Мама Му на дереві

— Я все-таки полізу на дерево. Корови туди ніколи не лазять. А я полізу. Вона підвелася і схопилася передньою ногою за найнижчу гілку. Тоді потягнулася до наступної. — О! Ця, певно, витримає. Добре, що вона так низько. Мама Му міцно трималася передніми ногами і придивлялася, куди ступати далі. Під нею трохи хрускало. Листя й маленькі гілочки лоскотали їй морду. Мало-помалу, гілка за гілкою вона забиралася все вище й вище. І нарешті вже майже досягла верхівки. — Ну от і вилізла! — засопіла вона й сіла на гілку. Ворон крутнувся в повітрі та сів на дерево. Він уп’яв очі в Маму Му: — Що? Ти вже на дереві? Як тобі це вдалося? — Я просто лізла, — сказала Мама Му. — Але добре, що ти прилетів, Вороне, бо Малий забув мені дещо розповісти. — Що саме? — Як злізти назад. Му-у!