Сеть знакомств для любителей книг



Валерій Пекар
Entrepreneur. Pragmatic. Researcher. Lecturer. Reader. Thinker (from time to time).
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Taras Prokopyuk

 
Алексей Мась

 
Игорь Манн





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена


Друзья:
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Татьяна Жданова
Татьяна Жданова
 
grinuova
grinuova
 
Elena Konovalova
Elena Konovalova
 
Vita Kravchuk
Vita Kravchuk

друзей: 5 (смотреть)

Также в друзьях у:
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Татьяна Жданова
Татьяна Жданова
 
grinuova
grinuova
 
Taras Prokopyuk
Taras Prokopyuk
 
Vita Kravchuk
Vita Kravchuk
 
stasparshin
stasparshin
 
Татьяна Верба
Татьяна Верба

Валерій Пекар

лучшие рецензии : новые рецензии

все категории
Философия, история

 1..10 Ctrl → 11..20 21..26 
Валерій Пекар
Ця невелика книга, написана в процесі роботи над однойменним науково-популярним фільмом, присвячена захопливому дослідженню питань, з якого місця на Землі походять люди та як вони розселилися по всій планеті. Разом з автором читач опиняється на передньому краї світових генетичних досліджень, що на початку вимагатиме опанування певної термінології і методики. Винагородою буде подальше легке читання історії нашого виду.

Разом із нашими предками, які покинули невеликий ареал зародження людства лише 50 тисяч років тому (всього лише 2000 поколінь), ви вирушите у складну захопливу подорож спочатку берегом океану, а потім до найвіддаленіших і найдивніших куточків світу, куди забралася людина. Ми з вами — єдині великі істоти, що живуть по всій поверхні планети, але заселили ми її дуже поступово і нелінійно. Генетика спромоглася намалювати доволі точні маршрути нашої подорожі.

Особливий інтерес становить те, що автор ділиться найновішими висновками навіть ще незакінчених досліджень. Наприкінці ви дізнаєтеся, чому генетики так поспішають: вікно можливостей для їхніх досліджень скоро зачиниться назавжди.

Спенсер Веллз Подорож людини. Генетична одіссея
Валерій Пекар
Много книг написано по поводу того, почему одни нации бедны и несчастны, а другие богаты и счастливы. Известно также, что именно нужно сделать бедным, чтобы стать богатыми, и почему они остаются бедными, если этого не делают. Однако мало кто занимался проблемами, которые возникают перед богатыми странами и угрожают сделать их бедными. Это и есть тема небольшой книги известного шотландского историка и обществоведа Нила Фергюсона.

Автор детально анализирует состояние институций на Западе, в первую очередь в США и Великобритании. В фокусе его внимания поочередно оказываются четыре столпа западного образа жизни — демократия, капитализм, верховенство права, гражданское общество. Фергюсон показывает, как демократия приводит к росту государственного долга, означающему фактически, что люди старшего возраста живут за счет молодежи и еще не родившихся детей (нарушая тем самым «общественный договор между поколениями»); излишняя зарегулированность убивает капитализм, увеличивая сверх меры хрупкость системы и ее подверженность кризисам; верховенство закона превращается в верховенство законников, а гражданское общество рассыпается не в последнюю очередь из-за того, что государство и корпорации берут на себя всё больше забот, оставляя гражданам роль пассивных зрителей и потребителей.

Нам в Украине с недостроенными институциями, казалось бы, эта книга не очень полезна. На самом деле напротив: мы можем еще раз убедиться, как важно держать институции в порядке. Если предыдущие поколения снабдили вас демократией, капитализмом, верховенством права и гражданским обществом, вам придется постоянно работать над тем, чтобы эти институции оставались эффективными и не попадали под власть рентоориентированных элит.

Нил Фергюсон Великое вырождение. Как разрушаются институты и гибнут государства
Валерій Пекар
Роман із такою назвою приречений на увагу читачів, особливо прихильників воєнних романів у стилі Тома Кленсі. Перед вами саме такий твір, але є одна вирішальна відмінність. Створив його не письменник і не журналіст, а британський бойовий генерал, що дослужився до заступника Верховного головнокомандувача Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі. Людина, яка на власному досвіді знає не лише особливості бойового використання різних родів військ та техніки, але й підходи до прийняття рішень і командування НАТО та збройних сил його членів, а також політичний дискурс і стиль у Брюсселі, Вашингтоні, Лондоні, Берліні та Москві.

