Сеть знакомств для любителей книг

Так буває : ти живеш, радіючи кожній миті, шалено кохаєш, будуєш своє майбутнє, душею і серцем відчуваєш, що ось воно щастя - лише простягни руку, і ти відчуєш, що воно зовсім поряд… Але враз, ці безхмарні яскраві мрії та почуття, жорстоко розтрощує величезна, огидна «чорна лапа», яка не знає, що таке жалість та співчуття . Вона змушує людей кричати, ридати, рвати на собі волосся, стікати кров’ю, їсти землю, битися у смертельних муках… І зветься вона Війною .
«Хочу жити», - каже стара понівечена бабуся, «хочу жити», - ледь промовляє молода зґвалтована нелюдами жінка, «хочу жити» - із гірким плачем озивається дитина, «хочу жити», - стогне поранений солдат , що лежить на полі бою , «хочу жити», - тихо шепоче виснажена та закривавлена Україна… Але вороги продовжують сіяти смерть на своєму шляху , а що буде з тим народом та його Батьківщиною їм байдуже .
Я звертаюся до тих кому не байдуже, хто здатний до об'єднання в ім'я перемоги над спільним ворогом, хто бажає для України щасливого майбутнього і шанує честь померлих під час Великої Вітчизняної Війни . Звертаюся до вас із проханням прочитати книгу Данила Чайковського ( видатного письменника, журналіста, громадського діяча, педагога) «Хочу жити» . Це унікальний твір , який несе у собі не лише історичний , а й психологічний зміст , який дозволяє читачу глибше відчути та зрозуміти трагічний стан тодішньої України . Ця книга вчить нас пишатися тими, хто поліг під кулею ворога ,захищаючи нашу Батьківщину, та змушує задуматись - як потрібно діяти щоб такого більше ніколи не повторилося , адже ,як би там не було , а мир потрібно здобувати (Латинське прислів’я) …

Не забуде крові Отчизна,
Що пролита за неї в боях.
Кров у зрадника — це трутизна.
Кров героя — горить в серцяхі

Він і вмерши — не бранець смерті,
Він народу гідний свого.
Він і вмерши — живе в безсмерті,
Тож наслідуй і ти його!
( Муса Джаліль, Грудень, 1943 рік ) .
Студентки 1 курсу, 3 групи, факультету журналістики.

Поделиться в Facebook взять код для блога

Чи буває злочин без кари ? Історія говорить нам про те, що буває . Підтвердженням цього є книга Василя Ковальчука, яка так і називається – «Злочин без кари» .
У творі йдеться про життя потерпілих від операції «Вісла» на Україні, а саме – на Лемківщині . 1970-й рік став фатальним для сотень українських сімей, які були депортовані з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині . Операція була здійснена керівництвом Радянського Союзу, Польщі та Чехословаччини . Серед депортованих опинилася і сім’я Василя Ковальчука, тому розповідь ведеться від першої особи . Цей психологічний прийом, що його автор використав у своєму творі, змушує читача глибше зрозуміти трагічність цієї події , а також збільшує його співпереживання .
Книга також містить статті про гірку долю інших лемківців, вірші автора, присвячені Батьківщині, сумна розповідь Лідії Стойкової про нещадні, безпідставні репресії її батьків, розділ про створення товариства «Лемківщина», а також, розділ присвячений Богдану-Ігору Антоничу, на честь якого і було засноване товариство .
Твір легкий для розуміння, адже містить у собі невеликі розділи, виключає зі змісту довгі, обтяжливі описи стану природи та людини, а також, занадто важкі художні прийоми . Тому твір розрахований на велике коло читачів .
Важко змусити людину щось прочитати . Та й навіщо це робити ? Але якщо ви дійсно цікавитесь історією нашої Батьківщини і вас турбує гірке минуле наших пращурів,то раджу вам прочитати безсмертну історичну книгу «Злочин без кари» .
Резнікова Христина,
1 курс, 3 група, журналістика .

Поделиться в Facebook взять код для блога