Божественна комедія

Плід усього життя «Суворого Данта» (так назвав геніального італійця Пушкін), творіння, яке в епоху середньовіччя стало передвісником Відродження, праця, що стоїть у ряду найбільших досягнень людської думки, — так говорили, говорять і говоритимуть про твір, який сам Данте Алігʼєрі (1265—1321) назвав просто «комедією», а його нащадки нарекли «Божественною». У своєму найграндіознішому витворі в символічно-алегоричній формі поет зобразив драматичну долю людської душі: її загибель у пеклі, переродження в чистилищі, тріумф у раю. З моменту появи «Божественної комедії» минуло вже понад сім століть, але історики й критики досі не припиняють суперечки про те, що ж це: «путівник» загробним світом (в уявленні звичайної земної людини) або щось інше, спроба людського генія пізнати непізнаване, знайти раціональне в ірраціональному, показати людям шлях від мороку і скорботи до світла і радості. У будь-якому разі, «Божественна комедія» — це класика, яка буде жити вічно.