Фабула роману — гібридне вторгнення Росії у три балтійські країни на тлі російсько-української війни — в наші дні в реальності аж ніяк не вважається неможливим у Вільнюсі, Ризі й Таллінні. Скоріше навпаки, там це розглядається як досить ймовірний сценарій. Складні питання: чи надішле президент США американських хлопців помирати за маленьку державу на іншому кінці світу, яку переважна більшість його виборців не знайде на глобусі? Чи зможуть 28 країн — членів НАТО швидко скоординувати свої сили? Якщо перше запитання примушує сильно замислитися, то відповідь на друге очевидно негативна.

Війна показана в романі у усій її гібридній повноті: заворушення «п'ятої колони», кібератаки, медійна навала, дипломатичні ігри, спецоперації та партизани одночасно з брязканням зброєю та її реальним використанням.

Автор із позиції професійного військового безжально викриває політичну і військову слабкість Альянсу, нескоординованість та заздрощі, зацикленість політиків на рейтингах і самозакоханість дипломатів, врешті найнебезпечніше — низьку боєготовність. Як британець він неймовірно страждає від інспірованого політиками скорочення британських збройних сил та особливо Королівського флоту, що підриває надійність і силу Великої Британії як опори НАТО та загалом Західного світу. Він вірить у беззаперечне американське лідерство — але чи вірять у нього самі американці?

Це роман-застереження, а водночас попередження: не можна недооцінювати Росію, хоч би якою слабкою в тих або інших вимірах вона не здавалася. Російська військова машина боєздатна, а російська політична система спроможна на самовбивчі геополітичні вчинки.


Генерал сер Річард Ширрефф Війна з Росією
Валерій Пекар
Книга эта чрезвычайно актуальна сейчас, сто лет спустя. Потому что она — о страшных временах, когда приходится принимать решения, ставящие на кон целую страну. Сейчас как раз такие времена, даже если вы этого не заметили.

"1917" — это художественный роман, но почти документальное изложение. Проза, но написанная лаконичным и выразительным языком киносценария.

Это история поражения тех, кто хотел как лучше, но не сумел удержать власть. Это история победы тех, кто ради власти отказался от любых принципов. История русского бунта, бессмысленного и беспощадного, которым вскрыли страну, как консервную банку. Это история о том, что до революций лучше не доводить. И о том, что в основе каждого поражения лежит недооценка противника и серьезности ситуации.

Страшное время порождает великих героев и великих подлецов, оно выносит наверх пену и мусор и пробуждает чудовище, имя которому — хаос. Управлять этим чудовищем можно с помощью низменных инстинктов, остановить его — только пулеметами.

А еще это история распада институций. Правительство, парламент, армия, казаки (своего рода нацгвардия того времени), железные дороги, масс-медиа (тогда только газеты).

А еще это история людей, которым очень не хотелось принимать на себя бремя ответственности за страну, но пришлось, потому что было некому.

Ян Валетов 1917, или Дни отчаяния
Валерій Пекар
Можна читати історію як набір фактів, а можна — як набір взаємозв’язків. Мені особисто цікавіший другий підхід. Яким чином кава сприяла розвитку капіталізму та демократії, а шоколад захищав католицизм та аристократію? Чому нюхання тютюну було пов’язано з консерватизмом, а куріння сигар — з вільнодумством? Чому робітничий рух, щойно народившись, вітав вино і пиво, заперечуючи водночас і горілку, і тверезість? Чому англійці намагалися витіснити пиво кавою, а німці — навпаки, каву пивом? Чи дійсно горілка — дитя промислової революції? Як пов’язані кава та емансипація жінок? Звідки взялися звичаї пити за здоров’я та змагатися у питті? Як за допомогою опію британці зруйнували Китай, і яким чином це пов’язано із витісненням кави чаєм у Британії? Чому середньовічна європейська кухня була напахчена більше, ніж нинішня індійська, і чому це припинилося?

Перед вами історія прянощів, алкоголю, кави, чаю, шоколаду, тютюну та наркотиків, написана як історія соціальна: взаємозв’язки соціальних трансформацій та «засобів насолоди» (Genussmittel, саме так звучить в оригіналі підзаголовок книги). Схід і Захід, католицизм і реформація, промислова революція, класова боротьба та протистояння націй — все це відображається, наче в дзеркалі, у кухолі з пивом, кавовій філіжанці, чарці з горілкою та чашці з чаєм.

Книга сильно виграє від десятків репродукцій картин, гравюр та рекламних листівок, що ілюструють поступовий і невпинний розвиток цивілізації, яка вміє потішити свої органи чуття і водночас втамувати спрагу до соціальної взаємодії.


