає людина, як не стало людського в людській оболонці? А може, і помічає, бо піднімає себе у власних очах дурними поясненнями безглуздих вчинків, а там, де важко пояснити звичайну заздрість, гнів, ненависть, вішає табличку інакшості...
Та в момент ненависті приходить затьмарення душі, бо він - ІНАКШИЙ. Слова, слова, слова... Як добре, що вас так багато й вашою пишною одежею люди можуть прикрити ницу сутність своїх істиних думок і вчинків!»
Тут багато є справжності, яка лякає та напружує.
"Люди, яким дана розкішна Божа ласка - можливість здоровими ходити, бігати, підстрибувати, бути вільними у своїх діях, - впадають у депресії чи незадоволення від побутових сварок, від похмурої погоди, не того одягу, пісної їжі, відсутності марципанів, малих грошей чи ще чогось, чого "нема, нема і нема", а "хочеться, дуже хочеться і понад усе хочеться". І починають цінувати те, що здавалося вічним, нерухомим і незмінним, тоді, коли лезо хвороби відтинає від тіла ту Божу ласку чи то стає геть погано."
"Людина без віри - як перкотиполе: несе його вітром хтозна-куди, і всяке сміття на нього намотується."
"Люди отримали правила співжиття - закони Божі - ще тоді, коли не було державних. Хто його зна, чи жили б досі на планеті люди, якби не ці заповіді:кожен би виходив із власної вигоди і свого викривленого власного его, розуміння світу і у страшних сутичках повбивали б одне одного. Треба чинити за ними, навіть якщо вся несправедливість світу б"є по тобі страшним болем, і лишати після себе тільки добрі справи. Людина краще почувається й стає багатшою, коли більше дає, аніж бере."

Тетяна Пахомова "Я, ти і наш мальований і немальований Бог"
Olexiy Travnikov
Це незвичайний погляд на становлення православної Церкви в Росії, оскільки дослідження зроблене німцем.
Багато уваги автор приділяє стосункам церкви та держави, намагається аналізувати релігійність людей та певні аспекти богослів"я.
Період оохоплений від запровадження християнства в Київській Русі і аж до часів релігійних дисидентів в СРСР.
Неоднозначний погляд, який вартує уваги, а тому зголошуся з автором в тому, що "кожен погляд на минуле завжди є відповідною власною конструкцією..." І в даному випадку так і є.
Варто не забувати, що історія - то звернення до минулих подій і тенденцій, які ну дуже цікаві для розуміння певних реалій сьогодення.
Дослідження закінчується 2009 роком...
Нажаль.
Можливо буде продовження?!

Томас Бремер "Церква та імперія. Нарис історії російського православ'я"
Olexiy Travnikov
Багато чого можна навчитися від авторки, яка є визнаною в професії не лишень в нашій країні, але і поза її межами.
Особлива цінність для мене - це маса прикладів з історії копірайтингу як явища 20 століття та авторські напрацювання.
Приклади, приклади, приклади із різних сфер застосування таланту Слободянюк.
Але найголовніше - це деталі. Приємні вони тим, що впізнавані, бо взяті із нашої реальності, з сьогоднення.

Тут і про неймінг, як окрему «дисципліну» роботи з рекламними текстами.
Тут і про відшліфовування фраз, речень, про різні засоби художньої виразності - і все відмічаєш, креслиш, робиш закладки, знову перечитуєш, виписуєш і надихаєшся. Правда!

Навіть така «технічна» на перший погляд книга - бо йдеться саме про техніку роботи з текстами для будь-яких копірайторських потреб - може надихати до практичних речей.


Особливо мотивуючим для мене був розділ про редагування тексту, оскільки часто на це не залишається часу, а то й взагалі ним нехтують (принаймні в мене складається таке враження при читанні немалої кількості текстів - і рекламних зокрема).

Я би ще відзначив багато різних аспектів книги - та переказувати її було б просто недоречно, адже 220 сторінок практичної та корисної інформації чекатимуть на кожного, хто небайдужий до слова.

Элина Слободянюк Клад копирайтера
Olexiy Travnikov
Готовий битися об заклад, що більшість з нас ніколи не чули про такого поета - «вісімдестяника». Проте варто би було ознайомитися із творчістю цього київського поета, бо видання відкриває багатогранну любов Аттили до столиці України в найрізноманітних її проявах.
А ще багато тут справжньої українськості, просякнутої духом сучасного міста…
А ще я, особисто, скучив за такою ритмікою слів…

Неначе куля з карабіна,
пішов експрес на Будапешт.

А ось декілька рядків із збірки «Обриси міста»… Мені вони такі справжні, такі соковиті на образи.

Вечорами вони заповнюють місто:
неспокійні північні характери,
буденні в своїх клопотах,
великі в своїй згуртованності.
Тролейбуси пливуть в розгрузлому снігу,
в хвилях ліхтарів і реклам,
тролейбуси з обмерзлими вікнами,
блискучі, іскристі -
люди виходять і заходять,
хочуть узгодити себе зі світом:
нині це - палац крижаний,
наповнений іскрами
і теплом колотнечі людської.

Люди у светрах,
що день віддали плинові ріки,
зараз, після роботи, -
руки в кишенях,
очі, швидкі та блискучі,
придивляються, зважують,
все помітити хочуть:
сніг цей розгрузлий,
машини в заметах,
подвіря заводу
і голоси дзвінкі,
що в повітрі морозному прожекторів світло гойдають.
Затишно їм у цьому світі.
Це їхній світ,
і вони в ньому - великі.

Хочется знати більше про людей, котрі творили сучасну українську літературу, плекали її та пестили в своїх серцях. Цікавою є і стаття про життя поета, написана Іваном Малковичем, другом Могильного.
Сучасна та жива поетика… Цікаво та ново.

Неодмінно треба читати.

Аттила Могильний «Київські контури. Вибрані вірші»
Olexiy Travnikov
Прочитати варто уже для для того, аби не забувати та не втрачати спритності думати про швидкоплинність життя.
Так-так, саме про його скороминущність…
«Хлопчик у смугастій піжамі» твір з потойбіччя життя, де маленький німецький хлопчик випадково подружився з єврейським…з гетто… І лякає не сам факт війни та жахливість фіналу, а суворість кари, яка спрямовується туди - де її не очікуєш… Чому?! Як так?! Ми волаємо про справедливість до Бога, але чи завжди самі робимо те, чого очікуємо від інших. Неодноразово це питання постає в голові при читанні. А тут воно підсилюється випробуванням дитячих долей та їхньої психіки… Де межа дозволеного? Де те, чого торкатися не можна, а потрібно лишень прийняти як даність… Серце крається, але воно вже сталося…

Джон Бойн «Хлопчик у смугастій піжамі»
 1..10 11..20 Ctrl ← 21..30 Ctrl → 31..33