Стаж-гора. Роман з народних уст

Степан Пушик завітав до Євдокії Юрчак у підгірське село Полик, що над річкою Бистриця Надвірнянська, щоб записати весільних пісень. Але виявилося, що жінка зберегла у своїй пам’яті набагато більше скарбів: казки, легенди, перекази, загадки, примівки, повір’я… А найцінніше — історію прикарпатського краю ХХ сторіччя, яка відобразилася на долях її родичів, сусідів і власному життєвому шляху. Майже п’ять років Степан Пушик приїжджав з Івано-Франківська до Полика й записував на магнітофон Євдокію Юрчак, а часом і вона приїжджала до міста. Результатом стала книжка фольклорних матеріалів «Золота вежа». Але із самого початку в письменника зародилася ідея роману з народних уст «Страж-гора». З уст Євдокії Юрчак, яка й стала прообразом головної героїні — Марії Марчак. Після журнальної публікації 1980 р. впродовж першого десятиліття роман витримав три перевидання, здобув читацьке захоплення й визнання у літературних колах. Олесь Гончар у своєму щоденнику писав: «Повість з магнітофона, але яка річ! Справді народна. Справді мистецьке дослідження народної психології. Розум, дотепність, глибина і розкутість. Оце те, що треба сьогодні нашій залітературеній літературі…». Уже в 1990 р. Степан Пушик став лауреатом Шевченківської премії. На жаль, у 1980-х роках все ще існувала совєтська цензура, і, щоб книжка вийшла у світ, авторам і редакторам доводилося вилучати певні розділи чи пом’якшувати окремі епізоди, що не оминуло й «Страж-гору». Проте 2004 р. Степан Пушик зробив нову редакцію роману. Саме цю найповнішу версію подаємо в нашому виданні.