Шивельбуш Вольфганг Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів.
Валерій Пекар
Мабуть, найцікавіше з усіх питань, що хвилюють сьогодні істориків і соціологів, звучить так: як вийшло, що Європа, невелика частина світу, станом на 1400 рік найменш населена, неосвічена й безкультурна, що страждала від воєн, роздробленості і хвороб, — протягом декількох століть не просто вирвалася вперед в науці, техніці, культурі, філософії, військовій справі, але ще і змогла захопити і підпорядкувати практично всю решту світу. Різні дослідники вважали першопричиною географію євразійського континенту, його різноманітну фауну, морські течії тощо. Але чому Європа отримала переваги над Китаєм, Індією та Світом Ісламу, які також розміщені в Євразії?

Ніл Ферґюсон пропонує свою відповідь. Точніше, відповідей виявляється цілих шість — 6 killer applications, «вбивчих застосунків», як їх називає автор, використовуючи вираз із програмістського жаргону. Європа після 1400 року змогла скористатися ними всіма, а інші впровадили лише частину або нічого. Результат — перемога у світовій гонці за лідерство у всіх сферах життя. Читайте і дізнайтеся, як встановити у себе всі шість «убивчих застосунків».

Питання це важливе й актуальне ще й тому, що нині багато говорять про поступовий занепад європейської цивілізації. Якщо ми розберемося, як сталося її піднесення, то зрозуміємо, чи є занепад та як йому запобігти.

Ну а для України актуальним є питання інсталяції всіх шести застосунків — виявляється, вони працюють лише разом. Немає не лише «третього шляху» — як виявилося, немає й другого. Шлях один, і головне — не боятися і не гальмувати. Компас є, а мапу намалюємо по дорозі.

Ніл Ферґюсон Цивілізація. Як Захід став успішним
Валерій Пекар
Похоже, автор стремился создать новый жанр, и ему это удалось: еще никто не брался за воссоздание жизни одного городка на протяжении десяти тысяч лет. Город, ныне носящий имя Солсбери, где люди живут с незапамятных времен, известен не только благодаря расположенному недалеко Стоунхенджу и прекрасному кафедральному собору. Многие важные события английской истории произошли тут. 19 глав книги проводят читателя через 19 крутых поворотов в судьбе города и его жителей: кельтское завоевание, потом римское, саксонское, за ним нормандское, Великая хартия вольностей, эпидемия чумы, Реформация, гражданская война, Наполеон, империя, две мировые войны…

Через тысячи лет протянуты ниточки истории нескольких местных семейств. Судьба возносит их на вершину и бросает вниз, богатство и титулы недолговечны. Каждое поколение вновь и вновь устремляется в поисках счастья или покоя, мести или спасения души, успеха или любви. Свидетельством всему этому сквозь тысячелетия остается сам город со своими окрестностями, постоянно меняющийся и всё тот же, что и множество поколений назад. Это только кажется, что время застыло в сонном городке, — оно рвет вперед со всей возможной скоростью, срывая крыши, шляпы и головы.

Эпоха за эпохой меняются не только технологии и отношения между людьми, верования и устройство общества — но и представления о прекрасном, о чести и долге, о семье и гендерных ролях, о молодости и старости, о справедливости, образовании и приличиях. В то же время неизменными остаются не только человеческие страсти, но и удивительные достижения человеческого духа, разума и рук. В общем, многое из того, что мы привыкли считать вечным, менялось каждые несколько сотен лет, и напротив, многое из того, что мы считаем приметой нашего времени, пришло из глубокой древности.

Рекомендуется читать всем, кто думает, что люди и их представления о мире за последние десять тысяч лет мало изменились. И вообще, это лучший роман для того, чтобы осознать одновременно бренность бытия и его несокрушимость.

Эдвард Резерфорд Сарум. Роман об Англии
Валерій Пекар
Для людини, яка особисто не знає ні Бориса Ложкіна, ні Володимира Федоріна, сам факт «відомий журналіст допоміг написати книгу главі адміністрації президента» викликає стійкі асоціації з традиційними мемуарами політиків, порожніми та пафосними, яких написані вже добрячі стоси. Однак, по-перше, Ложкіну рано писати мемуари. По-друге, хто знає хоча б одного з цих двох, той не має сумніву, що балаканини та пафосу не буде (нагадаю, попередня книга Федоріна — бесіди з Бендукідзе). Що ж це за жанр, і навіщо Ложкін цю книгу написав? Це заявка на політичну кар’єру чи злив інсайду? Розчарую: ні те, ні інше.

Я би класифікував цю книгу як спробу зрозуміти. Розуміння можливе лише в діалозі, а діалог будується з текстів. Оце й воно. За останні два роки перед очима Бориса Ложкіна пройшли Майдан, АТО, повномасштабна війна, дипломатичні ігри, перебіги внутішньополітичної боротьби, успішні й провальні спроби реформ, гіркота гострих поразок та ейфорія маленьких перемог. Він знає, мабуть, більше всіх аналітиків, разом узятих, але знання фактів не дає відповіді щодо суті процесів, і тому з'явився текст як спроба усвідомити. Принаймні так я побачив задум. Питань у тексті більше, ніж відповідей, але гарне питання іноді вартує більше.

Книга явно написана не політиком, а топ-менеджером. Часом цей стиль вражає холодною відстороненістю, і це дратуватиме читачів. Це відстороненість хірурга, що не має права на емоції і переживання через ціну помилки. Єдина емоція, яка проривається постійно, — це непереборне здивування, наскільки ефективність державного управління нижча, ніж у приватному секторі, і з цим майже неможливо владнати.

Розвернути корабель 45-мільйонної країни зі строкатим пострадянським населенням, патерналістські налаштованим і звиклим нікому не довіряти, із вщент розваленою державною машиною, під час війни та економічної кризи, неможливо, хоча дуже хочеться. Адепти #зради та адепти #перемоги будуть всі розчаровані. Реальне життя складніше схем. Прості рішення здаються ефективними лише на погляд з дивану, тому рішучість у кабінетах завжди нижча, ніж у Фейсбуці. Але спроба знайти відповіді чи хоча би правильно поставити питання — це безсумнівно перший необхідний крок до переможних стратегій. Десь так.

Борис Ложкін Четверта республіка
Валерій Пекар
Уявіть собі, що вам випадково пощастило опинитися в одній кімнаті із двома старими джентльменами — професорами, письменниками, ерудитами, бібліофілами, знавцями літератури, поціновувачами і збирачами старих книжок, але водночас знавцями і прихильниками новітніх технологій. І ви маєте змогу послухати їхню розмову, насичену гумором, алюзіями до класики і сучасності та влучними зауваженнями про все на світі. Якщо вам то байдуже, ця книжка не для вас. Але якщо ви такий самий любитель книжок, літератури та історії, то ви будете, тамуючи подих, слідкувати за бесідою з її часом плавною течією, часом раптовими поворотами, насолоджуючись самим фактом присутності при зустрічі метрів і ледве не фізично побоюючись зіпсувати її плин своїм невчасним кахиканням із куточку.

Ця книга є зразком саме такого жанру. Два ґранди, Умберто Еко та Жан-Клод Кар’єр, італієць та француз, міркують про долю книги, тексту та літератури, а Жан-Філіп де Тоннак м’яко спрямовує цю розмову та ретельно все записує, аби донести нам із вами.

Обов’язково налийте собі легкого червоного вина або філіжанку кави, бо інакше зіпсуєте читання. Вимкніть телефон і сховайте годинник. Інакше ви не відчуєте Вічність, заховану між сторінками книг.

Важко уявити, що це видання набуде популярності у країні бідності, війни та економічного спаду, засилля шансону і телебачення. Водночас важко уявити, що воно не знайде свого читача, так само закоханого у книги. Тому хочеться проспівати хвалу редакторам, перекладачам і видавцям, що зважилися на це.

Не сподівайтеся позбутися книжок Еко Умберто, Кар’єр Жан-Клод
Валерій Пекар
Это не бульварное чтиво, как можно было бы подумать, исходя из названия. Это остросюжетный исторический триллер про октябрьский переворот 1917 года. Традиционная историография написана по заказу тех, кто расстрелял остальных участников событий. Всё было не так — признайтесь, вы всегда это предполагали. А как именно? Автор пытается восстановить картинку, предлагая свою версию событий: от начала до конца все действия были спланированы германским генштабом, стремившимся вывести Россию из войны, чтобы закрыть второй фронт.

Как ни удивительно (впрочем, в те времена не удивительно), на острие событий оказываются два еврея. Адольф Иоффе, автор замысла и руководитель октябрьского переворота, фактический глава Петроградского совета. Пинхас Рутенберг, член Высшего совета, в руки которого Временное правительство вложило чрезвычайные полномочия для защиты демократии в России. Столкновение двух железных воль и незаурядных умов определяет ход всех событий.

Однако главный герой повествования — украинец. Михаил Терещенко, из того самого рода. Миллионер, министр, дипломат, денди, яхтсмент, игрок, меломан и полиглот. Олигарх, короче. Именно он становится на пути Ленина — и терпит поражение. Вместе с ним поражение терпит вся демократическая Россия, а также вся история ХХ века.

Книга читается за пару часов и звучит очень актуально: ведь мы тоже живем во времена революции, которая выплескивает наверх людей чести и подонков, тихих властолюбцев и пустозвонов-ораторов, полевых командиров и кабинетных философов. Она написана в прекрасном жанре киносценария и просится на экран, вот только снять его в ближайшее время, видимо, не придется: действие происходит в Петрограде, а там нынче такие темы не популярны.

Ефим Гальперин Бешенство подонка
 1..10 Ctrl → 11..20 21..26